На трасі Львів-Перемишль, між Городком і Судовою Вишнею, є село Радатичі. Перед війною в Радатичах жили українці і поляки. Була там дерев’яна церква і мурований костел. Як поляки виїхали в Польщу, то в хатах поселились українці, переселені з Польщі. Українці ходили до церкви, а з костела безбожна влада зробила клуб.
І коли там часто збиралась молодь і грала музика, то дівчата й хлопці танцювали надворі, а не в костелі. Щоб ослабити в молоді релігійні переконання й пошану до костела – храму, влада намовляла деяких хлопців, особливо тих, що працювали на тракторах, здерти ланцюгом хрест з костела при помочі трактора. Ніхто на це не пристав, ані з тих, яким обіцяли за це грошову нагороду, ані з тих, яким погрожували позбавленням праці на тракторі.
Одного разу чужа група механізаторів ремонтувала трасу біля Радатич. Місцева влада намовила одного з цих чужих механізаторів. Він під’їхав трактором і ланцюгом зірвав з костела хрест, за що дістав “нагороду” 500 рублів; тоді це була 2-3 місячна зарплата.
Задоволений такою сумою грошей, закурив цигарку, а горіючий ще сірник відкинув набік. Сірник попав у відро, в якому було паливо для тракторів, і з відра спалахнув вогонь. Тракторист вхопив свою куртку і хотів накрити відро, щоб вогонь погас. Але куртка і одежа тракториста загорілися. Вогонь розгорівся, тракторист не зміг скинути одежі і живцем згорів.
Люди довідались про це і зрозуміли, що це кара Божа за зневагу св. хреста. Про це розповів мені в 60-роках старенький Андрій Потребко, український переселенець з околиць Любачева (з Польщі), якому я давав шлюб, як удівцеві, і в якого хаті я багато разів обслуговував греко-католицьких людей.
о. Іван Йосиф Новак, ЧСВВ