Вона зігнулась в чорному вбранні

І склала крила, згорбившись від болю,

Бо всі «наза́вжди» – тільки уві сні,

А всі «ніколи» – горбиком у полі.

Вона мовчала, танула, як сніг,

Лише душа з душею говорила,

Ішла отак, не чуючи вже ніг,

Бо він навік злетів собі безкрило.

Вона тримала зірочку в руках –

У ній шукала погляд наймиліший,

Ховала в квітах розпач свій і страх,

Як і той день, від чорного чорніший…

Вона навчилась бачити крізь біль,

Нести в словах розстріляне кохання

І знову чути голос звідусіль,

І прокидатись знову у чеканні.

Вона мовчить, торкаючись хреста,

Хоч і мовчать несила вже, й літати.

А поруч гріє зірочка ота,

Що лиш до фото кличе свого тата…

(26.07.2023)

Ось так вони і зустрічаються: у сновидіннях, у мріях, у спогадах, крізь сльози і німу тишу у відповідь біля стендів на Алеях слави у Новодністровську, Кам’янці-Подільському та Чемерівцях, на могилі на Новодністровському кладовищі – дружина Тетяна, маленька донечка Аврорка, їхні рідні, друзі, колеги та близькі із навічно застиглим поглядом з портретів відданого сина Батьківщини, справжнього захисника, патріота, чудової людини, прекрасного чоловіка і батька, надійного товариша і побратима Руслана Анатолійовича Пруса, якому назавжди – тільки 41…

Уродженець села Хропотова Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області, Руслан Прус, закінчивши тамтешню школу, вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У рідні стіни повернувся через кілька років уже як вчитель фізкультури, а вищу освіту здобув на факультеті фізичної культури у Камʼянець-Подільському національному університеті їм. І. Огієнка. Брав участь в АТО. Під час повномасштабного вторгнення повернувся з Нідерландів й долучився до тероборони на Буковині: був заступником командира роти вогневої підтримки 107 бригади.

Укотре плакатиме зовсім скоро під сонцем весняна днина, як і рік тому, коли спільне українське горе продовжило свою смертельну ходу нашою землею… 29 травня 2023 року Новодністровськ огорнув невимовний біль, гіркота навічної розлуки і прощання зі ще одним Героєм: у небесну вись злетів відважний син України, подолянин, для якого місто над Дністром стало рідним…

Яскравими квітами у молитві попрощалося тоді місто крізь біль і сльози з молодим, відданим, справжнім і вірним сином своєї Батьківщини – непохитним у своєму прагненні захищати рідну землю старшим лейтенантом, заступником командира роти вогневої підтримки військової частини А7220, учасником АТО Русланом Анатолійовичем Прусом (позивний «Ронін»), котрий, врятувавши побратима, загинув 23 травня під час виконання бойового завдання на західній околиці Бахмута під час артилерійського обстрілу. Ще 21 травня старший лейтенант Руслан Прус вийшов на бойове завдання, замінивши свого побратима, який за станом здоров’я не міг виконувати свої обов’язки…

А у липні 2023-го вже був посмертно нагороджений відзнакою Новодністровського міського голови «За честь і відвагу». 20 липня 2023 року дружина Руслана Пруса зареєструвала Петицію за №22/199612-еп, де йшлося: «Побратими Руслана Пруса зазначили, що він був справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Із надлюдською стійкістю і мужністю він з побратимами утримували свої позиції на фронті, усвідомлюючи, що на їхніх плечах лежить відповідальність за майбутнє всього українського народу. Всі вони герої, які заслуговують найвищої вдячності! За рідну українську землю стояли живим щитом проти ворожої артилерії та танків.

Руслан із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні. Відстоюючи та захищаючи право на наше з вами безпечне життя, він віддав своє, не шкодуючи. Він пожертвував собою заради перемоги у боротьбі не лише за нашу свободу, а й свободу всієї Європи та всіх людей вільного світу.

Я пишаюся ним, його незламністю та патріотизмом і вважаю, що Прус Руслан Анатолійович – справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка» його дружині та крихітній донечці.

Вічна пам’ять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну!

Слава всім, хто боронить та захищає Україну!»

Петиція набрала 25 694 голоси. Тож згодом, 24 лютого 2024 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові викладачу фізичної культури Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області Руслану Прусу Указом Президента України №118/2024 було присвоєно звання Герой України (посмертно).

…Скоро мине рік, коли та страшна мить навічно відбере найріднішу людину у донечки, дружини, батька, сестри, усієї люблячої родини… Упродовж цих лютих місяців дружина не втомлюється розповідати на своїй сторінці у фейсбуці про людину унікальної душі, з яким пов’язала її доля, на жаль, на такий до болю короткий час… Ця тендітна жінка у чорній хустині, як і інші рідні загиблих захисників, завмирає щоразу біля свого коханого красеня, однак лиш доторком до холодного обличчя на портреті… А до сліз роздирають душу миті щирих дитячих цілунків, коли їхня Аврорця так хоче обійняти татка…

Пам’яті Руслана Пруса, Героя України, Почесного жителя Чемеровецької територіальної громади та м. Кам’янець-Подільський

Слова зібралися у жмут…

Сльозами вквітчана дорога…

Ти мріяв визволить Бахмут,

Себе не вимріяв у Бога…

Ти був Вкраїни вірний син:

Найкращий, справжній і незламний,

Та мить на зламі двох хвилин

Зчесала віть твою, Руслане…

Ти йшов дорогами АТО,

Тоді й тепер — до Перемоги…

Не в змозі вибороть ніхто

Тебе в навічної дороги.

Тепер світитиме зоря

Тобі до самого аж неба!

В серцях лампадки не згорять —

Навічно пам’яттю про тебе!

26.05.2023

P.S. «Зоря, зірочка» у присвятах – особливий спогад про донечку Руслана Пруса Аврору, а її ім’я і означає «богиня ранкової зорі».

Інна Гончар

м. Новодністровськ