1522-й рік прийнято вважати Роком народження нашого міста. Точніше – першої згадки про нього, оскільки тоді йому було надано Магдебурзьке право. Надання магдебурії – це свого роду Рубікон у розвитку поселення, але аж ніяк не заснування чи олюднення.
На сьогодні серед дослідників немає єдиної позиції щодо тих чи інших питань історії нашого краю в епоху Середньовіччя, до його так званого народження. Однак спробуємо зробити маленьке узагальнене дослідження. Звернемо увагу, що назви ряду сіл: Колиндяни, Ридодуби, Білобожниця та інших, як підкреслює дослідник Ярослав Свистун, говорять про їхнє давнє виникнення в період розвитку сонцепоклонницької віри і культу Роду. Археологічні знахідки у с. Біла, до яких долучився місцевий археолог Володимир Добрянський, свідчать про декілька культурних етапів у часи Середньовіччя. У період розвитку відносин центральних і західних земель сучасної України, на Любецькому конгресі у 1097 р. Теребовлю (і землі сучасної Чортківщини) було признано за князями з роду Ростиславовичів, правнуків Ярослава Мудрого. Під час поділу Галичини між їхніми нащадками, князь Василько, який з двома братами був засновником і продовжувачем попередньої епохи незалежного галицького князівства. У мирний період проводилась колонізація південного Пониззя полоненими (а коли і союзниками) тюркськими народами. Припускається, що саме в період його правління виникло село Полівці нашого району. Але після смерті князя Василька у 1124 р. наші землі були прилучені до Прикарпатського князівства, столицею якого став Галич у 1144 р. Дещо інше зазначає дослідник Володимир Губ’як, уродженець Оришківців: у 1141 р. князь Володимирко об’єднує Теребовлянське князівство з Перемишльським (і Галицьким – за І.Геретою), і переносить столицю зі «свого» Теребовля у Галич. Попри усталені стереотипи, Галичина з перемінним успіхом воювала проти Волині та Києва за свою окремішність. Саме в період воєн у Галицько-Волинському літописі під 1214 р. згадано Моклеків – частина сучасної Білої, околиці якої після невдалого походу на Галич пішов грабувати польський князь Лєшко Білий, який виступав союзником княжича Данила Романовича. Ярослав Пастернак (1892 – 1969 рр.), археолог зі Львів-щини, і Леонід Соневицький (1922 – 1966 рр.), історик, уродженець Чорткова, подають ідентичний текст про середньовічну історію нашого краю, це ж саме бачимо у праці наших сучасників О.Клименка і Б.Хаварівського, очевидно, первинний текст взято з праці Яна Бауера «Z przeslosci osiedli woewodztwa Tarnopolskiego». Після періоду монголо-татарської навали наш край перебував у татарській залежності. Проте недовго, до 1362 р. – битви під Синіми Водами, коли литовський Великий князь Ольгерд здобув перемогу над татарами. Литовські князі Коріятовичі розбудували міста на Поділлі, з центром у Кам’янці. Їхні володіння на заході сягали Стрипи, що була межею історичного Поділля. Були збудовані замки у Скалі над Збручем (Скалі-Подільській) і Червоногороді (тепер – Нирків), який надовго став нашим адміністративним центром. Литовський правитель Вітовт поставив на Поділлі свого намісника, але у 1395 р. його конкурент зайняв землі південної Тернопільщини. Проте приєднання наших земель до Польщі ще не відбулося. Їх передали васалові – поляку Спиткові з Мельштина, знову ж таки лише на 4 роки, бо новий орендатор загинув у битві на р. Ворсклі з татарами у 1399 р. Після того Ягайло, вже король Польщі та Литви, передав подільські землі своєму братові Свидригайлу, у 1411 р. – знову Вітовту. Теребовля, після надання їй магдебурзького права у 1389 р., стає ста-ростинським містом і центром Теребовлянського повіту, межі якого сягали по р. Збруч, на заході – по р. Стрипу, на півночі входив Тернопіль, на півдні – Чортків.Після смерті князя Вітовта у 1440-х роках поляки під проводом колишнього старости Грицька Кердеєвича, біскупа Павла і бучацьких шляхтичів захопили замки у Кам’янці, Скалі й Червоногороді. Королівського наказу про звільнення і повернення литовсько-руських замків польські пани не послухали. У 1434 р. південна Тернопільщина була розділена на Руське і Подільське воєводства. Границя на півдні визначалася Дністром, на заході – Стрипою, на південь від Бучача кордон проходив так, що Полівці, Черкавщина належали до Подільського воєводства; Джурин, Білобожниця, Чортків, Угринь – до Руського. Дальше на схід – Швайківці, Пробіжна, Жабинці, Васильківці, Гусятин – до Подільського, а Гадинківці, Теклівка, Колиндяни, Нижбірок – до Руського. Тернопільські дослідники Олег Клименко і Богдан Хаварівський зазначають, що в актах Галицького земського суду за 1458 р. є згадка про село Чарктовіце Теребовлянського повіту Галицької землі, яке належало Яну Прандотичу. Перша згадка про Чортків – 1522 р., як міська посілість польського шляхтича Єжи Чартковського, вихідця з поселення Чартек у Сєрадському воєводстві (над верхньою Віслою), який побудував дерев’яний замок у Долішній Вигнанці, про що вказує польський Словник географічний (І том) і, зокрема, Роман Дражньовський, уродженець Чорткова міжвоєнного періоду, професор, географ, ректор Українського вільного університету в Мюнхені, член НТШ. Питання дерев’яного замку є доволі спірним. У 1532 р. король Сигизмунд І у Вільно (столиці) надав право Ієремії Чартковському підняти його дідичне село Чартковіце до рівня міста і надати йому магдебурзьке право. У 1560 р. Чортків отримав затвердження магдебурії і герб – на червоному тлі три покладені зіркою лемеші, посередині яких срібна троянда, що є власницькою емблемою магнатів Гольських.
Ярослав ДЗІСЯК