Вийшла друком нова й захоплююча казка-п’єса відомого закарпатського казкаря Василя Шкірі «Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить!», за яку у 2024 р. письменник отримав першу премію – ім. Федора Потушняка та другу літературну премію у номінації «Художня література» ім. Василя Скуратівського у 2025 році.
«Все геніальне просто!», вислів, який сягає давнини мислителя Леонардо да Вінчі про простоту як вершину геніальності. Саме ним можна можна описати вміння прозаїка Шкірі подавати складні питання суспільно-політичного життя, такі як заробітчанство чи використання влади, а в даному випадку і підступної війни, при цьому майстерно втілювати їх в образи для дитячого сприйняття. «Півень прокидається рано, а лиходій ще раніше!» – слова Квочки у тексті найточніше передають авторське бачення підступних планів ворога того зловісного ранку, коли о 04.00 здригнулася вся Україна від приходу окупантів. Беручи за основу відомий у народі образ Квочки, прозаїк майстерно описує емоції та хвилювання українських матерів про збереження дітей в умовах війни. Образом Півника письменник передає опис «газди» – головного на подвір’ї, який відчуває, що ранок чимось несхожий на інші. Описуючи події 24 лютого, у своїй казці автор пише про прихід росіян, як насування нечисті. Таким чином, казка відкриває перед юним читачем героїв фантастичного світу і водночас такого нам знайомого – звірят лісових та домашніх. Вводячи маленького читача у глибоке осмислення боротьби добра зі злом, вчить розуміти й цінувати правду і справжню дружбу, тощо. Згадує Василь Шкіря у своєму творі й образ українського добровольця та рідне Закарпаття: «Якщо не я, то хто ж? Я, слава Богу, руки маю, стріляти вмію. Хтось же повинен захищати нашу рідну землю від російського окупанта. Якщо ми не зупинимо його, він своїм кривавим чоботом дійде і до Закарпаття, зруйнує нашу домівку, знищить усе, що ви з батьком нажили роками…»
Казка завершується п’єсою «За тиждень до весни» на дві дії. Автор тримає читача в інтризі від початку і до самого кінця книжки, передаючи настрої українського народу в очікуванні хорошої звістки: «Правду кажуть: немає нічого гіршого, ніж чекати і наздоганяти. Бо очікування – це завжди невизначеність. А невизначеність або лякає, або дратує.» Післяслово казкар розпочинає своїм улюбленим висловом: «Казка нікуди не зникає, вона – у нас самих і у наших дітях і внуках», а разом з тим відкриває секрет… Незабаром друком (вид.Карпати, м.Ужгород) має вийти нова його книга «За тиждень до весни», яка за ідеєю автора, буде продовженням боротьби нашого народу проти «недосусіда» за незалежність й свободу.
На питання чи виникали у нього бодай колись думки більше не писати, відповідає – «Ніколи, за жодних обставин!» Любить Василь Васильович згадувати, що першу казку написав ще у шостому класі. Прозаїк-казкар зараз, а в юності писав і новели, і оповідання, і повісті. У списку майстрів пера, які підтримували його творчість змалечку, були: Петро Скунць, Василь Кохан, Василь Вовчок, Степан Жупанин, Василь Поп та інші. Таким чином, напрошується висновок, талант Василя Шкірі було видно змалечку, а літературний успіх був набутий досвідом та багаторічною роботою над собою та вмінням орудувати письменним пером.
На цей раз, письменник нагороджений ушосте: 2000 р. – премія конкурсу ім. В. Кобилянського за книгу «Пригоди Білявчика», у 2005 р. – премія ім. Ф. Потушняка за книгу казок «Іван Сила і брати-розбійники», у 2018 р. – премія ім. Ф. Потушняка за книгу казок «Таємниця смерекового замку», у 2020 р. – премія ім. Ф. Потушняка за книгу «Тайстра казок», у 2021 р. – премія ім. П. Скунця за книгу «Бітанга», у 2024 р. – премія ім. Ю. Драгун за багаторічний внесок у розвиток дитячої літератури та, зокрема, крайнє видання його творів – «Пригоди бджілки Джавелінки і її друзів, у тому ж році – премія ім. Ф. Потушняка за книгу «Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить!» та у 2025 році другу літературну премію у номінації «Художня література» ім. Василя Скуратівського.
Серед літератури, яку ви читаєте своїм дітям, можете знайти: «25 казочок для маленьких діточок», «Сльоза лелеки», «Розбиті серця», «Три бажання», «Михайлик-Насміхайлик», «Пригоди Білявчика», «Пригоди бджілки Джавелінки і її друзів», «Тайстра казок» та багато ще на що вистачило іршавського прозаїка. Книжка «Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить!» справді варта уваги як дітей, так і дорослих. І забігаючи наперед її вміст історичних подій сучасної війни матиме цінність не одне покоління.
Черпаючи спогади шкільних років, з приємністю Закарпатський письменник згадує, що першими світ побачили його твори саме через друк у газетах: «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття», «Молодь України», «Карпатський край», журнали «Тиса», «Перевал», «Малятко». Тож, варто зазначити, що літературний шлях письменника свідчить про важливу деталь тісного зв’язку письменницького напряму з професійною журналістикою, якій Василь Шкіря віддав пів життя працюючи головним редактором районки «Нового життя».
Пишаюся Вами, земляче!
Успіху Вам і надалі, Василю Васильовичу! Нехай Ваша муза ніколи Вас не покидає, а рядки на папір лягають легко!
Член НСЖУ M.Dan
Leave a Reply