Як з’ясувалося згодом, нашій райкомівці Марині М. потрапив самопливом рукопис тоді нікому не відомого автора з Полтавщини Феодосія Рогового “Свято останнього млива”. Рогового добре знав і любив Григір Тютюнник, який саме звільнився (чи точніше, його звільнили з роботи за власним бажанням), і на його місце взяли свою “кадру”. Так от, Тютюнник, який тоді відпочивав у селі, порадив Феодосію надіслати рукопис саме в це видавництво, а він уже власноручно простежить за його проходженням.
ГІРКА ПРАВДА З РЕДАКТОРСЬКОГО ЖИТТЯ
…А ось вже не курйоз, а гірка правда з редакторського життя. Прибула до видавництва (в-во “Молодь” – Ю.Р.) нова “кадра”. І звідки б ви думали? З університету, з інституту. з редакції газети чи журналу? Де там? Аж із райкому партії, з відділу ідеології. Прийшла керувати літературою.
Посадили її на так званий самоплив, виловлювати нові таланти. І вона своє діло знала туго: різала всіх і вся без ножа. Прочитає два-три абзаци на першій сторінці, один-два рядки на останній – і присуд винесено безапеляційний: сірятина, посередність, бездарщина, безідейність. Потім десь від когось почула нове слово: “графоманан”, почала вживати термін – графоманія. А одного дня наша райкомівка, так її прозивали в редакції, як збісилася. Ганяла по кімнатах, курила цигарку за цигаркою, годинами сиділа на телефонах, дзвонячи в різні інстанції. Чулися фрази, слова “контра”, “антирадянщина”, “націоналізм”, “його треба взяти на гачок…”
Як з’ясувалося згодом, нашій райкомівці Марині М. потрапив самопливом рукопис тоді нікому не відомого автора з Полтавщини Феодосія Рогового “Свято останнього млива”. Рогового добре знав і любив Григір Тютюнник, який саме звільнився (чи точніше, його звільнили з роботи за власним бажанням), і на його місце взяли свою “кадру”. Так от, Тютюнник, який тоді відпочивав у селі, порадив Феодосію надіслати рукопис саме в це видавництво, а він уже власноручно простежить за його проходженням.
Та сталося навпаки. Марина М. поперла рукопис до райкому партії, де його, як контрреволюційний твір, перенаправили в ЦК, а звідтіля до парткому СПУ. Одне слово, ще книжка не вийшла, а бідолашного автора вже внесли в чорні списки неблагонадійних, а Марину М. негайно підвищили, призначили старшим редактором, а її фото закрасувалося на Дошці пошани.
Доля роману Ф.Рогового “Свято останнього млива” добре відома. Десять років твір валявся по різних редакціях, видавництвах, а талановитий автор скромно трудився то в газеті, то на тяжких учительських хлібах, аж доки його роман не потрапив до рук Ю.Мушкетика та А.Дімарова… Та скільки було змарновано літ, попсуто крові, нервів. Твір усе-таки побачив світ, правда восторжествувала. Роман Ф.Рогового “Свято останнього млива” відзначено Державною премією України імені Тараса Шевченка. Це велика перемога, та для письменника це вже було малою втіхою – каторжна праця підірвала здоров’я. І ось прийшла сумна звістка – Феодосія Рогового – прекрасного художника слова, митця і людини – не стало…
(Із статті А.Камінчука “Труба”, журнал “Київ”, №7,1999 р.)
Підготував Юрій Роговий.