Дійові особи
БАБУСЯ ГАННУСЯ
ДІДУСЬ ЯКІВ – ЇЇ ЧОЛОВІК
САРА – ЇХ ДОЧКА
НАТАН – ВНУК
ЛЕЯ – ВНУЧКА
ОЛЕНА – СУСІДКА
Дія перша
Садиба бабусі Ганнусі знаходиться на околиці Іршави. Проживає вона тут майже шість десятиліть. Раніше у цьому чарівному куточку міста гарували її батьки. Вони були дуже працьовиті, не цуралися важкої роботи, знали ціну хліба. На невеличкому клаптику землі вирощували овочі і фрукти. Надлишки продукції ( а вони при умілому і дбайливому господарюванні завжди були), збували на місцевому ринку. Чоловіка Якова містяни добре знали в обличчя. Любив жартувати, за словом в кишеню ніколи не ліз. Його пишні вуса, вицвілі очі і темно-синього оксамиту капелюх з пером фазана були чи не трендом міста. Дідусь ще звечора неквапно складав вирощену продукцію на теліжку, змайстровану власними руками, а вже вдосвіта доставляв її на продаж. Мовляв, хто рано встає, тому й Бог дає. Люди охоче купували свіжі помідори, огірки, баклажани, моркву, цибулю, петрушку, капусту , бо знали, що вони екологічно чисті і на відміну від турецьких і балканських значно дешевші й смачніші. Конкурентами в бабусиного дідуся були хіба-що місцеві фермери та заїжджі комерсанти.
Бабуся Ганнуся з раннього ранку до пізнього вечора поралася на власному городі. У неї завжди клопотів вистачало. Особливо тепер – весною. Починає з огляду ділянки. Потім бере до рук лопату чи граблі й починає готувати грунт для посадки чи посіву ранніх овочевих культур. Адже весна, часто казала, днем красна. Вона ледачого не любить.
Коли вже сонце піднімається над верхівками дерев, стара відкладає всі справи, кладе знаряддя праці вбік, сідає за стіл, на якому красуються червонобокі яблука, медові груші, запашні виноградні грона і глечик із малиновим соком та чашками, аби хоч на хвилину відпочити, дати спокій серцю і душі. Та де там! У такі хвилини вже традиційно до неї підходить чоловік і зазвичай цікавиться як справи, що нового, що на сьогодні намітила? А вона вдає, що насуплено дивиться на нього, потім киває головою і вже лише тоді спроможеться на слово.
ДІДУСЬ ЯКІВ (до бабусі). Ну як?
БАБУСЯ ГАННУСЯ (із досадою у душі). А як може бути, коли в країні війна? За онуків Натанчика і Лейочку хвилююся, за дочку і зятя переживаю. Як вони там? Ворог жорстоко знущається над місцевим населенням, залякує і пригнічує людей, на той світ без суду і слідства відправляє. Учора пізно вночі я говорила по мобілці із Сарою, вона каже, що окупанти постійно роблять допити, займаються мародерством, забирають від людей усе, що потрапляє під руки – телевізори, світильники, комп’ютери, принтери, пральні машини, унітази…Навіть ложки, виделки і каструлі. Хто б міг подумати, що росіяни, які ще недавно називали нас своїми братами і сестрами, на таке здатні. Безневинних людей катують, калічать і розстрілюють просто посеред вулиці. А ще руйнують лікарні, школи, будинки культури, спортивні споруди, торгівельні заклади, багатоповерхівки,гвалтують жінок і дівчат, а дітей вивозять у росію. Роблять повномасштабне звірство.
ДІДУСЬ ЯКІВ (багатозначно похитав головою). Мир будує, війна руйнує. ..Тільки-що по телевізору дивився телемарафон “Єдині новини”: росіяни продовжують наносити по наших містах і селах авіаудари, майже не припиняються танкові та артилерійські обстріли, орки повсякчас застосовують стрілецьку зброю та легкі озброєння під час вуличних боїв. Вони воюють навіть з українським словом: виносять з книгарень, бібліотек і шкіл українські книжки і привселюдно нищать їх. І це роблять на очах школярів, яким будувати майбутнє.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (перехрестилася). Так довго тривати не може. Рано чи пізно війна має закінчитися. Мир неодмінно мусить настати. Хто меч підняв, від меча і загине.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Сподіваюся, що у наших все наразі добре. Якби щось не так, напевне, дали б знати…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. А хіба у них є час сидіти у телефоні? Всюди на них чатують озвірілі рашисти. І чого москалям треба? Їм повсюди ввижаються бандерівці. Якби тому трясця, кому війна щастя.
ДІДУСЬ (із притаманним йому оптимізмом). Не панікуй, Ганнусю! Зберігай спокій і самовладання! Заспокойся! Надійся, що все буде добре. Бо за нами правда. Із нами Бог! Ми неодмінно переможемо! Русні нема місця на нашій землі!
БАБУСЯ ГАННУСЯ (бере до рук глечика, наливає в склянку малинового соку і подає чоловку). А ти, старий, ще б довше не міг поспати?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Міг, звичайно ( чи то всерйоз чи жартома відповідає і береться за склянку малинового соку, повільно п’є ). Бо сон та їда ніколи не обрида. Та коли на те пішло, ти могла б мене просто потермосити. Я б миттю прокинувся. А то…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (неквапно киває правицею на чоловіка і зосереджено дивиться кудись вбік). Він собі смачно сопе в ліжку, а я із шкури пнуся… Знайшов собі рабиню Ізауру! Так може лише наш чоловік! Жінка постійно в клопотах. То сніданок треба приготувати, то обід, а він завжди знайде собі діло, щоб відволіктися від… роботи.
ДІДУСЬ ЯКІВ (уже серйозно). Якби розбудила, я б охоче прийшов на поміч.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (вдає, що не в дусі). А будильник для чого? Він, бідолашний, аж розривається… До того ж, ти ніби й сам не знаєш, що потрібно рано вставати! Бо хто рано встає, тому й Бог дає. Пригадуєш, як казав батько: не лякайся туманів – виїжджай у поле рано. Весна не зима – не на піч, а на ниву слід поспішати. Весна ледачого не любить!
ДІДУСЬ ЯКІВ (погоджувально киває головою). Що правда, то правда: хто рано підводиться, за тим і діло водиться (вдав, що згоден. Втім, він завжди так робив, коли бабуся на нього танком наїжджала. І вже ніби між іншим). А погода як? Що кажуть синоптики?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Якби я слухала твоїх синоптиків і на погоду чекала, то нічого б не мала. Як кажуть: Боже, поможи, а сам не лежи! Для мене кожен весняний день на вагу золота. Бо відстанеш годиною, не наздоженеш родиною. Наші батьки були мудрими. Вони повсякчас давали нам добрі поради: на городі всього сади, як прийде зима, не знатимеш біди.
ДІДУСЬ ЯКІВ (хитро примружує вицвілі оченята, ласкаво усміхається до сонця, потім зводить погляд на бабусю). Авжеж! Про землю треба дбати повсякчас. Вона наша мати-годувальниця.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (погоджувально киває головою, говорить тихо, заспокійливо). А коли земля багата – й народ багатий.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Воно так, але трішечки не так…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (невдоволено). Чого б це… Що знову не так?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Земля потребує доброї погоди, доброго насіння і доброго господаря.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Атож! Земля нагадує мені тарілку: що покладеш, те й візьмеш. Хіба не бачиш, як жителі сусіднього села Заріччя зажили за останні роки із своїх городів.! У них уже не теплиці, а цілі ангари! Тут давно вже казка стала дійсністю! Сільчани цілорічно на своїх присадибних ділянках вирощують квіти, ранню капусту, перець, баклажани, буряки, огірки, помідори, цибулю, часник, моркву, петрушку, кріп, шпинат, і з успіхом збувають їх на ринках не тільки Закарпаття, а й Львова, Тернополя, Івано – Франківська, Рівного, Києва. Їм не треба їхати на заробітки до Італії, Португалії, Польщі чи Америки. Вони навчилися гарувати вдома.
ДІДУСЬ ЯКІВ. То – добре, що земля у зарічан не пустує, а віддячує дорідним урожаєм. Пригадай, як казали наші бабусі і дідусі: зійшов сніжок – берися за плужок. А посієш вчасно – вродить рясно. Але не все так просто, як нам інколи здається. Часто місцева овочева продукція в’яне, гниє, а тим часом міжнародні вантажні перевізники їздять нашими дорогами спокійно, супермаркети інтенсивно торгують імпортованими вітамінами. Це говорить про те, що великі магазини зазвичай не співпрацюють із дрібними, такими як ми, фермерами. І як результат: наш продукт у овочево-фруктовому відношенні становить всього близько сорок відсотків. А мало б бути навпаки. Проблема полягає в тому, що з місцевими городниками працювати набагато складніше, аніж із великими агрохолдингами або підприємцями, котрі імпортують овочі з-за кордону. А знаєш,чому? Фермери не мають технічної можливості санітарну обробку вирощеного, далеко не завжди забезпечують сортування, калібрування і наявність товарного вигляду. Водночас, супермаркети, які працюють централізовано, зацікавлені у великих партіях товару, а такі виробники як ми з тобою не здатні на це зорганізуватися. Ну і останнє. Магазини воліють працювати з платниками ПДВ, а малі виробники цих переваг не мають – вони, як правило, не ведуть необхідну бухгалтерську роботу.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (якось замріяно). Та годі вже белібердою займатися! Знайшовся аналітик! Як ті по телевізору: із ранку до вечора переливають із пустого в порожнє, мелють нісенітницю, займаються галиматьєю і ахінеєю. Абракодабра якась! Казали, що війни не буде, росія ніколи не нападе на Україну…А сталося навпаки. Краще поговорім про своє, рідне. Уже й не віриться, що наші батьки на власних присадибних ділянках ще не так давно вирощували соняшник, тютюн, льон, коноплі, хміль. Про ці культури, на жаль, тепер поволі починають забувати. Хоча вирощування соняшнику не завадило б і тепер! Якщо пригадуєш, у Іршаві був свій млин. Виробляли олію для власних потреб. Чавив олію сам Мошка. Для цього десь за кордоном придбав необхідне обладнання. І люди були задоволені, і він мав із того вигоду.
ДІДУСЬ ЯКІВ (байдуже). Здається, то було за царя Гороха…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Мошка умів газдувати. Він із усього, за що брався,одержував прибуток. Та годі про це… Було – не було, само минулося. А що не бувало, то тепер настало. Все добре, як кажуть, у свій час. Ось скоро приїде дочка Сара із онуками і тоді життя закрутиться, завертиться… Дочка доглядатиме за рослинами, а внуки носитимуть воду, поливатимуть грядки.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Звичайно, хотілося б, щоб так і було. Та навряд, чи Сара залишиться у нас. Усі їдуть за кордон, бо тут роботи нема, а їй потрібні гроші. Діти підростають, і одяг треба купити, і взуття. Вони не перебиватимуться так як ми, на картоплі. Сучасна молодь любить швидку, смачну і зручну їжу. Ти їй піцу, бургери, хот-доги, шаурму чи кебаби подавай! Та і яблука для них уже не фрукти. Вони хочуть насолоджуватися бананами, мандаринами, апельсинами, ананасами, лимонами, хурмою… А що їм твій малиновий чи березовий сік?! Без пепсі-коли дня не можуть прожити! Їм йогурти подавай!
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Натанчик і Лея не такі. Вони залюбки їстимуть те, що їм приготую. А приготую їм із картоплі пюре і оладки, а ще сирники і запіканку. Їстимуть, ще й пальчики облизуватимуть! Вони в місті звикли до того, щоб їжа була не лише корисною, а й привабливою.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Побачу як це ти вмієш. Чи вистачить у тебе таланту на їх забаганки?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Авжеж! Натанчик і Лея полюбляють узвар із сушених яблук, груш, слив та сік із вишень і полуниці. А в погребі у нас зберігається малиновий і журавлиний сік. Він прохолодний, із додаванням трав.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Поговори ще… У мене вже слюна потекла… Гаразд, ти трохи відпочинь, а я збігаю до погребу.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Та не треба…. Малиновий сік уже давно на столі. Хіба не бачиш?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Так воно і є… (подивився на глечик). Старість не радість.
Із-за відчиненої хвіртки до дідуся і бабусі заходить сусідка Олена. Вона в гарному настрої. Приносить баксу свіжого молока, кладе на стіл. Старий і стара від подиву тільки звели на неї свої очі.
ДІДУСЬ ЯКІВ (ніби жартома). А тобі не спиться, Оленко… Постійно в роботі. І звідки в тебе стільки сил і енергії?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Аякже! Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде. А терпіння і труд усе перетруть.
ОЛЕНА-СУСІДКА. Сплю мов той полохливий заєць… Цілу ніч в голову думки лізуть. І те треба зробити, і те. А я сама. Допомоги нема звідки чекати. А ще переживаю за чоловіка. Вже тиждень від нього вісточки нема. По телевізору показують, які там запеклі бої точаться, як гинуть люди, як ворожі дрони і снаряди руйнують міста і села.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Ваш чоловік Петро – справжній герой! Він сам пішов у райвійськкомат, записався у Збройні сили України і із зброєю в руках пішов боронити рідну землю.
ОЛЕНА-СУСІДКА. А він завжди був таким! Хіба не пригадуєте, в числі перших пішов на майдан. Брав участь у Помаранчевій революції. А коли збирався йти до військкомату, казав: хтось мусить і на фронт іти, воювати. Ворог підступний і до Чопа дійде. Не дамо русні захопити Україну!
ОЛЕНА-СУСІДКА. Так може сказати лише справжній патріот! Чоловік узяв у руки зброю, а багато хто в цей важкий для України час переховується. Сидить собі у теплій і затишній домівці і у вус не дує.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. А ти, Оленко, із чоловіком частенько спілкуєшся? Що каже?
ОЛЕНА- СУСІДКА. А він ніколи не був багатослівний. Завжди говорить коротко, мовляв,” усе добре, за мене не хвилюйся, скоро повернуся додому. Із Перемогою!” Там, звісно, не солодко. Кожної миті на тебе чатує ворожа куля. Доводиться мати справу із хитрим і до зубів озброєним ворогом. Щодня над ними кружляють дрони. У дощ, зливу, спеку і мороз, коли сипле сніг, змушені відбивати наступ ворога. А він, незважаючи на чималі втрати, суне і суне…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Війна є війна. Мир будує, а війна руйнує.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. І то правда… Звісно, треба бути дуже обачним, розсудливим і поміркованим. Береженого й Бог береже.
Дідусь запросив сусідку до столу, налив малинового соку. Випили мовчки. Кожен думав своє. Через хвилину – другу Олена обвела поглядом бабусю і важко зітхнула.
ОЛЕНА-СУСІДКА. А як там ваші? Що нового? Чому питаю? Бо жити на окупованій території небезпечно. Люди кидають усе. І домівки, і худобу, і роботу… У всіх стривожені обличчя, заплакані очі, у натруджених руках наповнені поспіхом сумки і чемодани, на плечах – рюкзаки…День і ніч лунають постріли, Уже понад мільйон біженців подалися за кордон.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (заплакала). Десь і наші там побиваються… Нелегко вирватися із того пекла…Уже більше трьох тижнів, як зібралися в дорогу…
ОЛЕНА – СУСІДКА. Дасть Бог, усе буде добре!
ДІДУСЬ ЯКІВ. Що буде, те й буде, ми все переборимо…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Правду кажеш, старий.
ОЛЕНА – СУСІДКА. Що не бувало, то тепер настало…
До бабусиної оселі під’їхало таксі. Звідти вийшли онуки Натан і Лея, а вже потім з’явилася їх мама Сара. На відміну від дітей, вона була утомленою і знесиленою . Таксист теж висунувся із авто і почав неквапом добувати із багажника сумки, чемодани і салафанові кульки. Бабуся, дідусь і сусідка, уздрівши цю прекрасну і довгоочікувану мить, із радістю підвелися з-за столу і поспішили назустріч. Таксист лише безпорадно знизав плечима, на прощання махнув рукою і з піднесеним настроєм мовив: “Будьте здорові! Щасливі залишайтесь! На мене ще сьогодні чекає багато роботи!”
Сара, Натан і Лея попрощались із таксистом кивком голови, махнули услід руками, побажали йому міцного здоров’я, гарного настрою і доброго та щасливого дня! Той на знак вдячності тільки силувано усміхнувся. Із початку війни він працює майже цілодобово – перевозить внутрішньо переміщені особи. Переселенці зі сходу масово їдуть на захід України, а звідси намагаються потрапити за кордон. Разом із собою забирають стареньких батьків і дітей.
Бабуся запропонувала Сарі, Натану і Леї присісти до столу і взялася наливати малинового соку. Ті, зазвичай, не поспішали сідати, а з гарним настроєм підійшли до старої і почали ласкаво і ввічливо обнімати її і цілувати. Потім привіталися із дідусем. Натан усе це потайки фіксував на мобілку. Лея не відставала, вона теж знімкувала.
САРА (звертається до батьків, які все ще не можуть оговтатися від зустрічі із дочкою і онуками). Оце так зустріч! Не чекали? Як ви тут живете? Що нового?
ОЛЕНА – СУСІДКА. Та земля мила, де мати родтла. У нас тут, слава Богу, усе добре. Хіба-що повітряні тривоги дошкуляють. А як ви? Як добиралися із окупованого Херсона?
САРА. Дуже довго. Дорога трудна, всюди блок -пости. Військові до всього чіплялися. Чимало пережили… Допити, погрози, ненависть, штучно створені аварійні ситуації…Довелося терпіти усі принади окупаційної влади. А ще над головами роєм кружляють дрони. Більше трьох тижнів добиралися… Разом із тим, ми дуже щасливі, що живі-здорові повернулися до рідної домівки… Тут навіть і повітря інакше… Чистіше, настояне на карпатських травах і смерекових лісах… Хочеться випити свіжої гірської джерельної води. Ми дуже змучені, виснажені і утомлені, падемо з ніг, відпочити хочеться з дороги.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (усміхнено). Відпочити завжди встигнете… Тим більше, що тепер ви вже вдома…Я все життя в роботі (показує натруджені руки). Для мене відпочинок – це смерть! Не уявляю, як це розлягтися на травичці в холодочку й нічого не робити! Коли господар лежить на печі, то пусто на столі. Я щоразу занурююся в роботу, ставлю перед собою вельми непрості завдання. Хочу зробити ще багато. Давно казали: роби надворі – буде і в коморі! А гультяйство губить хазяйство…
САРА. А вам все ще жарти в голові…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Сміх продовжує життя…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Жартувала баба з колесом, доки в спицях не застряла…
НАТАН ( неквапом виймає із сумки пакунок, загорнутий у папір, на якому написано: “Кавуни для бабусі”). Це, власне, насіння…(з усмішкою уточнив). Для вас, бабусю… Хоча кліматичні умови Закарпаття та Херсонщини не однакові, однак кавуни ростимуть і тут. Літа у вас теплі, придатні для вирощування баштанних культур. Це вже доведено у багатьох фермерських господарствах краю, релокованих з півдня України.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Ну і словечка у вас…Ре-ло-ко-ва-них…Язика треба зламати! І що воно означає у перекладі на людську мову?
НАТАН. Мова йде про переміщені підприємства із Півдня України до Закарпаття. Вони вже доказали, що вирощувати кавуни можна і у ваших умовах.
ЛЕЯ (з неприхованою усмішкою). Херсонські кавуни – для закарпатської бабусі! Звучить, чи не так!?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Отакої! І що це за кавуни?
ЛЕЯ (усміхнено). А такі, як ви любите – соковиті, солодкі,запашні, смачні… Наразі ми з Натаном допоможемо вам вирощувати їх на вашому городі. Він дуже шарить у цьому! Кавуни будуть нічим не гірші за херсонські…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Ой хотілося б, щоб так і сталося! Дуже хотілося б! Твої слова та Богу у вуха!
ДІДУСЬ ЯКІВ. А з школою як? Адже навчальний рік ще не закінчився… І в умовах війни ми повинні піклуватися про навчання дітей. За радянських часів ми на весь світ кричали, що наша нація одна із найосвіченіших. Але це не так. Ми помітно відстали від англійців, французів, німців. Живемо за принципом: наші діди й батьки нормально прожили тут без будь-якої науки – проживемо так само й ми, й наші діти та внуки проживуть. Ми забули про Шевченкові мудрі настанови: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо: І ми не ми, і я не я, Івсе те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю, Немає й Бога, тілько я!..”
ЛЕЯ. А ми вирішили залишитися у вас.. Мама каже, що у Іршаві гарна сучасна школа, хороші вчителі. І кліматичні умови підходять. Багато залежить від нас самих. Як будемо вчитися, такі і знання матимемо.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Розумно кажеш. Добре того вчити, хто хоче все знати.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Авжеж! Хто здобуде освіту – побачить більше світу!
ДІДУСЬ ЯКІВ. Корінь навчання гіркий, а плід його солодкий. В армії дуже просто: не вмієш – научать, не хочеш – примусять!
Сара підводиться з-за столу, направляється до будинку. Оглядається. Тут майже нічого не змінилося. Усе як було. Стара огорожа, старі дерева в саду, старенькі татусь і матуся. Тільки довкола багато квітів.
САРА. Ви собі як хочете, а я піду трохи покімарити…Надто змучилася з дороги. Виснажилася. Заморилася…
За столом залишилися бабуся, дідусь, сусідка Олена та внуки Натан і Лея. Та не встигли вони мовити й словечка, як пролунав сигнал повітряної тривоги. Усі дружно побігли до підвального приміщення.
Надворі стало порожньо.
Дія друга
Кінець липня. Спека. Серед двору накритий вишитою скатертиною стіл. На ньому красуються доспілі кавуни, налиті сонцем яблука, груші, сливи…А ще дуже багато квітів і різнокольорових кульок, які створили яскраву феєричну атмосферу(Натан надав цій, на перший погляд звичайній події, урочистості).Переповнена радістю і душевним неспокоєм бабуся Ганнуся оглядає дари літа і просить Натана все зафільмувати. Той охоче бере до рук відеокамеру і починає знімати. На його обличчі з’являється захоплююча усмішка. До них підходять дівчинка Лея і дідусь із капелюхом на голові.
ЛЕЯ (обережно бере до рук ножа і розрізає смугастого кавуна) Бабусю! Відгадайте загадку: “Сам червоний, цукровий, кафтан зелений, оксамитовий”…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (задоволено наливає із глечика у чашки вишневого соку і подає Натану, Леї і дідусеві). А хто цього незнає? Звісно, кавун. Я вже встигла й посмакувати… Нічим не поступається херсонським. Такий же солодкий і соковитий. Улюблений усіма смачний і цілющий плід!
НАТАН. От бачите, наша земля цілком придатна для культивування смугастих ягід … Треба лише захотіти… Терпіння і труд все перетруть.
ДІДУСЬ ЯКІВ (радісно, із піднесеним настроєм). Переконаний, що незабаром і на Закарпатті вирощуватимуть кавуни у промислових масштабах, щоб компенсувати втрату південних урожаїв через війну. Закарпатські фермери засаджуватимуть не невеликі ділянки баштанних культур, а цілі гектари. Вони, повірте,на наших землях, застосують передові сучасні технології. Життя змінюється, йде вперед.
ЛЕЯ (кайфує, добродушно дивиться то на дідуся, то на бабусю). Правду кажете! Я недавно дивилася по телеку, що європейські технології вирощування кавунів базуються на точному дотриманні температурного режиму,застосуванні крапельного зрошення, мульчуванні та використанні сучасних сортів, з акцентом на розсадний метод та оптимальне живлення для отримання високих врожаїв на різних грунтах.Вирощування баштанних – то ціла наука. Після закінчення школи я обов’язково піду вчитися на агронома. Майбутнє – за аграріями. Тим більше, що Україна – аграрна країна, а земля пустує.
ДІДУСЬ ЯКІВ (задумливо). Без догляду земля – кругла сирота. У нас теж поля потребують дбайливих рук. Якщо їдете з Іршави до Ужгорода, багато земельних ділянок заросли бур’янами та чагарниками. А там колись колосилася золота пшениця, радували око кукурудза, картопля, кормові буряки… Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (із подивом). А куди поділася сусідка Олена? Ану, старий, поклич її.
ДІДУСЬ ЯКІВ. А й справді, Оленки немає. Зараз я її гукну…Оленко, ти де?
ОЛЕНА – СУСІДКА. Я – тут! (дала про себе знати Олена).Що таке?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Заходь, Оленко, на презентацію кавунів! Запрошуємо всіх бажаючих!
НАТАН (трохи схвильований).Шкода, що мами з нами поруч немає. Вона б дуже раділа за нас. Адже кавуни вирощено власними руками, у них вкладено не лише професійні навички, енергію та щирі почуття, а й серце і душу.
ЛЕЯ (схвильовано). Треба вже сьогодні “Укрпоштою” відправити кавуни на фронт батькові… Він гордитиметься нами і частуватиме смаколиками своїх бойових побратимів.
Бабуся Ганнуся, дідусь Яків, сусідка Олена, внуки Натан та Лея охоче, із задоволенням взялися смакувати спілими кавунами. На їх обличчях засяяла радісна усмішка.
Завіса
Василь Шкіря
Leave a Reply