Тоді було 4 серпня 2013-го – сонячний день їхнього весілля. Я хвилювалася, бо тамадувала (за підтримки мого сьогодні вже чоловіка) у своєї учениці-колеги у незнайомому для мене Недобоївському кафе «2000»… Їхня подія була знаковою і для мене особисто: вранці наступного дня мій тоді ще тільки обранець зібрав речі і ми приїхали вже до Новодністровська створювати нашу сім’ю…
Сьогодні на порозі – 4 серпня 2024-го…, 11 років їхнього весілля – і…дізнаюся з Інтернет-мережі, що це – сталеве весілля. Сталеве, півтора року з якого підступно і жорстоко украдено таким ненависним руцькім міром…
…Згадався і жарт – підставна наречена під час викупу у моєму виконанні, і їхні закохані очі, й обіцянки…
Тепер кожне слово звідти відлунює неймовірною силою любові й підтримки, віри і життєствердної райдуги, що оберегом тримає над долею коханого ця тендітна жінка, його Мишка…
Вона – Інна Руснак. Він – Павло Балахтар, її мрія й опора, її Байрактар, котрий із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист своєї України.
Вона, котра знайшла у собі, окрім неймовірної сили кохання, живлющу силу свого поетичного слова, що стало його голосом звідти, з ворожого полону, з катівень клятих нелюдів. Голосом Байрактара.
32 вірші проросли на сторінках їхньої долі особливою сповіддю зболеної душі Інни, яка, задихаючись, таки ковтнула рятівного повітря, аби попри все, незважаючи і всупереч усьому та усім, вдихнути світло своєї усеперемагаючої любові й бурхливого потоку, котрим щоразу хвилює її наймення, у життєву стежину її героя, нашого захисника, солдата 1 роти 97 батальйону ТрО 107 бригади Павла Балахтаря, якому і присвятила свою нову книгу.
«„Байрактар“ – збірка зболених і прожитих кожним нервом віршів, – йдеться в анотації до збірки. – Авторка Інна Руснак у поезії торкається найболючіших тем війни, які висвітлює крізь призму жіночої душі».
А ще зворушує прощальними словами пам’яті загиблих земляків, присвяти котрим завершують третю збірку авторки.
Ці вірші Інни Руснак 300 разів прийдуть, уже поступово доторкнулися до читачів таким накладом Запорізького видавництва «Статус», аби вразити і зворушити, надихнути і змотивувати, обійняти і прокричати, розхвилювати і підтримати кожного, хто знає Пашу особисто, хто вірить у його щасливе повернення разом із іншими земляками, хто кланяється щоразу світлій памʼяті загиблого у той день новодністровця Жені Нечпая, хто знає не з книжок та новин, що таке біль і туга, хто, направду, усвідомлює, як треба любити свою рідну землю і як можна кохати на цій землі.
Інна Руснак прийшла до читачів не заради себе чи поповнення свого творчого джерела, яке давно відомо її прихильникам і не лише поетичним доторком, бо вона — ще й членкиня НСЖУ.
Інна прийшла голосом її коханого чоловіка, для якого січень 2022 став відліком жахіть ворожого полону, а для неї — страшною міткою початку пекельного болю, невідомості й, водночас, незнаної досі боротьби з розлукою, безпорадністю, фізичним болем, чиєюсь безглуздою підозрою та недоречною цікавістю, а надто — щокроку переможним поступом вперед заради їхнього кохання.
А надихнула цей голос Інни зазвучати навколо її рідна сестра Аліна, перша читачка і порадниця та авторка передмови до видання.
Художнє оформлення збірки знаною у Новодністровську мисткинею Оленою Трофанюк, як зізнається авторка, «додало збірці емоційно-хвилюючого забарвлення», бо їй «вдалося філігранно відтворити цілісну картину поетичних текстів».
Сама ж Інна зізнається, що народжена болем і любов’ю книга — це спроба сказати світу про українську правду, яка поки що ще закриває собою той світ од зажерливого поступу війни.
Ну а найголовніше, про що ми домовилися з Інною, — це ще один автограф, який поряд з її авторським неодмінно залишить мені на згадку наш Байрактар!
Інна Гончар, членкиня НСЖУ та НСПУ
м. Новодністровськ
