Кравчук В. Я. На розгортці трави: поезії – Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2025 – 88 с.
Нічого незвичайного у тому, що лірику будь-якого поета можна поділити на громадянську, філософську, пейзажну та любовну (якщо говорити про написане в тематичному плані), немає. Але все частіше бачимо, що часто-густо ці мотиви переплітаються в одному творі. Свідчить про це і поетична книга «На розгортці трави» Володимира Кравчука з древнього Збаража.
І прикладів такої сув’язі у цьому виданні є чимало. Та обмежимося лише цитуванням окремих рядків з вірша «Небойові»: «А вода у траншеях, мов злість». Ніхто, мабуть, не заперечить, що маємо неординарне вираження громадянськості, яке переплетене з пейзажністю. Тому й вважаємо, що ліпше зосередитися на питаннях образності, котрі є неможливими без акцентів на літературних тропах, згадках про «мешканців» видання, кольорових екстраполяціях. А ще маємо на увазі богошукальні мотиви, культурологічні наголоси, слововияви і формотворчість. (Хочемо того чи ні, саме через них можна збагнути тематичність та творчу індивідуальність.)
І тут, либонь, варто почати з літературних тропів, бо метафори, епітети та порівняння говорять про неоднорідність. Нам, скажімо, сподобалася метафоричність на кшталт: «сніги осідлали дерева», «дощ виполе посуху», «крилом смереки вітер туман переорав».
Щодо останньої цитати, то з’являється підстава мовити, що метафора, як троп, виграла за рахунок співіснування авторського епітета. До речі, він – не єдиний у цьому друці. Згадаємо, наприклад, про такі словосполуки, як: «трава безсоння», «килим голубів», «долоні світанку», «поранена шипшина», «криниця думок», «дзеркало осені»…
Перелік таких словочарівностей продовжити не так важко. Але зумисно покрапкуємо. Бо й так зрозуміло, що в процитованому залишаються помітними відсвіти метафоричності. А ще вони помітно виграють на тлі епітетних звичностей. Хоча вони здаються доцільними через контекстовість. Саме про це мислиться, коли натрапляємо на них: «білий день», «рідний дім», «помах руки», «старий рибалка», «чорна мітка», «каштани руді»… (Чи не ліпше дивитися на них через люстерце доцільності присутності у текстах?)
Якщо епітети (як один із різновидів тропів) можна умовно поділити на дві частини, то порівняння є ще більше неодноріднішими. Наприклад, віршар нерідко використовує сполучники типу «як», «мов», «наче», «ніби» і т.п. : «думки, неначе голуби», «треба теплого дощу, як весняного плачу», «це тепле Новоріччя, немов твої обійми»… Вже навіть ці цитати вказують на поєднання реальності та уяви.
Як, між іншим, й порівняння без сполуччників: «а лід – поламана вода на березі калюжі», «сонце – неба сонях», «дерево – факел самотній». По-своєму доповнюють цю думку вислови з одночасною наявністю та відсутністю сполучників: «наче кладка підступна – стежина ламка», « він мов те повітря – не візьмеш до рук», «у віконце – срібну шпарку кіоскерка, мов казкарка». А ще, безперечно, не можна забувати про порівняльність, в якій один іменник і кожен може домислити образно за рахунок другого: «зернята-зірки», «непосида-вітер», «дощі-заволоки»…
Ці взірці літературних тропів – свідчення поетичної індивідуальності тоді, коли вони перебувають у «самостійному плаванні», як підмітили рецензенти. Але не менш цікавили відсвіти літературотропності в тому чи іншому вигляді є в згадках про «мешканців» книги, до яких належать рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила: «У сотах соняхів на денці ще довго спогади живуть». «Буденність дозріває, мов горіх», «Цей пейзаж лелека вечором назвав», «Погасли головешки зір», «Ген за пазуху хмарині заховалось сонце нині»…
А бувають і випадки, коли різних «мешканців» зустрічаємо в одній строфі: «Де ворони криком домощують гнізда, а сонце в надранні свічею стає». «Розполохало морози сонечко синиці», «Під липами стояла наша ніч, здавалось навіть місяць пах медово». Та не тільки тут бачимо випадки поєднання. Актуалізують це поняття й кольорові екстраполяції: «Спокій чорно-білої надії в крилах так довірливо затих», «І змогла обняти жовтизну крилату височінь глибока, голуба».
Зрештою, цікаві образи зустрічаємо в кольорових екстраполяціях в однині. «Каштани руді хоч сірник зачерпни», «Я збережу окрайчик неба – з льонів косинку голубу», підказала павутинка сива, наче сум», «Розбудить осінь жовтизною», «Межу цілунків легко перейти медовим бродом в річці русокосій. Так бувало завжди, поки є білий світ, «Чи не останнє срібний щем весні упав по під ноги».
Зауважимо наступне. Якщо літературні тропи, згадки про «мешканців» книги, кольорові екстраполяції однозначно говорять про виражальність, то цього не скажеш про богошукальні мотиви. Адже в них образність висловлення думки тісно пов’язана з тематичністю. Бо ці мелодії – один із виявів філософської лірики: “У Бога на серці і подих, і прориви”, «На цвинтар знову кличе Покрова», «На картоплі погоди в Бога просить». Двоїна тематичності та вражальності характеризує й культорологічні акценти. Правда, вони не виглядають чимось єдиним. Наприклад, вірш “Наснилась мати” має епіграф з твору незабутнього Михайла Левицького. Існують також римовані вірші про сенс творчості: «Чомусь заболів мені спокій», «Спинився в думці, що бентежить тут: чи все зробили друже, ми з тобою?», «Зернину світла збережім, коли осіннім полем йдем».
Поза увагою не можуть залишати слововияви. Особливо це помітно на слівʼятах із ознаками неологічності: «синьовисний», «чумакують», «розбрунькований», «веретенисті», «віджуравлені», «передсніжжя». Та є і рідковживаності: «знада», «відсвіт», «капище», «розгортка», «позирк», «підголосок».
Привертає увагу і питання про формотворчість. Бо ж “На розгортці трави” позначена цікавинкою. В багатьох нинішніх поетів популярними стали багато строфні вірші та поеми. А в даному випадку навіть на пальцях однієї руки можна перерахувати тристрофні твори. Адже переважать восьмивірші і катрени. Чи не можна сказати, що саме орієнтація на короткість сприяє появі таких небуденних образів: «бурульки цибаті», «ранетний спокій», «позирк-павук», «ромашковий сон», «малярство жовтня»…
Чи промовить до нас поезомова наступних книг? Хотілося б, безперечно! Але це вирішує тільки автор.
Олег Василишин,
кандидат філ. наук,
доцент КОГПА ім. Т. Шевченка
Ігор Фарина,
член НСПУ
Тернопільська обл.
Leave a Reply