Пасічник М. П. У вільх цих кров моєї групи. Лірика. – Житомир, ПП «Євенок О.О.», 2012. – 296 с.
«Так, я із тих, що не міняють пер!
Не зраджу я повік
Перо вербове» – таке творче кредо члена Національної спілки письменників України, лауреата численних літературних премій Михайла Пасічника. Виходець із села, він увібрав у себе з молоком матері любов до рідної землі, до людей праці, яких пізнавав з дитинства, до всього сущого:
… Було чи ні? Тепер вже так не буде!
Виходить на стрімкий асфальт село.
А я ніколи, певно, не забуду –
Солом’яним мені воно було…
Поезії Михайла Пасічника – кришталево чисті, філософсько виважені, художньо огранені. Вміння опоетизувати звичне і, здавалось би, буденне, одухотворити – цього не позичати авторові книги «У вільх цих кров моєї групи»:
В осінню світлу пору, по жнивах,
Коли з тепла в тепло спливали птахи,
Сюди стелився виїжджений шлях,
Димами цигарковими пропахлий.
Ішли сюди по влежаний вогонь
Сусід Василь, мій дід і дядько Ладик.
Копали торф – ні, різали його,
Як ріжем нині торт ми шоколадний.
Сама ще з тих часів, коли добували, як пише автор «влежаний вогонь». Усе наче пам’ятаю та й ніби також не позбавлена художнього чуття, але, щоб так опоетизувати торф?! – для цього потрібна душа, міцно закорінена у світ діда-прадіда, яка до щонайменшого зойку знає всі його клопоти, проблеми, переживання. «Торфовище за поростом вільховим» – це «свій Донбас». Донбас рідного села Михайла Пасічника і ще багатьох сіл, яким довелося виживати.
Автор наче реанімує історичну пам’ять. Те, що було вчора, нині вже історія. Через десятиліття, століття – то й поготів. «І Світ… простоволосий, // Як дід Никифірко, як Бог» – усьому свідок. Свідок історії народу на життєвих перехрестях, свідок маленьких історій великої людської душі:
Ламають церкву на майдані,
І невтямки біля вікна
Іконоликій бабці Гані –
Чи ж заважа комусь вона?
У книзі «У вільх цих кров моєї групи» не просто звичайні слова. Вони – кревні, виношені, як дитя, подекуди вистраждані. Тут слово – як мазок для художника. І в цьому – своя суть, своя правда, своя цінніть.
«Груша, схожа на маяк», «кленок лапатий», «павутинка сніжкувата», «павутинковий сніжок», «зорю вечірню / Обрій цідить» – ці поетизми та багато інших оживлюють художній світ книги. І перед уявою постають картини. А це вже – творча майстерність.
У Михайла Пасічника великий діапазон тем, мотивів. Інтимна лірика, громадянська, пейзажного звучання – кожен може знайти собі щось до душі. І не розчарується, взявши до рук вперше чи вкотре збірку «У вільх цих кров моєї групи». Вона варта того, щоб її не просто читати, а й перечитувати.
Юлія Бондючна