(17 вересня за відновленим Старим стилем у церковному календарі українців – ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ та матері їх – СОФІЇ)
Три дивні дівиці,
три се́стри-сестриці,
три нитки плели серед поля –
то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
а з ними і вольная Воля…
Три нитки барвисті,
три долі іскристі,
сплітали вродливі сестриці –
три стежки-дороги
упали під ноги
у шовки густої травиці.
Направо підеш –
Красну ВІРУ знайдеш край стежини…
Впадуть білі зорі –
криштальні, прозорі,
у ночі п’янкі, солов’їні.
Наліво підеш –
то НАДІЮ знайдеш край озерця…
Заграє бажання –
жарке, мов світання,
на струнах зболілого серця.
А прямо підеш –
щиру Приязнь знайдеш край дороги…
Луною дзвінкою,
ЛЮБОВ’Ю палкою
опалить тебе до знемоги…
На хвилях ЛЮБОВІ
у трави шовкові
впадеш горілиць обімліло.
А пісня
на чулого серденька
мові,
про Долю розкаже несміло…
- О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
чи панночка ти, чи небога?… - Коли в твому серденьку ВІРА є Красна –
до щ а с т я пряменька дорога!
Ірина Вовк, поетка, членкиня НСПУ.
М.Львів
(Зі збірки-альбому “Туга за Єдинорогом”. — Львів: СПОЛОМ, 2018)