Івано-Франківське видавництво «Типовіт» (директор Василь Вітенко) підготувало до друку нову книжку Аліни Олійник «Умовний спосіб». Це збірка поезій і прози молодої авторки. Друкується вона у трьох варіантах: збірки з двох окремих книжок (умовна поезія і умовна проза) у подарунковій обгортці; збірки «Умовний спосіб», яка складається з двох розділів (умовна проза і умовна поезія, об’єднаних в одну книжку) і дві міні збірочки «Умовна проза» і «Умовна поезія».
Біографічна довідка. Аліна Олійник – 1980 р. н., музикант, філолог, артистка Івано-Франківського естрадно-симфонічного оркестру, викладач німецької мови та світової літератури Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського, авторка трьох збірок поезій: «Горизонт надій» (2001), «Акварелі весни» (2009), «Умовний спосіб» (2012).
Все починається з ноти «до»…
На перший погляд, у цієї молодої жінки все складається добре: вона музикант – артистка Івано-Франківського муніципального естрадно-симфонічного оркестру; філолог – викладач німецької мови Івано-Франківського державного музичного училища ім. Д. Січинського; у власному творчому доробку має дві книги – «Горизонт надій» (2001) і «Акварелі весни» (2009).
Але щось мучить цю молоду жінку, й вона знову і знову сідає за чистий аркуш паперу і пише: «Пишу я нечасто – лиш тоді, коли фрази самі ліпляться в строфи, прагнучи вирватись на волю. І я тільки допомагаю їм злетіти в небо. Якщо впіймаю їх – народжую новий вірш. І завдяки тобі народжуються вони, як діти» («Аромат весни»). Так і хочеться продовжити: ще би діти народжувалися так, як вірші, – можливо, ми б тоді мали яскраве, талановите покоління…
Аліна пише трьома мовами – українською, російською, німецькою. Щодо німецької скромно промовчу (бо знаю її на рівні радянських фільмів про Велику Вітчизняну війну), вірші російською мовою легкі й ритмічні здебільшого; віршам українською мовою десь трошки бракує легкості, пластичності, музикальності.
Основний мотив книги – боязке шукання любові. Говорю «боязке», бо десь лірична героїня пише про любов з такою легкою жіночою забобонністю, мовби боїться злякати її. «Все починається з любові», – пише авторка, справедливо зауважуючи, що «В ній буде істина, допоки // Все починається з людини».
«В любові – запах матіоли, // В розлуки – смак горобини», – як по-жіночому тонко звучить це у ліричної героїні!
Найпалкішим виявом почуттів ліричної героїні є два вірші запропонованої книги – «В моїм серці палкий вогонь» і «Я хочу бути з тобою завжди». Останній написаний в оригінальній формі – по висхідній і спадаючій лінії напруги почуттів:
Я
Я хочу
Я хочу бути
Я хочу бути з тобою
Я хочу бути з тобою завжди
Я хочу бути з тобою
Я хочу бути
Я хочу
Я
Доповнюються ці інтимно-боязкі зізнання поезії в прозі, які дещо виходять за рамки інтимного монологу чи його ілюзії. Говорю «ілюзії», бо в декількох віршах є пряме звертання до коханого. Він не названий, але присутній у книзі так само, як тінь батька Гамлета в трагедії Шекспіра. Все пов’язано із бажанням чути Його, бачити Його, відчувати тепло Його серця…
Екзистенційні і християнські мотиви цієї книжки є своєрідним обрамленням найголовнішого почуття, яке лірична героїня, попри відчуття втрати, не озвучені нею, плекає як найголовнішу заповідь Життя Жінки, спраглої пошуків справжньої Любові: «Бо велика любов ніколи не вичерпується до самого дна. І за те люблю я дощ, що він наповнює надією криницю моєї душі».
Тут нічого більше додати. Це дуже «проста математика», від якої ніхто нікуди не втік. Бо навіть втікаючи від цього вічного почуття, ми приречені повернутися до початку. Зрештою, про це знає, це відчуває і про це пише молода авторка з Івано-Франківська Аліна Олійник.
Євген Баран,
критик, літературознавець,
голова Івано-Франківської організації
Національної спілки письменників України
Концентрація значень
Про нову книгу Аліни Олійник
Аліна Олійник – уже саме ім’я звучить, мов протяжний звук скрипки. «Повітря, зшите ниткою мелодичної лінії» – я майже цитую авторку збірки. Це вірші скрипальки,в яких – захоплення, музика, мандри, кохання, драми, пізнання, розчарування. І трохи гіркоти від плоду пізнання. Ця гіркота – як дисонанс до дівочих мрій.
Вірші Аліна тче з легко впізнаваних ниток нашого повсякдення, у них багато щоденної метушні, побуту, чекання на потяг, на візу, на щастя:
Літературне читання вимушено продовжується.
Ніч безсонна вирівнюється, час подовжується.
Повітря гріється, з вікон витісняється.
Брудний вокзал, де на жаль, ніщо не міняється.
Люди з торбами, кульками, валізами,
З паспортами, квитками, шенгенськими візами…
Хтось втікає з реалу до інтернету.
Тут легко сліпому і важко естету.
Алінин світ широкий, хоча все й обертається довкола її власних почуттів і переживань. Вона любить слова, вона щедра на них, а це для молодого поета дуже обнадійливо. Вона – відмовимося від ліричної героїні – сильна, пристрасна, жіночна. Іноді дуже зріла, мудра, іноді трохи наївна, що легко можна пробачити. Іноді іронічна:
Спорожнила вже третій келих
За любов, що прийде у гості,
Прилетить сюди, мов метелик,
На яскраву оранжеву постіль.
Крильця склеєні, ніби бантиком,
Він прикріплений тут магнітиком.
Краще бути трохи романтиком,
Аніж просто сухим аналітиком.
Недавно Аліна взялася за прозу. Авторка спостережлива й уважна, вона здатна до цікавих узагальнень і парадоксальних поворотів. Ось прозова мініатюра, яка, зрештою, могла б бути верлібром:
Бруд
Оглядаючись довкола, мимоволі звертаєш увагу на весь той бруд, що нас оточує. І виникає нестримне бажання відчистити всі килимки в купейних вагонах потягів, випрати всі завіси в театрах, відмити чужі вікна хоча б знадвору, загнати на автомийку усі маршрутки разом з перевізниками…
І тільки його недопалки і постіль з плямами кави залишаться на згадку про наш ідеально чистий світ.
Окрім гри на скрипці, Аліна Олійник викладає світову літературу та німецьку мову. Корінь німецького слова das Gedicht – вірш – перекладається українською як густий, щільний. Німецька натякає на те, що тканина – текст – вірша тим якісніша, чим вона щільніша. Писання віршів – це ущільнення мови, концентрація значень, згущування суті. Це алхімічні чари над словом, зі словом. Хай у поезії Аліні світить зірка міри. В її світлі не заблукаєш.
Письменниця і перекладач
Галина Петросаняк