У цей новітній час, коли точаться гострі дискусії навколо адміністративної реформи, доречно згадати, як і між якими країнами у глибині віків були поділені Тернопілля загалом і Чортківщина зокрема.
У 1434 р. Річ Посполита, вигравши політичні і військові баталії з Великим князівством Литовським, остаточно захопила землі нашого краю. Південна Тернопільщина була розділена на Руське і Подільське воєводство. Границя на півдні визначалася Дністром, на заході – Стрипою, на південь від Бучача кордон проходив так, що сучасні села Чортківського, Борщівського і Гусятинського районів: Полівці, Черкащина належали до Поділського воєводства, Джурин, Білобожниця, Чортків, Угринь – до Руського. Дальше на схід – Швайківці, Пробіжна, Жабинці Васильківці, Гусятин – до Подільського. а Гадинківці, Теклівка, Колиндяни, Нижбірок, Личківці – до Руського. Східна границя Червоногородського повіту йшла Збручем до Сатанова.
Наприкінці XVI ст. майже вся територія пізнішого Заліщицького повіту з центром у Червоногороді і Кудринці над Збручем (як значне фортифікаційне укріплення) належали магнатам Язловецьким. Південна частина пізнішого Чортківського повіту, з центром в Ягільниця і пізнішого Борщівського повіту, з центром в Озерянах – магнатам Лянцкоронським, східна частина пізнішого Гусятинського повіту (з великим на той час поселенням і фортецю у Сидорові) – магнатам Калиновським, західна частина Гусятинського повіту – магнатам Сроковським.
В Руському воєводстві частина Чортківського повіту (Біла, Сокиринці) належала магнатам Бучацьким-Творовським, Чортків – Чортковським, Копичинці – Копичниським, Хоростків – Струсівським. Менш заможними вважалися Будзановські, до яких належали Буданів (Теребовлянський район), Косів і Звиняч (Чортківський р-он), Джуринські, Яблоновські (яким належали однойменні поселення) та інші.
В Подільському воєводстві менш заможними були магнати Васильківські (с. Васильків), Корибчевські (Чорнокінці, Королівка, Шупарка, Новосілка, Костюкова), Полфліпські (Висічка, Турильче), Коцімірські (Кривче), Чермінські (Мельниця-Подільська, Звенигород), Боник (Боришківці, Козачівка), Вельковські (Пилипче).
17 жовтня 1676 р., після битви біля Журавни (Івано-Франківська обл.) між турецькими і польськими військами був підписаний «новий трактат», за яким Кам’янецький і Червоногородський повіти залишались у складі Туреччини. В серпні 1680 р. польсько-турецька комісія визначила «докладний кордон». Західний – річка Стрипа від впадання у Дністер по с. Цвітова, До Польщі відходили Бучач, Трибухівці (Бучацький р-он), Джурин, Ридодуби, Хом’яківка (Чортківський р-он), Тудорів, Майдан, Гадинківці, Жабинці (Гусятинський р-он). Кресулці, Личківці. Чортків, Білобожниця, Скородинці, Біле, Угринь – під турецьким пануванням. Таким чином, до Туреччини, окрім Подільського воєводства були додані частина Теребовлянського повіту Руського воєводства. Тоді, тобто в серпні 1680 р., Чортків став столицею Чортківського пашалику (пашалик ату), в ньому осів субпаша.
Після першого поділу Польщі, під час визначення нових границь 1774 р. виникнули непорозуміння. Зберігся приватний лист імператриці Катерини ІІ від 26 травня 1774 р., написаний рукою її секретаря французькою мовою, але підписаний нею самою до «дорогого брата» австрійського цісаря Йосифа ІІ, в якому вона звертає йому увагу на потребу поміркованості супроти Польщі, з уваги на «велику тривогу та алярми в Польщі» щодо визначення нових кордонів Австрії з Польщею на Збручі, бо й на її думку, вони повинні простягатися тільки до р. Серет. Дослідниками припускається, що ці «алярми» передав їй колишній полюбовник, король Станіслав Понятовський, і вона, виступаючи як «протекторка Польщі», написала цього листа до Йосифа, натякаючи при цьому, що Росія найбільш покривджена при поділі добичі. Насправді, цей натяк неправдивий, бо при першому поділі Польщі Росія дістала 92.000 км території, Австія – 81.900, Прусія – 36.300. Однак імператор Австрії «не взяв собі цього листа занадто до серця». Австрійські генерали напевне з’ясували йому, що Збруч надається краще на кордон, ніж Серет, хоч би з тієї причини, що поляки побудували досить добру, як на ті часи, фортецю в Окопах, звернену і проти Кам’янця, що був у польських руках, і проти Хотина (отже проти Туреччини). Йосиф ІІ відписав «дорогій пані сестрі» довгий і дуже чемний лист, повний компліментів для її мудрості та для її приязні, де занадто мало місця присвячено самій справі: запевненню, що він, Йосиф ІІ, як співрегент, не зволікаючи, передасть побажання в справі границь своїй матері, цісаревній Марії Терезії. Фактично цей лист означав дипломатичну відмову і територія між Збручем і Серетом залишилася при Австрії. В протилежному випадку і Тернопіль, і Чортків стали б прикордонними містами.
Російський імператор Олександр І використав дружбу з Наолоеном І, і в мирному договорі від 14 жовтня 1809 р., підписаному у цісарському палаці у Шенбурзі після австрійської поразки, одержав територію між Збручем і Стрипою – «Тернопільський край». Проте російська окупація тривала недовго. Після падіння Наполеона, на Віденському конгресі у 1815 р., землі Тернопільщини були повернуті Австрії.
Ярослав Дзісяк,
кандидат історичних наук