Здається, то було ще не так давно, а вже з тих пір промайнуло ген понад п’ятдесят років. На порозі редакції районної газети “Нове життя” красувався чорнявий юнак з дипломом Львівського державного університету імені Івана Франка. Він наразі знадобився для роботи в районці, бо якраз не вистачало літпрацівника. У колективі радо прийняли Івана Гудзоватого, покладали на нього великі надії. Молодий, енергійний, заповзятливий до того вже працював в одній із львівських газет. Разом із ним приїхала і красуня дружина Ірина, яка влаштувалася працювати художником в керамічний цех Промкомбінату облспоживспілки.
Тодішній редактор газети Василь Звонар насамперед познайомив Івана Степановича з трудовим колективом районки.
– Будеш добре працювати,зарекомендуєш себе, неодмінно є кар’єра росту, – мовив Василь Юрійович до юнака. – Насамперед, потрібно добре вивчити населені пункти району, побувати в трудових колективах підприємств, організацій, загальноосвітніх і медичних закладах,познайомитися з людьми, налагодити з ними зв’язки.
У той час у редакції газети працювали молоді талановиті журналісти Олександр Сенинець, Василь Мельник, Олександр Усенко, Іван Сухан, Іван Печора, Євген Чернюк. У часопис прийшла журналістка Наталія Бабинець, яка почала висвітлювати на сторінках видання культурне життя району. З перших днів добре вписалася в колектив також Магдалина Радик, яка стала висококваліфікованою друкаркою.
Іван Гудзоватий взявся із ентузіазмом за об’єднання мистецьких сил району. Композитори Юрій Ломага, Петро Варцаба, Петро Світлик, Семен Мельник мали можливість друкувати ноти своїх пісень. Іван Степанович відновив роботу і тривалий час очолював літоб’єднання “Промінь”. Зі своїми новими творами прийшли Дмитро Кремін, Степан Жупанин,Іван Петровцій, Василь Кузан, Юлія Зейкан, Іван Мельник, Іван Шмулига, Семен Мельник, Дмитро Кремінь, Федір Зубанич. У кабінеті Івана Степановича часто можна було зустріти письменників Федора Зубанича, Василя Вовчка, Василя Кохана, Василя Густі, Василя Попа, журналістів Миколу Красняника, Василя Нитку, Івана Чоповдю, Євгена Ментору, Мирослава Дочинця, Василя Зубача.
Із часом поповнили ряди газетярів журналісти Тетяна Палінчак, Михайло Ісак та Оксана Плескач.
Василь Звонар часто любив хвалитися тим, що з редакції газети вийшли такі “акули пера” як Іван Гудзоватиий, який осідлав редакторське крісло воловецької районної газети, згодом був власкором “Голосу України”, Олександр Сенинець, який з часом став власкором газети “Закарпатська правда”. Заслуговує доброго слова і письменник Василь Греба.
Приємно, що дотепер не забуває про районне видання Іван Гудзоватий. Обов’язково передзвонить до редакції, поцікавиться, як справи. У нього завжди гарний, піднесений настрій, до того ж – він повсякчас у доброму гуморі, не забуде пожартувати.
Народився Іван Степанович 26 серпня 1944 року в с.Чертіж, Жидачівського району, Львівської області. Після закінчення Журавнівської середньої школи вступив до Миколаївського профтехучилища. Після його закінчення працював у м.Чорноморськ Кримської області у “Конторі глибокого буріння тресту “Кримнафтогазрозвідка” висотником-монтажником. А потім була армійська служба.
Після звільнення в запас працював мотористом автопарку Новороздольсько гірничо-хімічного комбінату. Почав дописувати у багатотиражку “Зоря”, водночас заочно вступив на факультет “Журналістики” Львівського державного університету імені Івана Франка. Після його успішного закінчення і привела його журналістська дорога на Іршавщину. Спонукали його до цього друзі – студенти Анатолій Бабенко та Василь Горват, які були родом із Закарпаття. Вони якось через свої зв’язки дізналися, що в іршавській районці на той час була вакантна посада літпрацівника. Тодішній редактор районки Василь Звонар, побачивши його здібності і невтомну працелюбність, назначив його відповідальним секретарем газети “Нове життя”. У ті часи це була воїстино відповідальна робота. До його обов’язків входило вичитувати, правити та перевіряти достовірність інформації згідно з оригіналом. Водночас він готував матеріали до друку, використовуючи для цього при потребі словники, газети і книги. А при наявності суттєвих помилок та недоопрацювавнь оригіналів, поданих йому повертав їх на доопрацювання. Зробивши макет сторінки, погоджував його з редактором і своєчасно подавати в друкарню на верстку. Скажу більше! На час відсутності редактора виконував його обов’язки. Наш район став для Івана Степановича хорошою стартовою площадку, бо саме звідси його забрали на редакторську посаду у “периферійний” Волівець. Там його було призначено редактором газети “Світло Жовтня”.
У 1974 році став членом Національної спілки журналістів України.
Найбільшого розголосу набув Іван Гудзоватий, коли працював у парламентському виданні “Голос України”. Він активно проводив Дні газети “Голос України” в області – організовував матчі з міні-футболу між збірними “Голосу України” та депутатами обласної ради і журналістами Срібної Землі, які проходили на стадіоні “Авангард” в м.Ужгороді.
Іван Степанович організував роботу так, що на сторінках парламентської газети систематично друкувалися матеріали про багатогранне життя Закарпаття, як взаємодіють органи місцевого самоврядування у вирішенні економічних і соціальних проблем краю.
Саме із публікацій в “Голосі України” співвітчизники у всіх регіонах держави і за рубежем дізнавалися про вкрай тяжку і небезпечну ситуацію, що склалася в Солотвинському Солеруднику і рішучі дії обласної ради щодо поліпшення ситуації. Крім того, “Голос України” широко інформував про катастрофічні паводки на Закарпатті за минулі роки і в липні 2008 року. Це газета, для якої Закарпатська область, як і всі регіони України, дорога і рідна.
З метою поглибленого вивчення життя населення області, поліпшення зв’язків із місцевими радами читацьким активом, громадськістю, редакція газети та виконавчий апарат обласної ради проводили “Дні Голосу України” у Закарпатській області.
У проведенні форуму взяли участь оглядач політико-соціальних питань Людмила Коханець і власний кореспондент газети “Голос України” Іван Гудзоватий. Журналісти побували у м.Мукачево, де ознайомилися із виробничим процесом, умовами праці на підприємствах “Інтерконтиненталь –Карпати”,”Едельвейс – Леголижня фабрика “Фішер- Мукачево”, зустрілися із їх керівниками і робітниками, а також відвідали музей Замок-Паланок. У розмові із Мукачівським міським головою обмінялися думками про роль державних засобів масової інформації у житті територіальних громад.
Цікавим було ознайомлення із експозицією народного музею імені Василя Тегзи, що в селі Грушево Тячівського району. Скрізь, де побували журналісти “Голосу України”, відбувалися зустрічі з читачами, проходив обмін думками про те, що потрібно висвітлювати на сторінках парламентської газети.
Протягом усього свого свідомого життя І.С.Гудзоватий залишається істинним патріотом України, подвижником нового, прогресивного, на сторінках преси відстоював інтереси простих людей, не боявся критикувати начальство, за що часто потрапляв у немилість влади. У своїх матеріалах висміював крадів, хабарників, горе–чиновників. Він фанатично любить книгу і літературне слово. Він зумів поєднати безмежне коло інтересів: краєзнавство, журналістику, публіцистику, художню літературу, філологію, етнографію, історію українську і світову.
Вже будучи на пенсії, Іван Гудзоватий побував у Сполучених Штатах Америки. Там проживають два його сини – лікар- хірург Ярослав і адвокат Роман. Має двох онуків – Софійку і Миколку.
За час роботи в засобах масової інформації нагороджений Почесним знаком облради та облдержадміністрації “За розвиток Закарпаття” та багатьма грамотами і подяками обласної ради та обласної адміністрації.
– Там зовсім інше життя, – каже Іван Степанович. – Воно багато чим відрізняється від нашого. – Та найголовніше – люди почувають себе соціально – захищеними, мають відповідну зарплату і пенсію, якщо хочеш придбати квартиру або звести власний будинок можеш взяти дешевий кредит на 25-50 років. Однак то не для мене. Побувши там трохи, я знов повернувся додому, в Україну. Тепер проживаю в м.Калуш.
І наостанок, хочу привітати Вас, Іване Степановичу, із 80 днем народження! Міцного Вам здоров’я, щастя і добра на довгії і щасливії літа! І надалі продовжуйте працювати над Словом!
Василь ШКІРЯ
Leave a Reply