Максимів Г. Рання весна: вірші.– Харків: Укр-Паблишер, 2025. – 72 с.
Мені поштою прислали ранню весну. Тільки не подумайте, що хтось грудневої пори вирішив укинути кліматичну неприродність, так називається поетична книга, яка з’явилася на робочому столі. (Дехто після цього твердження, очевидно чекає, від відгукувача докорів за банальність найменування: мовляв, ліпше на палітурці з’явилися б «Танок навколо жоржин» чи «Апельсинове сонце», через котрі промовлятиме інтрига. Бо ж таки надокучили обігрування пір року в обкладинкових виглядах: «Феєрія весни», «Назустріч літу», «Осінні айстри», «Зимовий сад»…)
Та маємо «Ранню весну», котра є оригінально обґрунтованою. З одного боку вона вказує на автобіографічний момент – народилася у цей час, про що говорять коротке передслово віршарки і її життєпис.Чи не можна вважати, що на основі думкувань про текст з назвою поліграфічного виробу став своєрідною квінтесенцією творчих устремлінь версифікаторки. Особливо тоді, коли мислиться про афористичність висловлення міркувань: «…велика людина не зростом, а почуттями»…
Отже, Галина Максимів заручена з березнем? Це факт, якого вона не приховує. Ще можна, очевидно, стверджувати, що вона заручена з неординарною вражальністю через літературні тропи, згадки про «мешканців» поезій, кольорові екстраполяції, наявність богошукальницьких мотивів, культорологічних акцентів, слововияви та різноформ’я. (Оскільки кожна з цих складових висловлення думки потребує хоча б побіжної споминальності, то спробую вдатися до конкретизації). Зауважу й те, що без них кожен доторк до тієї чи іншої теми нагадує мертвонароджене дитятко.
Аби читачі-акушери не мали клопотів з подібним явищем, поетка вдається до використання цікавих літературних тропів, виважуючи на терезах власного сприймання метафори, епітети й порівняння. В цьому, зосібна, переконують приклади перших: «зупинився перед хвірткою вечір», «по стежках, де цвіли медвяні роси, заспано ступав світанок босий», «щастя на порозі не спиняється». (Звісно, можна було б балакати про різні типи цього тропу. Але не бачу потреби в цьому, бо в кінцевому результаті усе зведеться до думки про сув’язь уяви та реальності).
А от епітети таки варто поділити на дві частини. Вже хоча б через те, що помітно різняться між собою авторські і звичні словосполуки тропного підвиду. Скажімо, частенько зір зачаровують блискітки на зразок «спраглий хронос», «пригірклий димок минулого», «споминів гербарій», «серця кришталеві», «жоржинова повінь», «амазонка Дикого Поля». (Дехто балакає, що такі букво твори позначені метафоричністю. Не заперечуватиму. Та як там не було б, вони залишаються епітетами. Ще й натякають на важливість протиставлень: «жорстока ніжність», «бадьора втома»… Як тут не згадати про «сувору ніжність» незабутнього Бориса Демківа, ославлену ще 60 років тому. Спадкоємність поетичної традиції).
Погляньмо на цей підвид літературних тропів й з іншого боку. Нерідко уздріваємо й словосполуки , які є більш звичними для читацьких взорувань: «лісове джерело», осіннє небо», «біль розлуки», «хмільна ніч», «обрії ранкові», «мед густий». (Одужковую тут два нюансики. Вищезгадане помітно програє виявам творчої індивідуальності. Та ця очевидність зникає з овиду сприймання при з’яві доцільності у контексті написаного).
Ще більше розірковувань про виражальність приходить до мене, коли думаю про різність порівнянь. Адже в даному випадку перед усіма постають вислови із сполучниками і без них. Інколи зринають фрази з їхньою одночасною присутністю і відсутністю. Заслуговують на увагу й випадки порівняльності в іменникових подвійностях.
А після цього перерахунку типів тропу наведемо приклади. Приміром, до перших з них належать такі фрази як «бажаю обняти цю волю як долю», «спогади ношу в кишені, наче почату пачку цигарок», «впало сонце, мов виноградина, поміж два шовковисті пагорби». Вистачає й висловлювань, в яких немає поєднувальних часток: «жоржини – барвисте полум’я», мозок – уявний човен», «першоцвіт – квітка музи» по своєму доповнюють їх висловлювання з присутністю і відсутністю сполучників: «без тебе, правда, день – як сто сторіч», «буде твоя мрія, мов весна ясна», «…ця Провесінь – наче з повісті…»
Як на мене, то порівняльний ряд неможливо уявити без іменникових подвійностей: «травень-пуританин», «хміль-роса», «матуся-ластівка», «дороги-край», «гори-перелоги», «мед-солод»…Й перед неозброєними очима очевидні є те, що пари слів нерідко відкривають неочікуване. А ще, таке вживання слів і з іншими частинами мови вказує й на оригінальність висловлення думки поеткою, оскільки подібне ще рідко побутує в інших поетичних виданнях.
Вона, ця неординарність, характеризує й згадки про «мешканців» віршів, де свої «квартири» отримали рослини і дерева, птахи і звірі, зорі і небесні світила. «І ждати так зумій, як Пролісок чекає свою Весну», «…коли на гронах бузку бачиш трьохпелюся», «І чвалали мимо втомленими слонами приземлені люди й великі», «Нехай заздрить жайвір у небі», «І запалить огненною гривою для закоханих перші зірки», «Усміхнулась мріям – стала сонечком».
Ви, очевидно, помітили, що у згадках інколи промовляють літературні тропи. До речі, вони побутують і в кольорових екстраполяціях. «І буде дерево зеленим, доки любиш», «Зацілуй і ніжністю огорни, як сонечко ласкавить синь небесну», «…на річку вийшов Янгол у золотому човні», «Зриватиме Змієлов срібну луску», «Адамант світанку пісню їм співає, гривнами вселяє долю золоту», «І питав він у маків червоних», «Анубіс, рудий бог, струснув свою гриву».
Все це однозначно агітує за виражальність. Укупці з наявністю богошукальницьких мотивів та культорологічних акцентів, котрі бродять помежів’ям між виражальністю і тематичністю. Принаймні про це гадається, коли сприймання натикається на релігійні мотиви. Правда, тут причаїлися несподіванки у вигляді дотичності слова до вірувань людей у різні часи. «Нам байдужі вироки пилатів», «скаже він Осірісу: ось твій саркофаг», «І ніхто не пізнав у старцеві світотворцевого лика». До подібних думок схиляє і вірш «Мій сон». Між іншим, він чомусь нагадав про повість «Мій друг Енкіду» Галини Пагутяк, авторка якої теж торкається дохристиянських часів.
Цікавинки може кожен уздріти і в культорологічних акцентах, які теж пронизані неоднозначністю. Уже, скажімо, мовлено про углиблення у релігійні тексти. А вірш «Новели» спонукає до думки про епіграфність цитатою з вірша Тетяни Винник. Але слід, либонь, сказати й про таке. У деяких текстах дехто помітить занурення у фольклорні джерела через ідіоматичність. Але, як мені здається, це не мало б впливу на читальницьку свідомість, якби не підштовхувало авторку до власного крилатослів’я. «Не спопеляй очима волошковими те серце, що залюблене в тобі», «Саргасове море змінює відтінок, а ти – мої дні», «Лови день, що минув спогадом»…
Цікаві постановки питань з боку авторки бачить чи не кожен у попередніх абзацах. Але їх (упевнений в цьому!) не було б без не тривіальності лексики. І чи не найчастіше говорять про це неологізми типу «світозорий», «зеленока», «вічнозакохані», «шелестопорухи», «водоспадовсесвіти». Інколи на сторінках «Ранньої весни» стають реальністю рідковживаності і діалектизми: «черінь», «мольфар», «файний» ,«знеболення», «злато», «пругкі», «поранок», «здоймити», «всолодити», «росиця». А вірш «Денниця» взагалі містить розсип малозначних слів’ят: «обрус», длань», «вигилярний», «лівреї», «адамант», Та й навряд чи кожен відразу скаже, що денниця є вранішньою зорею.
Мову про мовленнєвість цього друку (вибачте за тавтологію) варто, мабуть, згадати ще про один нюансик. Маємо ж прозорий натяк на те, що пора визволяти з лінгвістичного полону деякі буквотвори. А спонукало до такої думки «сутінки» і «сумерк». Вони отримали рівноправ’я завдяки своєму контекстованому узвичаєнню. Вважаю цю проблему для сучасного мовлення важливою. Й переконаний, що тут на поміч могло б прийти суміщення наукового підходу та говірковості.
Радіючи, що це питання ословлено і через книгу «Галини Максимів, попрошкую мисленно далі. Бо треба хоча б кількома словами згадати про різноформ’я, яке притаманне виданню. Адже його перечитування вказує, що поетка, вживаючи римотворчість і верлібристику, наполегливо шукає свою стежину у творчості. Можливо, оте, особистісне, ще більше промовлятиме у наступній книзі?
Ігор ФАРИНА
селище Шумськ
на Тернопіллі
Leave a Reply