Ми раді вітати в стінах НСПУ людину, яка утверджує ідею Єдиної помісної православної церкви та обстоює національну єдність», — такими словами відкрив зустріч із Патріархом Філаретом Віктор Баранов. Він наголосив, що письменники і служителі церкви виконують до певної міри спільне завдання: навертають душу людини, у якій, за давнім повір’ям, борються Бог і диявол, до добра та світла. Директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський зазначив, що голос Патріарха Філарета прагнуть почути в стінах Будинку письменників, адже його позиція і зусилля спрямовані на досягнення єдності православ’я в Україні. Директор Інституту літератури згадав, що 1993 року він у складі уряду їздив до Стамбула на зустріч із Патріархом Константинопольським Варфоломеєм, під час якої обговорювали перспективи створення Єдиної помісної церкви в Україні.
На думку М. Жулинського, було зрозуміло, що Патріарх Варфоломей у той момент не робитиме рішучих заяв на підтримку Єдиної помісної церкви в Україні. «Тоді саме Патріарх Філарет сказав мені, що для досягнення цієї мети потрібні час і терпіння», — зазначив директор Інституту літератури.
Тему зустрічі — «Українська інтелігенція та Православна церква» — обрали невипадково, адже інтелігенція — то певною мірою завжди опозиція до влади, яка ніколи не була ідеальною. Письменники, громадські діячі та служителі церкви виконують спільне завдання — просвітлення й духовної підтримки людини в будь-який, навіть найскрутніший, час.
Зі словом до присутніх звернувся Патріарх Філарет. Він розпочав виступ зі слів святого Григорія Богослова, який ще в IV столітті відзначив: «Коли не діє зброя, треба застосовувати слово». Як письменники, так і служителі церкви створюють і використовують зброю духовну — і тому нерідко потрапляють у немилість до влади. Зрештою, це переконливо доводить історія України радянського періоду: недаремно служителів слова і служителів церкви утискали однаково. «Тому що Церква мала великий вплив на народ. І ви (письменники. — М. М.) маєте великий вплив на народ», — сказав голова Української православної церкви Київського патріархату
На думку Філарета, одна з найголовніших переваг нашого часу — державність, якої українці не мали більшу частину попереднього століття. Тому головним завданням інтелігенції та духовенства нині є захист вибореної Незалежності: «Ми повинні всіма силами захищати нашу державу. Чому? Тому що не буде України – не буде розвитку української мови і культури, українського богослов’я і духовності. Тому наш великий сусід всіляко намагається повернути нас до старого. Ліквідувати нашу мову, зробити нашу історію своєю, все найкраще приписати собі», – сказав Патріарх Філарет.
Українська історія свідчить, що російську мовно-культурну експансію розпочато не вчора: ще за часів російської імперії українські письменники і музиканти, просвітителі і церковні діячі нерідко змушені були стати на службу не своїй культурі. Це при тому, що саме на території України культурні здобутки були значними: зокрема, існувала вища богословська школа.
«Ніде на всьому православному сході такої школи не було. Такого не було й у православній Москві. Святитель Петро Могила написав Катехізис, який схвалили всі православні церкви… Київська митрополія була світочем у православному світі. А що сталося після того, коли ми втратили свою державність?.. Ми стали звичайною єпархією Російської церкви… І коли писали історію цієї церкви, то нас підвели під назву — церква південно-західного краю», — наголосив предстоятель УПЦ Київського патріархату.
Заборони (Валуєвський циркуляр, Емський указ), накладені Російською імперією на українську мову, освіту та церковне життя, прагнення посунути Україну на маргінес за допомогою історіографії — усе це мало на меті послабити відчуття національної єдності поміж українцями. На переконання Його Святості, саме єдина церква могла б сприяти консолідації українського суспільства — вона не тільки згуртувала б народ, а й повела б його українською дорогою.
Утім, Москва – попри те, що час великих імперій минув, – і сьогодні схильна ставитися до України в спосіб, відомий з давніх-давен. Прикро, що й деякі українці — на кшталт авторів закону «Про засади державної мовної політики» — докладають зусиль до реалізації російських амбіцій. Патріарх Філарет наголошує: «Зараз Росія хоче підпорядкувати Українську церкву Москві, з одного боку, і веде наступ на українську мову — з іншого. Не треба ставитися байдуже до закону про мови, бо він підступний і тихенько вповзає, як змія, у наше суспільство… Якби Москва не переймалася мовним законом, вона б не ставила питання про відродження в Україні російської мови».
Підсумовуючи, Патріарх іще раз звернувся до письменників: «Ви знаєте, можна намалювати таку картину сучасного світу, що в ньому не захочеться жити. Тож завдання письменника – утверджувати в людських серцях добро, любов мир, терпіння, впевненість, віру, а не розчарування… Ми з вами повинні показати, де добро, а де зло. І зробити це так, щоб наше слово досягнуло не лише розуму, а й серця людини».
Після виступу Святішого Патріарха до нього зі словом звернулися: лауреат Шевченківської премії Іан Драч, письменник Сергій Грабар, мистецтвознавець Дмитро Степовик та інші. Зокрема, Іван Драч зауважив, що боротьба за українство не припиняється з 1990-х років, коли у цьому залі Спілки письменників творився Народний рух, і роль церкви завжди була провідною в державотворенні. Сергій Грабар поінформував присутніх про те, що, на його думку, Святійший Філарет є не просто видатним церковним діячем, а й письменником, адже переклав українською мовою Біблію, чимало богослужбової та святоотцівської літератури, постійно виступає з проповідями та доповідями. На це владика відповів, що не вважає себе письменником, але в Київському патріархаті справді приділено багато уваги тому, щоб дати людям літературу рідною мовою. «Ми вже переклали близько 80 томів різної церковної літератури й на цьому не збираємося зупинятися. Наша церква буде сильною та незнищенною тому, що ми повинні звертатися до віруючих саме українською мовою, рідною для них. Ми нещодавно заснували Інститут церковної історії, який повинен написати правдиву історію нашої церкви з українських позицій», — розповів Патріарх Філарет.
На закінчення зустрічі голова Української православної церкви Київського патріархату нагородив Орденом Христа Спасителя лауреата Шевченківської премії Анатолія Дімарова з нагоди його 90-річчя. Висловлюючи подяку Патріархові за високу відзнаку, письменник розповів про власний шлях до віри: «У молодості я був, як і багато тогочасних молодих людей, комсомольцем і безбожником. Але на війні трапився випадок, що змусив переосмислити все в житті. Мені під ноги впав снаряд… Тоді, як нині пам’ятаю, всі клітини мого тіла звернулися до Бога, просто заволали: «Боже, допоможи мені, збережи моє життя, я ж іще так мало пожив, нічого не бачив»! І трапилося диво… Снаряд так і не вибухнув. Я залишився живий. Цей випадок дав мені пізнати Бога… З того часу й донині я щодня, прокидаючись і лягаючи спати, проказую коротку молитву».
Окрім того, Патріарх Філарет відзачив високими нагородами літературознавця та громадського діяча Олексія Коновала (США), письменника Василя Простопчука, письменника й журналіста Юрія Дорошенка, підприємця Ярослава Угляра та директора Чортківського державного медичного коледжу, кандидата медичних наук Любомира Білика.
Марія МАТВІЄНКО, «Літературна Україна»