…Летіли й приземлилися у Подністров’ї: у чудовому місті енергетиків Новодністровськ та в славнозвісному своєю древньою історією місті Сокиряни, що на Буковині, крилаті, як і кожне літературне видання видатної української письменниці Галини Тарасюк — «Відлуння війни і миру у небі й на землі» та «Намистинки для Калинки»! Поповнились скарбнички Новодністровської та Сокирянської бібліотек новими шедеврами авторки. Так,шедеврами, бо інакше не назвеш поетичні та прозові твори письменниці — кавалера Ордена княгині Ольги ІІІ ст., Заслуженого працівника культури України, які відзначені престижними літературними преміями, перекладеними 14-ма іноземними мовами і виходили друком в Австрії, Азербайджані, Білорусі, Естонії, Італії, США, Латвії, Литві, Молдові, Румунії, Росії…
Поезія Галини Тарасюк — «на п’єдесталі правди і любові», нею «написані книги на вістрі пера», «втаємничений слова правічного скит…», відчуття жаху, що «…стоїть у Світу за плечима триклята третя світова!».
Сама Галина Тарасюк в передмові до «Відлуння війни і миру у небі й на землі» признається: «Я писала, щоб не вмерти, бажаючи одного: щоб кожне моє слово стало вбивчою зброєю для ворогів і підтримкою для України».
Читаю, вчитуюсь у «Відлуння…», у рядки розпачу, крику Вашої, дорога письменнице, душі («Псалом поезії»):
Це слово сІяння і словосіЯння —
О Боже, і вбоге,
І вічне, і віще —
Для кого, крім тебе, потрібне?
Для чого й навіщо?
Та радість твоя осіянна
І мука пречорна…
О воленьки пісня примарна!
О доленьки жорна!
Добавила в свої роздуми цей зболений крик душі, бо останні події в Україні не зовсім оптимістичні… На жаль… Дай, Боже, нам підмоги і здорового глузду перевернутому світові!
І от я, теж дитяча письменниця, з особливим хвилюванням і трепетом, гортаю сторіночки чарівного літературного витвору пані Галини дітям — «Намистинки для Калинки». Це направду — найдитячіша диво-книжечка!
Цікавий був задум — видати щось для дітей, але перед письменницею постало питання: а що і як писати дитячим письменникам? Чи згадувати війну? Але як, — щоб не травмувати дитячі душі?! Чи змовчати?..
Сама Галина Тарасюк вирішує не мовчати, адже її маленькі онуки — це якраз «діти війни». Старший Северин народжений у страшний час повітряних тривог, страхів, обстрілів рідного Києва, евакуації, а молодша, Калинка, — за кордонами рідної України, в Польщі, де рятувалася від смерті вагітна нею мама… З війни почалося їхнє життя, їхня біографія… Як приховати це?! І чи треба?! І авторка інтуїтивно знаходить вихід. Так і з’являється відомий дитячий вірш «Молитва Северинчика», який не тільки розв’язує проблему війни, а й кладе початок майбутній першій дитячій книжці авторки «Северинчикова книжка», а відтак і другій, про яку йде мова: «Намистинки для Калинки».
Молитва Северинчика.
Я хочу додому… До рідної хати..
Туди, де нема ще страшної війни,
Туди, де разом ми із мамою й татом…
Хочу додому із чужини…
Хочу додому! Хочу сьогодні…
Хочу у Київ… хоч би вві сні…
Там Киця і Котик, мабуть, голодні,
І їсточки хочуть качки на Десні.
Хочу додому… там, мабуть, бабуся
Мені запіканку солодку пече.
Хочу до татка свого пригорнутись,
Голівку покласти на рідне плече
Спасибі, поляки, за людяність щиру,
Спасибі, Європо, за ласку й тепло!
Пошли мені, Божечку, щастя і миру,
Мою Україну і все, як ще вчора було!
Особливо хочеться звернути увагу на вірш «Сінокіс», на перший погляд, заскладний для малюків. Але в ньому теж біографія «діток війни», перші осмислені роки життя яких були прожиті у Польщі, яких вона прихистила…
Малюк спостерігає, як косить газони пан Анджей і згадує, як пахне трава у рідному Києві:
Але ти не вдома, бо вдома — війна!
Там ворог у діток стріляє.
Так каже по скайпу бабуся сумна,
Й коли це скінчиться — не знає.
Не плачте, бабусю, не ваша вина,
Що ворог напав на Вкраїну!
Я виросту завтра, й скінчиться війна,
І всі вороги наші згинуть!
Мабуть, вперше Галина Тарасюк згадує і про Бога — персонаж маловідомий українським дітям… До речі, як і історичні легендарні герої — козаки у жартівливому вірші «Як ще ми були козаками». Відлуння війни згадується опосередковано і в розповіді про несподівану грозу, яка впала на парк, де гуляли малюки і закрила від них тата з мамою. Але діти перемогли «хмару у двобої, бо було нас — не один, а було нас двоє». Висновок: перемога над злими силами здобувається тільки гуртом.
У вірші «Миколай» маленький герой звертається до святого Миколая із проханням:
Святий діду прехороший,
Можна, я тебе попрошу:
Рукавом тільки війни,
Мов крилом у небі синім,
Щоб не було в Україні
Ні тривоги, ні війни…
Були поряд мама й тато,
Й сестричка Калинка,
Іграшок і свят багато —
Новий рік, ялинка.
Щоб не плакали бабусі,
Щоб раділи малюки…
Я тобі за це всміхнуся
Й затанцюю залюбки!
Оскільки книжка розрахована взагалі на дошкільнят, але озброєних уже всіма видами новітньої техніки, то й вірш-казка «Прикордонна охорона» — про котика, якого розбудило повідомлення по телевізору, що «йдуть війною на нас миші», і він кинувся у гай, де організував Тероборону, «щоб рятувати рідний край» — і настроєм, і, як кажуть, риторикою і наративом сучасним, військовим.
Поряд з повчальними казковими, однак глибоко житейськими історіями про бобрів-будівничих, чесну трудівницю Білочку і ледачих, але хитрих злодюжок ворон, доброго захисника рибок Бумбараку, щедрого «страшного Гарбузяку», хитрого витівника Котика і Кицю-чарівницю. У книжці часто згадується Україна — як дім, край, найкраща у світі країна, де живуть щасливі дітки, як іще малесенькі, а вже українці. Їх улюблені свята: Великдень,
Новий рік, День святого Миколая. А як цікаво, по-дитячому, письменниця описала різні пори року, зокрема, і бабине літо, такі явища природи, як гроза, дощ-раптівка і, звісно ж, народні українські традиції, як стародавня
«Закликання весни»:
Ой веснонько красна,
Приходь до нас вчасно!
Просить тебе дітвора,
Бо давно прийшла пора!
Прийди, прийди, весно,
Нехай крига скресне!
Не затримуйся ні трішки,
Бо скінчилися горішки
І солодкі гілочки
У коморі в білочки!
Видзьобали шишечки
І пташки, і їжачки!
І великі, й невеличкі
Хочуть свіжої травички!
І зерняток, і ожини,
І калини, і малини!
Вже терпіння в нас нема!
Надокучила зима!
Галина Тарасюк, авторка 32-х книг, розповідає, що дитячі вірші старалась писати в простій доступній і зрозумілій для діток формі — без премудростей — виховні і прикольні і більше тішиться ними, ніж своїми солідними томищами-романищами.
У віршах «Рід», «Ювілей», «Сестричка», «В Северина іменини» — ненав’язлива спроба соціалізувати дитину, розказати їй просто про складні родинні та суспільні стосунки, дякуючи яким їй затишно рости і жити, водночас відчувати зв’язок з іншими людьми і відповідальність перед ними, яка виховується з колиски… Вихованням цієї відповідальності кровної і ментальної пронизаний, здавалося б, простенький безтурботний віршик «Українка»:
Сонце сяє, дощик крапле
Весело і дзвінко.
Я ще така невеличка,
А вже УКРАЇНКА!
Ростуть квіти у садочку
Радісно і гінко!
Я ще така малесенька,
А вже УКРАЇНКА!
Щоб щасливі були діти
По усьому світу,
Ми за нашу Перемогу
Молимося БОГУ!
Шановна ювілярко Галино Тимофіївно, улюблена вже дитяча письменнице!
Ваша фантазія, безпосередність, любов і просто дитячість душі, навіяна народженням онучат, підказує, що Вам для малечі треба писати.. Диво-книжечка «Намистинки для Калинки», яка вражає ще й чудовим дизайном Назара Сандиги, — підтвердження тому. Це — ліки для душі. Бажаю, щоб життєдайне джерело Вашого натхнення ніколи не міліло, тамувало спрагу своєю свіжістю і чистотою! З роси і води Вам у Божій благодаті під мирною блакиттю неба на довгі щасливі літа!
Із вдячністю від імені широкого кола зацікавлених маленьких читайликів і дорослих читачів — Галина Мельник, поетеса, дитяча письменниця, чл.НСПУ, Буковина.
25.09.2023 р.