Марія Данилевич.Нові мотиви упоезії духу Анни-Віталії Палій

Анна-Віталія Палій. Запахи. Поезія. Тернопіль: Підручники і посібники, 2025. 76 с.

Українська письменниця Анна-Віталія Палій, поетеса, прозаїк, публіцистка, літературна критикиня, членкиня НСЖУ (2017) і НСПУ (2019), має у своєму доробку більше 100 різножанрових публікацій, які виходили друком у різноманітних часописах та окремими книжками. Серед них збірки поезій «Тан світла» (2005), «Зворотний шлях піску» (2011), «Третій час» (2017), новел, оповідань і притч «Майяскі́н, або У кожного свій ангел» (2019), притч «Пошук вічности» (2025), літературознавче дослідження «Символіка небесного і земного в поезіях Ярослава Павуляка» (2023).

Своєрідність усієї творчості письменниці визначається тим, що в її основу покладено християнський світогляд, де присутність Бога як на макрокосмічному рівні, так і в житті людини, в художньому світі поетичного твору є засадничою. Так, у вірші «Дорога» лірична героїня зізнається: «На високих бескидах не пройдених літ // Я ніколи без Тебе не буду собою. // Та без мене здійсниться цей справджений світ». Тому вже немає потреби шукати Бога в собі. Постає важливе питання, що означає прожити життя в Бозі і як це зробити. Ще у першій збірці «Тан світла» читаємо: «Шукаю, Боже, прямоти // Нема нічого понад тебе. // Шукаю зоряного неба: // Твоєю стежкою пройти». А у третій, під назвою «Третій час», знаходимо одну із відповідей: «Щаслива вічність – // то висока любов, // яку винесли із землі».

Четверта збірка «Запахи», що побачила світ нещодавно, у ювілейному для письменниці 2025 році, логічно продовжує і розвиває магістральну лінію творчих пошуків як на змістовому, так і на стилістичному рівнях.

Назва збірки позірно проста. У ній важко відчитати метафоричний чи метафізичний підтекст, допоки не поринеш у композицію та тексти. Самі назви розділів «Мирово», «Полиново-холодно», «Трояндово», «Озонно», «Терпко», «Пам’ятно» інтригують і вщент руйнують первісний горизонт очікувань. Вони не мають нічого спільного з традиційним значенням слова запах. Звідси і розпочинається шлях читача до сприйняття художньої багатошаровості поетичного мислення авторки.

Від вірша до вірша переконуєшся, що запахи в поезії А.-В. Палій – це стани і настрої, які мають духовний вимір. У поетичних візіях письменниці він

тісно пов’язаний з категоріями часу і простору, які можна означити як сакрохонотоп (термін І. Набитовича). Простір її поезії – земля, небесна синь і космічне безмежжя, звідки «палає зір далеких ста світів – небесні очі», а час – вічність, що проростає з минулого, теперішнього і майбутнього у їх фрагментарності та нерозривній єдності й повторюваності, словами авторської метафори – «далі предвічні», «минуле прийдешніх століть». Її людина є квіткою ромашкою, на пелюстках якої «тримається небо, і зірки заглядають в осердя суцвіть», піщинкою або зернятком у Божих руках – «Я ще тут. Я вже там». А «народжені знову», «не пройдений шлях», «піщаний моноліт» – улюблені образи. Все це разом є своєрідним життям духу у часі та просторі.

Більшість віршів збірки (42 з 56) написані в часі сьогоденної російсько-української війни. Думаю, що саме такі трагічно-героїчні обставини спричинили назагал невластиве для авторки звернення до жанру громадянської поезії, бо неможливо залишитися непричетним. Десять років української звитяги, скорботи, болю, втрат, а «ординці злісного батия // Мруть, як мухи, але пруть і пруть». Важливо, що письменниця віднаходить свій ракурс поетичного ословлення воєнного часу, свої художні засоби, не відступаючи від індивідуального художнього бачення світу. Війна постає не в героїчній парадигмі, а у світоглядній.

Збірку відкриває поезія «Гамаюн», яка є не поодиноким прикладом поезії, де поєднується світ міфологічний і біблійний. Його ключовими образами  виступають  віща птаха, яка «скорботні крила над широтою зложила», «свічу з метану як Полин-зірку зродила», та подвійне сонце, що зійшло над чистою землею, над степом на Великдень.  У художній реальності А.-В. Палій подвійне сонце Великодня має більшу за всілякі віщування силу. Воно здатне перемінити скорботу і «чорні зорі» на «чисту землю, на зниклі болі, на біле». І тому є символом надії, передбаченням щасливого майбутнього.

Далі в інших віршах свій концепт віри у перемогу світла над темрявою, миру над війною письменниця розвиває через використання християнських сакральних образів Бога, Богородиці, Сина Небес, морів Небесних та художньо переосмислений образ античного титана Прометея, якого називає батьком, «єдиним, вірним Богові», що «людей не залишив». Земних воїнів, які стали на захист Батьківщини, іменує святими, бо їхній шлях – згори.

Громадянська лірика А.- В. Палій має провіденційний характер. Вона про те, що мир — це перемога («правий день») української правди над московською лжею, яка неодмінно настане, бо на те є Божа воля, бо «сам Господь, тримаючи за древко, // Жовто-блакитне зводить знамено», бо «любов сильніша крови». Декому може здаватися, що окремі вірші, образи цієї тематичної групи надто декларативні, прямолінійні, пафосні. До певної міри з позиції особливостей художньої мови сучасної поезії так воно і є. Проте твори «Запахів» варто розглядати комплексно в контексті смислової концепції цілої збірки та її композиції. Тоді стає очевидним, що їхня цілісність повністю нівелює перші враження та висновки. Поетичне «Мирово» чітко асоціюється з літургійним благословенням «Мир вам», яке за Євангелієм іде від Ісуса Христа і його перших слів, промовлених до переляканих апостолів після свого Воскресіння. «Мир вам!», за авторською композицією збірки, – універсальна формула і засіб зцілення на усіх дорогах випробувань як для народу, так і для людини, коли і полиново-холодно, і трояндово, і озонно, і терпко, і пам’ятно.

В усіх подальших розділах збірки зустрічаємо чимало  цікавих образів і мотивів, що розвивають, увиразнюють, підсумовують порушені попередньо. Передовсім ця думка стосується найбільшого і цікавого твору – поеми імені «Зійшлим з небес», де зійшлися докупи світські та релігійні мотиви, космос і земна твердь, історія та сучасність, давня українська і світова міфологія, язичництво і християнство. І над усім тим витають дари Святого Духа та їхні плоди – мужність, розум, знання, вірність, радість, мир, любов. Особливого ритму й динаміки надає поемі чергування ямбічних і хореїчних строф, що засвідчує версифікаційну вправність авторки.

Концепти перемоги та миру в «Запахах» мають багато вимірів, зокрема національний («Росте наш Тривіт у нові часи», де Тривіт – національний герб Тризуб), суспільний («Пропало зло. // Новий родився світ. // Захланности відпало гостре жало») та особистісний («Не біг, а лет зустріне висота. // Собі, вчорашній, надиктую: «З Богом!». // І з Богом проростаю у жита»).

Варто відзначити, що поезії А.-В. Палій національної та суспільної проблематики позначені рисами месіанства і риторичності. В той же час особистісна лірика є емоційно стриманою, інтелектуальною і почасти раціональною. У ній відчутне бажання урівноважити земне тяжіння і спрагу лету, віру і знання, віру і чин задля можливого «з’єднання церкви вишньої і церкви земної», очищення людини і народження нового народу – «здорового Божого зерня». У художньому світі письменниці шлях до цього ідеалу важкий, часто кривавий і довгий. Він має полиновий і терпкий запах, потребує озонового і трояндового. Здається, що саме з цих запахів виростає її суб’єктивна лірика. Саме у ній постає мікрокосмос людської екзистенції та власної душі, вміння бачити велике у малому, силу у слабкості, тонко відчувати сьогодення та вічність. Її «Одинокий атлант» – не самотній велетень, а скромна, самовіддана, сильна звичайна людина, яка добровільно і терпляче несе свій хрест, допоки світ несе її. Або у поезії-перлині «Дорога» лірична героїня, шлях якої чимось нагадує сюжет із «Книги Йова», готова навіть в попелі свого життя шукати свіжі сліди.

Важливим виявом категорії сакрального у збірці є слово. Для письменниці слово є озоном і місією, а постаттю для взорування виступає «Сродний Богу» Григорій Сковорода, «філософ український, світоч світу. // Дух Істини у нім – жива вода – // Звів його слово з животворних літер».

Суб’єктивна лірика А.-В. Палій є невід’ємною частиною української поезії, зануреної у сакральне. Вона вирізняється наскрізною присутністю Бога як істини та глибиною особистісних переживань. У житті ліричної героїні є два тяжіння – земне і небесне. І мова не про нехтування законами фізики і не про мрію літати, як птах. Йдеться про рости духом, долаючи тяжіння землі, щоби народитися знову: «Земних пенатів станули зв’язки, // Розлетимось по зоряних просторах. // Зворотний шлях прокреслим метеором // І він нам буде світлий і легкий. // І день новий в незвичний прийде світ, // Оживиться природа в чистих росах. // Як на селі, я знову йтиму боса, // Вчуваючи піщаний моноліт». Це висока мова духу і вічности. І, як не парадоксально, – мова фізики. Бо ніщо не береться нізвідки і в нікуди не зникає.

І на завершення – знову про назву збірки. Коли вперше береш у руки книжку та не придивляєшся уважно до малюнка на обкладинці, одразу спливають літературні асоціації з популярними творами про запахи Патріка Зюскінда і Роберта Шеклі. А після прочитання довго думаєш, наскільки запахи можуть бути різними і по-різному впливати на стани, настрої та, що важливо, на екзистенційний вибір людини і народу, а саме: здатися чи боротися, вірити чи розчаруватися, зупинитися чи далі йти, стати на бік добра чи зла, світла чи темряви, жити чи виживати, шукати істини чи розваги і комфорту… Зрештою, як у диптиху «На завершенні епохи», вибрати пекло чи рай.

                                         Марія Данилевич, серпень 2025 р.