Чортківський районний краєзнавчий музей отримав на розвиток музейної справи 600 тис. грн. (правда, нам так здається, під словом «розвиток» у відділі культури і туризму Чортківської РДА розуміють єдине – ремонт приміщення, видання краєзнавчих книжок і т. д., але аж ніяк не збагачення музейних експонатів цінними реліквіями чи раритетами, науковими дослідженнями, археологічними набутками) від благодійника з Австалії – уродженця Чортківщини Данила Горожанського, колишнього шахтаря, відомого в діаспорних колах Австралії як палкого і щирого патріота своєї вітцівщини. З ініціативи й за власним бажанням якось прислужитися заробленим упродовж життя коштом на благо рідного й такого далекого від нього краю згаданий добродій склав пожертву-заповіт на чверть свого майна як благодійний дар на розвій краєзнавчого музею у Чорткові. Ще $ 10 тисяч він заповів на облаштування собору Верховних Апостолів Петра і Павла. – «Золота Пектораль»
«Машина часу» запрацює на повну потужність
Ось таке, на перший погляд трішки банальне наймення дістали музеї в одній з інтернетівських «розшифровок». Проте, здається, цілком виправдане, бо ця «машина часу» спроможна перенести нас у світ прадавніх історій та легенд.
Колективові районного краєзнавчого музею напередодні свята музейництва поталанило – на подальший розвій того спадку дістався щедрий благодійний дар у сумі майже 600 тис. грн.
То передовсім неабияка заслуга довголітнього директора музею Яромира Чорпіти (із 34 музейних літ очолює його 21-й рік). Він і сам не приховує, що таке везіння – явище справді унікальне на стезі функціонування музеїв загалом. А послужили всьому тісні контакти з українською діаспорою в різних частинах світу – у США, Канаді, Австралії, державах Європи: Франції, Німеччині, Іспанії, Голландії тощо.
Пригадує: все започатковувалося ще 1992 року, в часі Злету гімназистів Чортківської «Рідної школи» ім. М.Шашкевича, коли чимало його учасників тепло й приязно зустрілися з ним – сином їх посестри, колишньої гімназистки Юлії Головінської. Виокремлює найбільш колоритні постаті тих, з ким згодом зав`язалися дружні й прихильні стосунки: Степана Вороха, Романа Дражньовського, Дмитра Штогрина, Богдана Гаврилишина, Богдана Мака, Романа Василишина, Ірини Носик та ін.
Поміж друзів та прихильників Я. Чорпіти віднайшовся й уродженець Чортківщини Данило Горожанський, колишній шахтар – відомий в діаспорних колах Австралії як палкий і щирий патріот своєї вітцівщини. З ініціативи й за власним бажанням якось прислужитися заробленим упродовж життя коштом на благо рідного й такого далекого від нього краю згаданий добродій склав пожертву-заповіт на чверть свого майна як благодійний дар на розвій краєзнавчого музею у Чорткові. Ще $ 10 тисяч він заповів на облаштування собору Верховних Апостолів Петра і Павла – теж з ініціативи п. Чорпіти.
– Оскільки подібний факт досі не має аналогів, то й на початках незнано було, як вчинити з тим даром, – розповів п. Яромир.
– Спочатку відкрито спеціальний рахунок у банку, відтак – у відділені Держказначейства, розпорядником якого є відділ культури і туризму райдержадміністрації.
Поступово очільник музею у неквапній бесіді окреслює майбутні перспективи подальшого розвитку свого «дитяти»: завдяки отому ще й як помітному фінансовому дару-вливанню «машина часу» має запрацювати наповну. Вже давно визріла потреба в капітальному ремонті приміщення музею й добудові фондової кімнати. На часі – осучаснення й модернізація всіх вітрин та стендів, придбання відповідної техніки. Дочікується свого реклама – музейники хочуть замовити й виготовити біг-борди з наступним їх встановленням у центрі міста, на залізничному та автовокзалах.
Певна сума передбачається на видавничу справу – адже музей установа наукова і має відповідні напрацювання. Тут п. Яромир привідкриває «карти» й повідомляє, що до близького вже 490-ліття Чорткова планується перевидання у його авторстві доповненого нарису «Чортків»; до 70-ї річниці УПА, коли район представлятиме мистецький звіт у Тернополі, видання чотирма мовами вже підготовленого краєзнавчого нарису в пізнавально-туристичному варіанті. Є ще й ряд інших проектів, проте, зазначає, про них – згодом.
Відтак наша бесіда знову громадиться надовкіл тісних контактів чортківського осердя історії краю з паломниками з місцин близьких та далеких, котрих лучать славетні імена. До прикладу, ім`я Карла Еміля Францоза стелить нитки єднання з науковцями та літературознавцями Франції, Фінляндії, Австрії – не так давно з таким наміром відвідала наше місто над Серетом письменниця з Відня Клаудія Едхайм; Давида Мойше Фрідмана – з Інститутом україністики та Інститутом з вивчення і дослідження голокосту Єрусалима, Галицького єврейського історико-культурного товариства у Львові, яке очолює Мейліх Шейхет. Знаний наш музей і консулом Республіки Польща у Львові Войцехом Біліньскі.
– Нещодавно, у травні, оглядаючи міста Західної України, побувала в музеї науковий працівник одного з московських НДІ фізики та, що надто втішно, особливо зацікавилася боротьбою ОУН-УПА, – не приховує задоволення директор музею.
А ось і той запис у книзі відгуків, зроблений 4 травня за підписом: Тетяна Вишенська, Москва. Книга густо рясніє згустками душевної дяки за побачене й відчуте у цих стінах. Осердям інтелектуального потенціалу міста на Сереті нарік музей науковий співробітник Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки НААН» Йосип Децовський. «Музей – це важкий скарб, ґратулюю, що ви змогли утримати його», – пише п. Іванка Олесницька зі штату Нью-Джерсі у США.
Краще зрозуміти історію краю, який подарував їй кілька років дитинства, допомогло відвідання музею й онучці колишнього вчителя ЗОШ №1 Аркадія Баклицького Катерині Олександрівні, перекладачу, котра навідала Чортків із Сеула у Південній Кореї. Вдячні за тотожний доторк до свого минулого й колишня студентка у 1973-1975 рр. Чортківського медичного тоді ще училища Олена Балаба з м. Маріуполь; випускник ЗОШ № 2 1974 р. С. Марчук – житель Іркутська. Ці записи – лиш маленька дещиця упродовж останнього часу. Їх неодмінно більшатиме, коли музей з подальшим розвоєм запрацює наповну.
Анна БЛАЖЕНКО
Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ