Не сприйміть за провокацію, #Євромайдан, це план дій, чи радше – пропозиція нашого спільного плану дій. До обговорення, – пише на своїй сторінці у Facebook Андрій Любка. Я навмисно не пішов з нею до Луценка чи до представників штабу, бо вважаю, що наша спільна сила має полягати в прозорості й відкритості, тому пишу цю пропозицію публічно.
Отож, розпочну з двох тез. По-перше, Янукович повівся не як чоловік і не як президент, коли покинув країну в такій критичній ситуації, він просто втік. Раніше він сподівався, що провчить нас силою, застрашить, але все вийшло навпаки – і вийшов ще більший Майдан. Тепер же він застосовує свою стару стратегію – просто нас не помічає, сподіваючись, що Майдан сам знудиться, зневіриться і розійдеться. Кілька наступних днів його не буде, а значить – ми полишені самі на себе, приречені слухати промови й танцювати біля бочок. А поза цим – злитися на опозицію, бо вона буцімто нічого не робить і не пропонує, «зливає» нас.
А тепер, по-друге, слід розуміти принципову різницю між «майданами» минулого тижня і Майданом сьогоднішнім. Минулого тижня збиралися громадські активісти, журналісти, гіпстери і митці. Вони стояли за євроінтеграцію і, чесно кажучи, самі собі подобалися в цьому стоянні, їм подобалося бути елітою нації – і правильно. Але тепер еліта приходить ввечері, натомість тисячі людей сплять і днюють на Майданах – харчуючись хіба бутербродами, гріючись біля вогнища, дрімаючи на підлозі. Для них це справжня революція. Вони без ноутбуків, без гаджетів з новинними стрічками, вони загалом схожі на людей, які стоять у черзі – час їм видається двічі довшим, ніж насправді. Двічі довшим, бо не наповненим змістом. Вони приїхали на революції, а її немає. Є промови і заклики до стояння, хоча народ значно радикальніше налаштований. Учора я переконував одного такого радикала у правильності мирної позиції, він запропонував – якщо ти такий розумний, то вилізь на сцену і попроси, щоб ті, що виступають за бунт, стали зліва, а ті, що за мирне стояння – справа. Мені довелося з ним погодитися, що прихильників бунту буде в рази більше.
То що ж робити? Бунт – не наша справа. Але в мене є пропозиція. Ми маємо право в робочий час прийти в Адміністрацію Президента і вимагати зустрічі з ним. Для цього нам потрібно не захопити будинок адміністрації, не захопити владу, зовсім ні! Нам потрібно мирно відтіснити беркут від адміністрації силою натовпу – просто плечима, без зброї, палиць, каміння. Бо ми маємо право зайти в Адміністрацію, як громадяни України. Одразу ж як гаранти наших мирних настроїв у будівлю мають зайти відомі й авторитетні українці – Попович, Гузар, Руслана, Андрухович, Вакарчук, Філарет, Костенко тощо, всього чоловік сто – і сісти за стіл у кімнаті нарад президента. Вся еліта нації має викликати його із відрядження, вимагаючи прийти на розмову про мирне врегулювання конфлікту. Зайнята Адміністрація Президента має мати такий високий сакральний зміст, щоб ніхто навіть і не подумав лізти й викиду вати людей звідти. Слабо уявляю беркутів ця, який б’є Гузара Чи Філарета. Ми маємо право бути в Адміністрації, адже це публічна будівля, і ми маємо право вимагати нашого найманого працівника – президента – прийти і виконувати свої обов’язки, а не займатися туризмом у грізний час для України.
Це буде наш прорив на крок уперед, бо ми й Адміністрацію займемо, і змусимо Януковича прийти на зустріч, адже найкраща інтелігенція – це не лідери опозиції, а справді голос народу. В іншому випадку він нас просто виморить безсенсовністю стоянь без кінця й краю на морозі. Люди хочуть конкретних і рішучих дій – і людей треба почути.
Є ще лайтова версія – будівлю не займати, а інтелігенцію посадити на стільчики перед Беркутом…