«Слово дане нам, щоб ми навчились думати» (1).
Гадкують, що Україна переможе, бо з нами Бог. Хибна думка. Україна переможе, якщо ми будемо з Богом. Чи можна пояснити світ без Бога? Тут і всі проблеми наших поразок і страждань: «Прагнемо істини, а знаходимо в собі лише непевність… Якщо людина не створена для Бога, чому щаслива вона тільки з Богом? Якщо людина створена для Бога, чому вона так супротивна Богові?» (Блез Паскаль, «Думки»).
Знання наші відносні і такими залишаться. Творець приховав від нас прийдешнє і багато чого з теперішнього…
Олександр Потебня стверджував, що християнство нехтувало досвідом наукового пізнання. Ось як це бачив І. С. Захара: «Брак певної міри освіченості детермінує виникнення стіни між вірою і знанням, яка завжди зникатиме перед лицем незаперечних фактів, а мінливість фактів породжує гіпотетичну думку, яка містить творчий потенціал віри. Віра, що прагне зберегти панування там, де виявлена спростовуюча сила фактичного конкретного знання, перетворюється на нісенітницю і гальмує шлях до істини…» («Філософія мови Олександра Потебні». У кн. І. С. Захара «Українська філософія»).
«Релігія – байдуже, стара чи нова , – яка прийме велич Всесвіту, відкритого сучасною наукою, викличе повагу й захват, про які звичайним віросповіданням годі й мріяти» (Саґан Карл) (3).
Річард Докінз в своїй книжці «Ілюзія Бога» стверджує: «Нема чого соромитися, що ти атеїст. Якраз навпаки – цим слід пишатися і, високо тримаючи голову, сміливо вдивлятися за далекий горизонт…» Але ж я бунтую стосовно думки, що сліпий природний добір здатний створити складні живі механізми («Сліпий годиникар», 1986 р.). І не можна цю думку обґрунтовувати роботою годинника мільярдами років.
Математика не ілюзія, а точна наука, яка первісно виникла як один з напрямків пошуку істини. Істина сильніша за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести – ми є і створені Богом. Що ще?.. «Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).
«Проблема істини в філософії є предметом дискусій вже не одну тисячу років. Щоб відповісти на питання “Що є істина?”, потрібно пізнати природу речей. Та оскільки процес пізнання постійно розширює межі нашого незнання, то пошук істини стає необмежено тривалим» (Андрій Синиця, «Сучасна аналітична філософія: від прагматики мови до концептуалізації свідомості»).
«Отче наш, що давно не на Небі» (Юлія Полісянка, «Замість молитви». У часописі «Олександрійський маяк». Випуск №3(9), 2024)…
«Для деяких людей слово “Бог” має настільки широке й розмите значення, що вони неодмінно знаходять його в усьому, на що дивляться» (Стівен Вайнберґ) (3).
«Нізащо не проміняю благоговіння від розуміння на благоговіння від незнання» (Дуглас Адамс, 2002) (3).
Чи усвідомлюємо глибинну сутність Бога? Люди переважно не схильні до осмислення незбагненного і живуть усталеними думками, традиціями й обрядами, які перетворили на обрядовірство. Думання виснажує, втомлює… Чи готові ми осмислити інформацію для думання? «Раптом я здогадався, де ховається Бог» (1). Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і в усьому: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»)…
Падучий мед, падучі зорі,
Упали янголи згори…
Чи Бог до мене заговорить?
Мій Боже, Правду говори!
Богдан Чепурко, «Грішниця зі святим іменем»
«Спливають віки, а подібні властиві людині емоції – залишаються: “Чи Бог бачить із-за хмари / Наші сльози, горе? / Може, й бачить, та помага, / Як і оті гори / Предковічні, що политі / Кровію людською!..” (“У всякого своя доля…”). Це – вже традиційний літературний мотив. Подібно – й у “Заповіті”: до того, як Дніпро не понесе з України «кров ворожу», – “Я не знаю Бога”… Не знаю, не пізнаю Його, не розумію Його задумів (можна й так трактувати поетове зізнання)…» (Андрій Содомора, «Поховайте та вставайте…». https://zbruc.eu/node/117915)…
Ділять Бога – таж Бог неподільний:
Як поділиш, то й Бога нема…
Б’є поклони клонований світ…
Чи Бог до мене заговорить?
Мій Боже, Правду говори!
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
Учені стверджують, що рух – це об’єктивна, а час суб’єктивна категорія, оскільки час є способом сприйняття руху розумною (мислячою) природою (обговорюються докази того, що зірки, планети [і наша рідна Земля] живі і здатні мислити). А що ж людина? Час залежить від того, що ми робимо в цьому часі. Ми живі, думаємо, запам’ятовуємо великі обсяги інформації, отже, «…час – це те, що в ньому. / Бо час – одлуння втрати: / він – це ми» (Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»)…
Григорій Сковорода стверджував, що жоден мислитель не є таким самотнім, як той, хто вчить, роздумує про вічні істини життя. ЗРОЗУМІЙМО НЕСПРОСТОВНУ ІСТИНУ, ЩО НАМ ПОТРІБНИЙ БОГ, А НЕ МИ ЙОМУ! Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО. Що ще?
…Моя Вкраїно, поміж всіх зорінь –
Зори мені і будь із Богом вічна!
Богдан Чепурко, «Кервавиця»
Небеса мовчать (1)… У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок… Коли йдемо лісовою стежкою і натрапляємо на мурашник, то чи спілкуємося з мурашками? – Обходимо й ідемо далі… Отож-бо й воно…
У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією… У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, надпотужний згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить…
З нічого світ творився, із нічого…
І зрозумію, що оте нічого
Не можна розгубить серед тривог,
Бо то є іскра сяєва святого,
Для котрого єдина назва – Бог.
Микола Руденко, «Поезії»
В інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре).
Відповідно до оригінальної теорії Володимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, так і ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.
Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне, у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»). Нам ніхто нічого не заборгував – у Всесвіті все відбувається автоматично (незалежно від нас): «Яким має бути наше май-бутнє? Яким має бути: Най ся діє Божа воля» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).
Що Бог є, я знаю. Для мене це не віра, а – Абсолют. Усе, створене Богом і наділене часточкою Його Духу, – мовчить про таїну буття й прийдешнє…
«Хліба та видовищ», а думати – зась. Думання втомлює, виснажує – якось воно буде… Не буде, бо під мертві мізки думка-життя, духовна думка не «потече». Думки ж бо живі і розумні істоти. «Рушай, іди – тримайся свого розуму» (Есхіл). Цей процес, попри все інше, мав би нагадувати тренування інтелектуальних здібностей, бо кожна думка мусить мати свій ґрунт, і якщо вона правдива, то є й життєвий результат її дії: «Дивлюся правді в очі… Земля крутиться, а небеса мовчать» (1)…
«Наука – як і будь-який організований людьми вид активності – має риси, подібні до релігії… Потребуючи Бога, як і всі люди, вчені не можуть Його собі дозволити» (1). Дослідження Всесвіту з допомогою Телескопа імені Джеймса Вебба засвідчуют, що Бог створив і творить ВСЕ З НІЧОГО, хоча до сьогодення «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання an. Павла до євреїв 11:3).
Не одному з нас довелося все життя шукати правди й ідеалу. Розчарування й руйнація стереотипів допомагають усвідомити, що ІСТИНА – це не що інше, як розуміння того, що ми є і створені Богом: «Повнота суті “істинної людини” завершується любов’ю до Бога-закону, “невидимої натури”. Без любові істина для людини є мертвою, і сама людина втрачає свою істинність. Отже, любов у Сковороди є особливою етичною категорією, яка так чи інакше пов’язана з вдячністю самій природі (З вдячністю не природі, а Богові. Порозмислюймо над текстом: «Природа бореться не з Богом, / А за життя своє під Небом» [Богдан Чепурко, «Грішниця зі святим іменем»] – Б. Д.)» (І. С. Захара «Філософія Григорія Сковороди». У кн. «Українська філософія»).
Бог не має ні початку, ні кінця. Ми ж – пилинка пилинки й живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! Бог живе і творить у ВІЧНОСТІ, а «… Божественний розум як такий, що схоплює всі можливі сценарії майбутнього в єдиному акті, перебуваючи в стані вічного Тепер. Те, що для нас є розмаїттям можливостей, для Бога є тотальною актуальністю» (Вахтанг Кебуладзе, «Майбутнє, якого ми прагнемо»). Тут варто звернутися до теореми Курта Геделя (відомої з 1931 року. Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.), яку згадує Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки»: «Оскільки автор “Думок… усе ж таки” математик, пригадаємо… теорему Ґеделя, яка пропонує розв’язати задачу виходу за її (системи, у якій ми живемо) межі». В теоремі йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі Всесвіту, бо за його кінцем – початок. За кінцем – початок…
Абсолютна істина – поза нашим розумінням; знаємо частинно, розуміємо частинно і відтворюємо для себе лише частку Абсолюту. Тож розмисли про глобальне будуть безуспішними, якщо ми не будемо працювати локально над зміною того, що можемо змінити. Праця – не розмисли, а дія, в якій думка веде перед. Нехай ця дія мізерна, але вона наближає нас до розуміння того, що ми здатні робити, крокуючи дорогою пізнання Творця, таїни вічності, незбагненного. Кожен правдивий крок сприяє життєвому поступу. Обираючи дорогу, не обираємо. Дорогу життя дарує нам Бог, а ми вже самостійно її мостимо, утверджуємо своєю працею, трудами цілого життя, бо відстань до мети – велика.
Чи долю людині дарує Бог? «Особливої виразності проблема свободи волі набула в християнській філософії. Якщо Бог все знає і визначає наперед, то свободи волі немає. Але якщо немає свободи волі, то немає і гріха, адже це не людина скоїла гріх, а так Бог передбачив і визначив. Утім, таке розуміння божественного провидіння хибує на те, що приписує Богові людський розум» (Вахтанг Кебуладзе, «Майбутнє, якого ми прагнемо»). Саме так! Людина приписує Богові земне – це роблять усі релігії світу. Хто заперечить?
Хоча міняється все, та правдиве слово зостається навіки… Не можна здогадатися, як функціонує СЛОВО: «Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина (на екрані електронних пристроїв – Б. Д.) принципово споглядальні, зорові» (Оксана Забужко, «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу»)… Якщо слово – розумне та ідейне, то чи ми здатні зрозуміти наступний текст: «І сказав Бог: “Хай станеться…! І сталося…”» (Книга Буття 1:3, 1:6, 1:9, 1:11, 1:14, 1:20, 1:24, 1:26, 1:29)…
Слово – думне слово, його таїна про божественне і земне дивовижно, гіпнотично оживає в кожному рядку поезії, прози, спонукаючи читача до глибинного осмислення, воно ж бо має «здатність доносити до свідомості яскраві образи-спогади і почуття…» (Андрій Содомора, «Про що писати…»)…
Роздуми, роздумування – це велике дійство, й щаслива та людина, яка здатна намацати свою плідну думку. До речі, ще одне цікаве спостереження Вадима Скуратівського про Паскалеві «Думки», яке спонукає мозок до праці: «”Думки“ – неймовірного значення лист у поштовій скриньці саме такого нашого сьогодення», бо «Вся гідність людини в її думці» (Блез Паскаль, «Думки»)…
Академік Олег Кришталь стверджує, що живемо в часи людської історії, коли не кожна людина здатна думати: «Свідомість – це здатність ДУМАТИ, про що я ДУМАЮ» (1). Сенс буття людини, народу – примноження інтелекту, духовності на основі третьої невидимої сили, в процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом, щоб в усіх проявах її діяльності думка випереджала дію: «Бога річ божії справи творити, / А чоловіка – по-людському жити» (Менандр).
По-людському жити: «…ми мусимо не тільки зосередитися на прекрасному, а й навчитися співати краще за птахів. Для цього, насамперед, нам доведеться зрозуміти, чому нас зворушують пташині співи» (1).
Бог живе у ВІЧНОСТІ і для нього не існує минулого, теперішнього, майбутнього – ВІЧНІСТЬ ТУТ І ТЕПЕР. БОГ ЗНАЄ ІСТИНУ І ПАНУЄ У ВІЧНОСТІ, адже «Бог – інтеграл вічного» (2).
Життя: «Це лише гіпотеза, що безсмертя не існує» (1). «І вернеться порох у землю, як був (те життя, що погасло), а дух вернеться знову до Бога, що дав був його (духовна інформація людини)» (Книга Екклезіястова 12:7). «Крім елементарної ймовірності, є чимало фізичних теорій, із яких випливає безсмертя людини» (Юрій Олійник, «Живі й мертві») (2). Квантове безсмертя – згідно з багатосвітовою інтерпретацією теорії квантової механіки істоти, що мають здатність до самосвідомості (думати) – БЕЗСМЕРТНІ. Індуїстські Писання пояснювали теорію квантової механіки ще 5000 років тому: «Бо ти, як і Я, як і ті, хто умре навіть нині, / Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.» (Бгаґавад-Ґіта [Пісня Бога] / Переклад Миколи Ільницького, Пісня друга, 12). «Померле – не пропадає із Всесвіту» (Марк Аврелій, «Наодинці з собою»).
А за Хорхе Луїсом Борхесом, «Життя надто вбоге, щоб не бути також безсмертним. Але навіть у нашій убогості ми не можемо бути впевнені, адже час, який легко спростовується нашими почуттями, не так просто спростовується розумом, у самій основі якого закладено поняття послідовності» («Історія вічності»).
Андрій Содомора роздумує: «– Бо смерть, Михайле, то є смерть. Душа, хоть вона безсмертна, але нелегко їй розлучатися із смертним тілом… Смерть велике таїнство, Михайле… Дивне таїнство…» І це – книжка Андрія Содомори «Усміх речей» про світ речей, який ми втратили, але зберегли в пам’яті.
Таїна Божественної енергії Слова ПРАВДИ. Іван Пулюй був переконаний, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Ірина Фаріон, «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще одне означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де ПРАВДА – там повинна бути перемога». Тільки працюючи власне для духовного, інтелектуального життя нації, народу, об’єднаного словом рідної мови, можна залишитися цілісним і незалежним українцем у будь-якому куточку планети, а на своїй землі й у своєму часі перш за все… І щойно тоді ми побачимо: «Живого Бога – не якісь химери – / Побачать люди крізь сувої мли» (Микола Руденко, «Поезії»). Пізнання таїни енергії слова правди допоможе людині зорити в небеса щасливою очисною сльозою щодо принципу життя, обожнюючи саме життя, а не прицип сьогодення «усе від життя»: «Я в Слові свої володіння здобув – / У Всесвіті-Слові, де Божі закони» (Микола Руденко, «Поезії»)…
І щойно тоді надпиймо і ми з «келиха Знання, Перемоги» й вина, бо «Де, мій хлопче, вино – / там таки й правда» (Алкей, «Пісні застольні і повстанські»). Правда життя і щастя мислячої людини…
Смакуймо гірку думку – мусимо дивитися правді в очі (кулясте око – мозок, винесений на периферію): «Масштабність зусиль указують на безсумнівну серйозність проблеми: Людство й особистість не самодостатні, нам потрібен Бог… Земля крутиться, а небеса мовчать» (1)…
«У цій тиші – голос матері, що побивається над своїм сином: “Я ж бо плекала його, як рослину в саду на осонні…” А ще в ній – голос древнього співця, який хоче отямити нелюдів, кому любий бог війни – “втілене зло”, “кровʼю умиваний людоубивець”» («Тиша». У кн. Андрія Содомори «Ще раз про любов до свого»)…
P. S. Есей – це спроба заохотити читача до мандрівки в світ книжки, до роздумів. Мозок стимулює читання й письмо!
—————————————
1. Олег Кришталь. До співу пташок. Приватна подорож до себе: роман-есе. – К.: ФОП ПАЛИВОДА А. В., 2022. – 256 с.
2. Юрій Олійник. Живі й мертві. – К.: Темпора, 2021. – 296 с.
3. Річард Докінз. Ілюзія Бога. Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. – 432.
В українській мові «істина» і «правда» часто використовуються як синоніми, але між ними є певні відтінки значення. Істина – це те, що відповідає дійсності, реальності, те, що є. Правда може мати ширше значення, включаючи моральний аспект, відповідність певним нормам, очікуванням, а також бути перевіреним фактом.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply