Аліна Шевченко. Небесна сповідь: новели та оповідання. Харків: Мачулін. 2023. – 132 с.
Аліна Шевченко. Намальована Діана: повість. Харків: Мачулін. 2024. – 172 с.
Хто прийшов?
Таке трапляється частенько. Прочитає людина ту чи іншу книгу й хоче якомога більше дізнатися про того або ту, хто створив написане. І, зрозуміло, зверне увагу на вік автора (авторки) видання. Хоча, можливо, і не всім подобається взорування з часовимірної «дзвіниці», але нічого не вдієш супроти.
І, звісно, з усією серйозністю постає питання про життєвий досвід літеротворця. Й чи не найчастіше кожен уздрить, що він є чи малим. Скажімо, Надія Мориквас свою першу збірку творів видала у 39-річному віці. Ольга Яворська прийшла на перше побачення з читачем у 42. В 47 років видала книгу Людмила Тарнашинська.
Але маємо й протилежні приклади. 23-річною була Надія Ковалик, коли оприлюднила «Листопадовий сніг». А лавреатка Шевченківської премії Галина Пагутяк дебютувала «Дітьми» у 24.
Два останні першопрочитання – реальність совкових часів. Та подібні взірці характеризують і сьогочасся. Тринадцятирічною прибігла до шанувальників слова Ольга Ткач. 16 років було Поліні Пучко, коли вийшла її перша книга. Будучи другокурсницею Ніжинського університету, заявила про себе першодруком Тетяна Винник.
І Аліна Шевченко теж належить до молодих літераторок. Народилася 2005-го на Кіровоградщині. А її перше поліграфічне диво зачудувало у 2019 році. Після цього вона оприлюднила ще три книги. Нині юнка – членкиня НСПУ, засновниця і головна редакторка журналу, лавреатка кількох престижних літературних премій, дипломантка багатьох конкурсів.
Щодо молодості дебютів, то можна говорити про своєрідне ігнорування досвіду у звичному розумінні цього означення. Але не варто падкувати через це. Адже на основі аналізу частини вищезгаданого маємо підставу балакати про досвід молодої душі, хоча ще для багатьох це поняття бачиться якимось ефемерним явищем. Та, незважаючи на це, воно таки є! Принаймні про це мислиться, коли у «Небесній сповіді» зір натрапляє на фразу: «Тінь впевненого чоловіка не зникне, скільки б іще не з’являлося світил.»
Абетка навколосвіття
Не бачу нічого надзвичайного в такому найменуванні. Воно частково випливає з процитованого словосполучення попереднього абзацу. А ще й доповнює перше речення згаданої книги молодої авторки. «Якщо ви не любили, відкладіть мою історію, доки полюбите так, як полюбив я».
Дехто, зрозуміло, на основі своїх умовиводів скаже, що важко тут вловити логічний зв’язок. Та, хочемо того чи ні, все більше думається, що авторка, закликаючи до пізнання навколосвіття, натякає, що тільки це допомагає появі впевненості особистості.
Здається, що саме це пронизує прозотекст «Бузковий спас», який відкриває «Небесну сповідь». Бо маємо тут щемливий доторк до людських доль, без яких неможливо уявити навколосвіття. Адже саме про це йдеться у розповіді про кохання двох немолодих людей.
Але давайте не будемо вглиблюватися у сюжет твору. Бо чогось несподіваного тут нема. Написане приваблює іншим. Йдеться про вміння літераторки зацікавити художністю підходу.
Відштовхнемося від того, що авторка вкладає свої розмисли в уста представника старшого покоління. Промовляння різновіковості і різностатевості? Так! І чи найбільше дивуєшся точності відображення побаченого та осмисленого. По-своєму доповнює це й те, що у творі є фіксація (до того письмова!) почувань жіночої душі. (Не заперечую того, що побутує тут і молодий романтизм. Вада і виграш водномить, які сусідують з шармом.)
Цікавими на такому тлі виглядають «Небесна сповідь», «Сойчина вишня». Втішно, що у книзі упевнено звучить героїчна тема, коли перед зором з’являється «Живи за двох» і «Як земля пов’язана з небом». Зверну у зв’язку з цим увагу на один момент. У творах на воєнну тематику чомусь рідко згадується про те, що знаходяться ще людці, котрі презирливо ставляться до відстоювання українськості. В даному випадку, є очевидним, що Аліна Шевченко не стоїть збоку від цієї теми. Це, зосібна , бачимо на прикладі написанки «Як земля пов’язана з небом», де внук жертви КДБ не розуміє батька, який рветься захищати рідну землю від рашистських загарбників. (Знаково про це свідчить епізод, коли до учасника війни – інваліда другої групи та його дружини приходить молода дівчина і повідомляє про народження дитини від їхнього сина, померлого від задоволення власних забаганок, а вони є байдужими до цього.)
…Маємо описування подій і дій героїв творів, котре затягує свідомість у нуртину часу. Тут (як вважає автор нотаток) має рацію відомий письменник Михась Ткач, який у передмові до «Небесної сповіді» стверджує, що авторка «уміє з окремих штрихів, епізодів, мозаїчно подрібненої фактографічності творити художність картини».
Вияв виражальності у прозових творах? Безумовно! Та погляньмо на «Небесну сповідь» ще й з іншого боку й хоч трішки доторкнімося до питання про методи висловлення думки. Тільки один аспект. Михась Ткач зауважує, що деякі оповідання «назвав би новелами». А текст «Тінь без сонця» більше нагадує маленьку повість. (Двоякий погляд на явище. Особистісний підхід до оцінки творів. Потрібність уважніших взорувань авторки на проблему. Бо саме це зробить вдатнішим крокування у різних видах одного жанру.)
Життя прекрасне
У попередньому абзаці вже йшлося про те, що твір «Тінь без сонця» є близькою до маленької повісті. Це – припущення літературного критика. А от «Намальована Діана» є далекою від ймовірностей. Бо це – таки повість з усіма атрибутами жанрового різновиду.
…Школярку Діану зустрічаємо у той момент, коли вона ображається на батьків, бо ті, не бачачи іншого виходу, як утекти від життєвих негараздів переїздом з міста у село, не врахувавши поривань доньки. Те, що все зображено з цікавими детальками, лишень привертає увагу до твору, який ще називають лесбійською історією кохання.
Знаєте, чомусь навіть не думається про це, коли читаєш далі у творі про спілкування з Вадимом чи з Максимом. Ще й тоді, коли натрапляєш на моменти, коли вона їх не сприймає. Цікавою також є розповідь про однокласницю Яну, яка по-своєму вплинула на головну героїню повісті.
Але варто, напевно, зауважити, що все це не відволікає уваги від питання про взаємовідносини Діани і Лари – молодої лікарки з приватної клініки, яка є набагато старшою від школярки, зважаючи на її юний вік. Мимоволі думається про лесбійські стосунки між ними.
Зрештою, так воно і є, якщо вчитатися у літерострій. Та «піклувальникам» про мораль підростаючого покоління не варто бити на сполох через це. По-перше, прихильникам традиційної моралі ніколи не вдасться настояти на своєму і залишити свої уявлення про любов двох непорушними. А ще, мабуть, не варто дивитися на усе через «окуляри» власних уявлень і бути переконаним у своїй правоті. По-друге, так звані постільні сцени хоч і є у книзі, виписані дуже тактовно у своїй динаміці.
…А завершується написане маленьким роздільчиком «Fly на двох» – своєрідним свідченням неперервності життєвого польоту Діани та Лариси.
…Будемо відвертими і скажемо, що саме це є головним у повісті Аліни Шевченко. Але це зовсім не означає, що поза увагою залишилися деякі інші складнощі наших буднів. З окремих сторінок постає пореформений стан сучасного українського села. І нема на то ради, що окремі фрази звучать саркастично. Ще зіркі очі наштрикнуться на дискурси про косметичне ремесло, хайлайтери, консилери, коректори, технології та схеми того, чим живе молодіжне середовище. Все це, до речі, позначене мовленням, котре є дуже близьким до нього.
Вимовні коштовності
Вони є безумовними. Але перед тим, як повести мову про вдатності такого плину, зауважу, що без них не було б такої уваги до текстів молодої письменниці. Через це і вважаю доречним акцентування на деяких нюансиках виражальності, хоч дехто більше хотів би наголосів на сюжетах, бо думає, що лексика не є такою потрібною (це смішить, бо треба враховувати особливості особистості).
Тому передусім згадаю про літературні тропи. Зосібна чимало цікавих метафор, епітетів та порівнянь є у «Небесній сповіді». Аби це не виглядало голослівним твердженням, наведу кілька прикладів: «свою історію він тримав у душі так само гордо й міцно, як нині букет білих величезних троянд», «кілометри людської пам’яті», «рішучість в оченятах, як цвіт першої кульбабки, що пробивається крізь ґрунт вранішнім літом». А ще побутує тут порівняльність на кшталт: «ми – сини свободи», «туфлі – човники», «парк – легені будь-якого міста».
Словочарівностей подібного типу вистачає й у «Намальованій Діані»: «щоденник – схованка», «…ще один вечір, мов життя одне на двох», «та Міла – фейк справжньої марки», «я для них – наче валіза без ручки». «Примагнічують» до себе не тільки такі порівняння, а й метафори та епітети: «березень новим небаченим життям спустився на світ», «аромат ромашково-чебрецевого літа» (порівнюючи літературні висловлювання, ловлю себе на думці, що з кожною новою книгою, вони стають образнішими, що свідчить про зіркіше бачення теми авторкою).
Не можна, як на мене, забувати й про пейзажинки, тим паче, що їх є чимало в обох книгах. «…небо строкате раптово перебігає й ховається, синіє ліс у відтінках довгої зими» («Небесна сповідь»). «Стіни білі, хаотично розфарбовані сяючою золотистою фарбою» («Намальована Діана»).
Між іншим, згадка про останню книгу ще раз підштовхує до думки про її кінематографічність, бо ж описано епізоди молодого життя, котрі могли б зацікавити у цей зворохоблений час. (зворот)
Слово наприкінцеве
У письмовому посланні до відгукувача Аліна Шевченко зізналася, що передусім «Намальована Діана» викликала неоднозначні судження. Та якими дошкульними не були б вони, трагедії не бачу. Бо ж на порядку денному виринає одвічне: скільки є людей, то стільки існує думок. А ще нерідко розмірковування інакшають в залежності від настрою особистості, пори року чи доби тощо.
Головне полягає в тому, що той, хто взявся за перо, повинен враховувати це, залишаючись собою у творчому розумінні цього означення.
Якщо нова книга Аліни Шевченко завбачить і це, то вона буде свідченням творчої індивідуальності, до якої прагне кожен літеротворець.
Ігор Фарина
Leave a Reply