Молода жінка в чорному крепі жалоби вже виплакала усі сльози за своїм покійним чоловіком. Доля йому відміряла так мало років життя – трагічно загинув влітку цьогоріч тридцятип’ятилітнім. У розквіті сил полишив напризволяще її з дванадцятирічним сином Васильком, якому тепер як ніколи потрібна батьківська опіка та турбота.
Чортківська вдова
Через кілька хвилин стрілки годинника зімкнуться на дванадцятій годині ночі. Але у квартирах чортківських багатоповерхівок ще звечора доволі гамірно та людно: шумує в келихах шампанське, родичі, друзі, і знайомі здоровлять один одного з Новим роком. І лише у квартирі на другому поверсі владує журба та втома. Молода жінка в чорному крепі жалоби вже виплакала усі сльози за своїм покійним чоловіком. Доля йому відміряла так мало років життя – трагічно загинув влітку цьогоріч тридцятип’ятилітнім. У розквіті сил полишив напризволяще її з дванадцятирічним сином Васильком, якому тепер як ніколи потрібна батьківська опіка та турбота.
Час – найкращий лікар, – говорять в народі, – та він ніколи не зможе заятрити душевні рани та стреси молодої удови. Крик її зраненого серця кожного дня доноситься у молитвах до Господа Бога і Пресвятої Богородиці. А плаче Ганна Семенчук за своїм змарнованим життям, бо відколи себе пам’ятає не знала особливих статків і щастя. Зростала сиротиною при живих батьках, а вони поосібно жили десь по чужбинах. І лише бабуня по матері вкладала у неї всю свою любов та душу. Всеньке життя молода жінка покірно сприймала удари горя, а зараз її серце надривається з розлуки, відчаю та сліз…
Соснова гілка грає яскравими барвами гірлянд та іграшок і спалахує синім вогником воскова свіча. Пелюстка полум’я вібрує і тріпоче перед образом Спасителя, та сльози перехоплюють дух і навівають гіркі роздуми й спогади дитинства, юності, сьогодення… Минуть роки і зніме Ганна з голови темну хустку жалоби, та чи відступить із серця коли-небудь журба і печаль?
Володимир Погорецький.