“За римської імперії вказівниками були фігури Януса – покровителя мандрівників. Прикладом, якщо золотареві (Золотарка) Михайлові Білецькому із Скали на Подоллі випадало йти до Бучача, то він мусив поклонитися Кадубській фігурі, набрати свіжої води, щоб вже з Боськів вгледіти високу Білу Божницю, свіжопобілену ще й поставлену на висоті 352 метри над рівнем світових вод. А діставшись тої шляхової розсохи, принести требу за вірну і легку дорогу, звернути лівіше божниці…”
Б І Л О Б О Ж Н И Ц Я
Б І Л И Й П О Т І К
Янголята Білобожі стелять ярі килима
і росою святять рожі,
світлом ходять за людьми
Вчитель гімназії Петро Коструба віднайшов у Львівському архіві, що Білобожниця – осідок білого бога (Чортківська округа).
Відклавши цю версію до слушної „чорної лінії”, знову цитую „Чортківську округу”: „Положення Білобожниці таке просте, що ледве була б найшлася в Галичині подібна сільська оселя. Головна основа – трикутник, створений двома битими шляхами”.
Тисячу років тому шляхи не мали вказівних знаків, а за народним GPS треба було орієнтуватися за зорями, монументальними спорудами і сталими природними об’єктами, такими як джерела, камені і дерева. За римської імперії вказівниками були фігури Януса – покровителя мандрівників. Прикладом, якщо золотареві (Золотарка) Михайлові Білецькому із Скали на Подоллі випадало йти до Бучача, то він мусив поклонитися Кадубській фігурі, набрати свіжої води, щоб вже з Боськів вгледіти високу Білу Божницю, свіжопобілену ще й поставлену на висоті 352 метри над рівнем світових вод. А діставшись тої шляхової розсохи, принести требу за вірну і легку дорогу, звернути лівіше божниці.
То ж, „церква – божий дім” – слово грецьке. Принесене і впроваджене тисячу років тому, разом із новітнім віруванням. Проте, в княжу добу і ще довший час зберігалася наша рідна назва – божниця. Зокрема, у літописі 1154 року читаємо: „тоді ж багато лиха наробили половці коло Переяслава… і села попалили всі, і Летську божницю, святому мученику храм, запалили”. Тут же, в літописі згадується і Юрьєва божниця, а про безчинства мадярів- угрів у 1189 році, таке сокрушне: „ і в божницях та в хатах почали коней ставити”. Словопокруч – „жидівська божниця” є тою вербальною диверсією, яка спрямована на нищення етнічної культури, шляхом „просвітницького” формування відрази до всього рідного, автентичного.
Продихове „Б-Г, Б-Ж” – це древня праукраїнська фонема, яка виражає дію Творення видихом, натхненної матерії і людини як частки природи. Цю семантику несе в собі ойконім Пра Біжна, Божнак (хатній вівтар), Божич-міфологічне божество, син творця уособлений в сонці, Бож – праукраїнський князь-імператор племінного об’єднання антів, розіп’ятий готами в кінці 4-го сторіччя по Р.Х. і згаданий у Велескнизі (дошка 32) – „ і крижував руса Божа”, а також популярне і нині на слов’янському заході ім’я Божена.
З Білим Потоком – все простіше. Спочатку поселення на потоці мало назву Потік. Потім, за шляхтичів Потоцьких, щоб розрізнити маєтності на на притоці Серету від маєтностей на притоці Дністра, добавили (доречні) якісні прикметники „Білий”, „Золотий”. Окрім цих, є ще два Чорних Потоки по обіч Карпат.
Білу лінію замкне Галілея Галицька, про яку вже в наступному номері.
Яр Дан