…Цей кулеметник повалив у селі всі фігури й хрести, потрощив у церкві іконостас, ні перед ким не пасував, навіть перед фінагентами і районним начальством, що їх остерігалися всі, а от перед Мариною никнув. То була відьма ще та, і мала над ним незбагненну владу…
Вар’ятка
Було в нашому селі двоє людей, яких боявся і остерігався не тільки я, дітвак, інстинктивно від них сахалися й інші люди. Це Іван і Марина Сути. Люди заїжджі (він десь зі Східної України, а вона з-під Львова), занесені вітрами примхливої долі, вони потрапили в село після війни. Іван був ковпаківцем, дивом уник повстанської кулі, у селі його звали “партизаном”. Він мав глибоко втягнуті, важкі очі, погляд яких не віщував нічого доброго. То були очі вбивці. Ще підлітком я почув од нього таке зізнання:
– Не знаю, скільки посік ворогів, але рахунок іде на десятки, а може, й сотні, бо я був у Ковпака і на фронті кулеметником.
Цей кулеметник повалив у селі всі фігури й хрести, потрощив у церкві іконостас, ні перед ким не пасував, навіть перед фінагентами і районним начальством, що їх остерігалися всі, а от перед Мариною никнув. То була відьма ще та, і мала над ним незбагненну владу. Пояснити це важко, але він ніколи не підносив на неї руки, а вона обсипала його матюками і навіть лупцювала.
Чим попало й де попало.
У хаті й привселюдно.
Розжохкувалася з найменшого приводу, засипала його брудною лайкою і хапала що було під рукою.
До неї міцно прилипло прізвисько «вар’ятка».
– Я можу вбити будь-кого і сі не скривлю, – не раз хизувалася Марина.
Жінка мала непривабливе лице – пласке з гострим носом. Шпакувате масне волосся спадало на вузький лоб, а хитрувата вузькогуба усмішечка оголювала щербатий рот. Жіночого мало і приємного теж.
До того ж одягалася абияк. Працювала дояркою, і від неї завжди тхнуло гноєм.
“Партизан” врешті-решт од неї втік і пристав десь на третьому селі до якоїсь удови, такої, як і сам, колишньої партизанки.
Але на той час оженився їхній син і у вар’ятки почалася домашня війна з невісткою. Син і раніше люто запивав, а тепер майже не просихав. Невдовзі й “згорів” – казали, що спиртне зайшлося у ньому. Невістка ще кілька років промучилася з дикою свекрухою і двома малими дітьми і теж не витерпіла повернулася у батьківську хату в сусіднє село, хоч там, крім неї, було ще дев’ять душ.
Вар’ятка залишилася сама і тепер зганяла свою злість на сусідах і корові. Бідну худобину били дрижаки, коли господиня заходила в стайню з дійницею. А сусідам хоч муром від неї відгороджуйся – досить найменшого приводу, щоб зчинилася буча на півсела.
На старість Марина ніби втихомирилася і відчувала щось таке, як докори сумління.
– Хіба я винувата, що в мене такі дурнуваті нерви? – повторювала дедалі частіше, ніби виправдовувалася за те, що не владала над собою.
Померла від паралічу. Я був здивований, коли довідався, що їй виповнилося тільки п’ятдесят.
Павло КРЕМІНЬ.