21 квітня 2025 року в межах наукового семінару відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України відбулися 2 відкриті лекції: *Ігоря Зиновійовича Павлюка, доктора наук із соціальних комунікацій, старшого наукового співробітника, провідного наукового співробітника Інституту літератури iм. Т. Г. Шевченка НАН України, професора кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка, письменника, на тему «Метафізика та алхімія неологосу»; *Галини Вікторівни Максимчук, магістра української філології, магістра журналістики, редакторки Національної мережі гіперлокальних медіа «Район.in.ua», на тему «Авторські неологізми Ігоря Павлюка в новітньому українському поетичному дискурсі».
* * *
Відеозапис наукового семінару розміщено на youtub: www.youtube.com/watch?v=U_MxGRdWqig&fbclid=IwY2xjawJ0TOpleHRuA2FlbQIxMAABHm4PHJE90PZgjv4OL-eqAkDfUJLbRlu5e_SrlJN13oSsjibrMY67e4TCpIiJ_aem_JED1qzaxTzrAX4WiHAVudA
Пропонуємо виступ Ігоря Павлюка:
ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!
ВІТАЮ, ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО!
Бажаю всім у цей пасхальний День твердих яєць, м’якої паски і дооовжелезної ковбаски!..
– Не знаю, яку роль собі відвести у нашій зустрічі: піддослідного крілика? науковця? поета?..
Спробую разом із Вами розібратися у моїй співдоповіді під назвою МЕТАФІЗИКА ТА АЛХІМІЯ НЕОЛОГОСУ, бо інколи, як люблю жартувати: так пристрасно пояснюєш студентам якусь тему, що сам дещо зрозумієш… J
Почну з подяки пані Лесі Вікторівні Мовчун, яка друкує мої дитячі віршики в журналі «Крилаті» і яка, на жаль, захворіла (помолимось, щоби скоріше виздоровіла) та Інститутові мови НАН України, із яким мене, як і загалом із вченими-мовниками, доля пов’язала міцно, куди вже міцніше? – дружина Людмила Павлюк довгий час працювала на кафедрі мови факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, наш легендарний мовозахисник Павло Юхимович Гриценко писав рецензію на мою скромну творчість… А ще дякую, Євгенії Анатоліївні Карпіловській, яка модерує нашу зустріч та Юлії Олександрівні Цигвінцевій, яка писала мені душевно-організаційні листи…
* * *
Сам я попри свій докторський статус відчуваю себе найперше поетом, тобто тим, хто сплавлює, зварює, змішує оворожбитнює екзистенційно несумісні енергії, творячи із них щось нове, як зі сплаву двох м’яких металів (міді та олова) наші предки навчилися виготовляти твердий метал – бронзу! Така-от хімія і фізика і їх духовні відповідники – алхімія та метафізика – тобто Поезія у широкому значенні цього терміну – Творення.
* * *
Забув я віршів рвані клаптики:
В руці Творця моя рука…
Із Ним ми творимо галактики
І ДНК! –
написав я колись про це віршем.
Ми, як гуманітарії, звичайно, дискутуватимемо-дискурсуватимемо про поезію вербальну, будівельним матеріалом якої є саме літери, слова, які у складі метафори чи наодинці прагнуть стати Логосом через посередництво, якби це пафосно не звучало, людської душі, яка йде в ідеалі до Творця, Універсуму…
* * *
Тому почну із трьох ранніх своїх віршів про слово, про мову і про поезію та поета, бо справжній (органічний) поет стає словом-Логосом, а Логос-слово – Поетом:
Отож:
СЛОВО
Ніжне, і розумне, і звичайне,
Рідне слово, ким ти не було!
Онімілим, проданим селом,
Кріпаком, неволею… Украйною,
Запорізьким гордим козаком.
На торгах заморських, мов невільнику,
Цар тобі у зуби заглядав:
«Почему здесь русская «вода»?
Как назвать возможно «віллу» «выламы»?!
О! Не умер даже Галайда!
Написать:
«Такой не будет «мовы».
Написали.
Але у садках
Танцювали люди гопака,
Забували горе за розмовою
І «Псалтир» читали по складах.
Степом, степом десь гули гармати,
Степом, степом обрій затягло…
В постолах йде слово за село,
Піснею щоб в чистім полі стати,
Чи спочити в Бога під крилом.
13 черв. 1988
.
СТАРИЙ ПОЕТ
Старий поет зустрів ще молодим
Своєї пісні вічні іменини…
Це ж не туман.
Це вже осінній дим
Поламаного полум’я калини.
А він летів на щастя світове
З гріхом любові й муками сумління.
Душа за вітер старша, а живе –
Як чистий голос того покоління.
Йому стають милішими сади.
Його зоря ще вабить, та не гріє.
І нікуди від себе утекти
Чумацьким Шляхом, що веде на Київ.
Він з Музою зустрів на самоті
Свого кохання сиві іменини…
Це не туман.
Це лиш осінній дим
Поламаного полум’я калини.
В диму тім вічність віддана за мить.
Захрип від тиші і оглух від крику.
Його Іуда десь іще біжить,
І тінь царя вогниться чортолика.
Оце життя.
Отут.
Не там, колись…
Він має час – то має і свободу.
Старий.
Крилатий.
Сни усі збулись.
Аби не стати Богом для народу…
16 верес. 1990
.
МОВА
Мова народилася не з крику.
Знаєте, хто мову народив? –
Люди голі, та уже не дикі,
Бо с м і я т и с ь вміли із біди.
Як з висот пташиного польоту,
Отоді і кинув хтось:
«Си… Ни!»
А ліси відлунювали:
«Хто-о то?»
А раби:
«І того розіпни!»
Чути кроки віку-Командора.
Доганяєм Бога.
Спішимо.
У гнізді, що на даху Собору,
Вже зібрались душі для розмов.
І говорять мовчки.
А словами
Думають.
Про зорі, про дітей…
Чи слова це – Україна, мама…
Чи це просто дихання святе?
14 лют. 90
Тобто коли слово здобуває вібрацію святого дихання, то воно стає Логосом, тобто Богом: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ів. 1:1).)
* * *
– Що таке поезія?..
Одне із визначень – це красиве дарування душі – за принципом: вміла приготувати і вміла подати. Загалом же Міф Поета твориться із триєдиного егрегора: біографія поета (життєтекст) – бібліографія (текст) – фотографія (скульптура, мальований портрет тощо). Можуть бути різні пропорції… Але суть має бути такою ж у метафізиці, як ядро атома урану у фізиці.
Коли душа у тексті є, але кострубаті ритм та рима – непрофесійна поезія, яку іноді поблажливо називають народною. Коли філігранна форма, але «нема душі» – то це просто словоблудство, славоблудство… пустопорожнє тарахтіння знаками, кодами, символами. Має бути магічна гармонія. А загалом (повторюю) є три рівні поезії:
– міфологічна
– ідеологічна
– філологічна
Звідси й три рівні реалізації вербального поета:
– поет-філолог (здібний поет)
– поет-ідеолог (талант)
– поет-міфолог-ідеолог-філолог (геній)
Слово є будівельним матеріалом для представників усіх вищеназваних груп, як камінь – для поетів-будівників храмів. Але найбільше словом смакують поети-філологи, вивчаючи і його етимологію, і граматику, і семантику…
Мова – як вода: має три стани (рідкий, твердий і газоподібний).
Творець мови, якби пафосно це не звучало, – народ, нарІд, нАрід. А національні поети – каталізатори-фіксатори-консерватори мовної стихії, яка, як і ріка, щоби жити, має рухатися, живитися діалектними струмками тощо, адже стояча чи дистильована вода (мова) мертва.
* * *
Як розповідають про Павла Тичину, який на зауваження редактора про його новослів: «Павле Григоровичу! Нема такого слова в українській мові!» відповів категорично: «Не було, нема… то буде!!». Тобто кожен справжній поет, як писав відомий класик, справді підмайстер у народу-мовотворцЯ.
Тому я уклінно вдячний моїй співдоповідачці Галині Вікторівні Максимчук, яка вже знайшла у моїй скромній творчості 2680 одиниць лексичних новотворів, надрукувала серію статей на кшталт: «Авторські лексичні новотвори з міфонімними компонентами в поезії Ігоря Павлюка» і підготувала до друку цілий товстий «словник лексичних новотворів Ігоря Павлюка», публікації якого я чекаю не менше, ніж своїх книг, яких, до речі, у мене загалом надруковано 53, три із них у кінці минулого року (ось вони), а три готую до друку…
* * *
Отож, як бачимо, поет не лише творець, але й піддослідний крілик для серйозних науковців з усіх галузей людських знань, зокрема мовознавців. Тобто об’єтивний суб’єкт і суб’єктивний об’єкт.
Тому слово, шановній Дослідниці – Галині Вікторівні Максимчук…
Leave a Reply