Посеред цієї осені з’явилася друком книжка молодої поетеси Ірини Брунди «Якщо мовчки…» – збірка поезії та малої прози, друга книга авторки. На цих сторінках – творчі пошуки форми, змісту та душі, синтез життєсвіту та власних відчувань. Сама Ірина Брунда впевнена: якщо мовчки пройнятися написаним, крізь нього вчувається музика власної сутності…
«…у віршах Ірини Брунди є чимало впізнаваних больових точок, які стосуються митарств людської душі, її випробувань та важкої невидимої праці. Не кожного молодого поета це цікавить. І якщо ті рядки викликають у читача співчуття, милосердя чи відлуння болю власного, значить, автор має оту іскру Божу, котра при сприятливих для письменника обставинах і допоможе йому стати високим професіоналом, чого я щиро зичу моїй талановитій землячці.»
Теодозія Зарівна, відома письменниця, театрознавець, телеведуча.
«Ірина Брунда створена для поезії. Такі, витончені, ніжні, палкі натури стають музами геніїв, або ж… «А жінці хто потрібен, якщо вона – поет?». А що Ірина класний поет – у цьому не сумніваєшся, навіть навмання виловлюючи із її свіжої книги рядочки.
…І хочеться читати, любити і знову співати цю, писану радше за законами музики, ніж слова, теплу і трепетно-довірливу лірику, яка світить, манить, обіцяє…»
Ігор Павлюк, поет, прозаїк, науковець, володар «народної» Шевченківської премії – Залізного Мамая.
«…її вірші – це пробудження любові у світі дивних звуків, порухів, тіней, блисків, у світі, який неможливо сповна збагнути чи запам’ятати… Це історія двох душ, яким буває пусто, і все «так», і все «ні», і ще раз … «так», на півслова, на півдумки! Коли майбутнє може змінити один-єдиний жест, одна-єдина літера! Кожне слово тут має важливе значення – бо воно проникаюче, справжнє – для людей вільних і замріяних.»
Олеся Гудима, художниця, журналістка, літераторка.
«…це настрій, це емоції, це шурхіт дощу та осіннього листя. Її твори пахнуть водою і є водою. Краплями у вільному падінні. Не знаю, як їй вдається тримати миті у кулачку і дивитися на світ крізь мильну бульбашку літа…»
Ольга Деркачова, письменниця, літературознавець.
«Солодкуватий аромат серпневих трав змінюється пронизливим осіннім вітром. Читати хороше і боляче водночас – з таким незрозумілим відчуттям втраченості у просторочассі. Відчуваєш себе дезертиром. Тікаєш від суспільного життя у простий світ, що належить всім. Лиш увійти в нього не кожен хоче… І починається людина з того – а чи тим закінчиться? Задоволення від книги якесь таке особливе…»
Алекс Мерлінеро, поет, музикант, лідер арт-об’єднання «На Каменях».