Кожен населений пункт має свою історію. Часто його коріння сягає в сиву давнину. Ми, як правило, звикли датувати його з першої писемної згадки, вважаючи ніби заселення проходило лише саме в цей час. Це стосується Чорткова, що за офіційною версією згадується у 1522 році як приватне село магната Чартковського. Однак до загальноприйнятого датування населений пункт вже існував, тому його вік давніший, ніж офіційна дата.
Для того, щоб з’ясувати стародавню історію заселення міста потрібно ретельно вивчати матеріали археологічних досліджень, а вони, на жаль, є відсутніми або надзвичайно скутими в цьому відношенні.
Відомо, що у 20-х роках ХХ ст. поблизу Чорткова польськими археологами досліджувалося поселення трипільської культури (IV-III тис. до н.е.), але матеріали досліджень та документація відсутні. Відомий галицький археолог Ярослав Пастернак в 30—х роках ХХ століття у своїй роботі «Перша бронзова доба в Галичині» написав повідомлення що знайдений срібний динар за правління римського імператора Антонія Пія, не вказуючи його місця знаходження.
На початку 1980-х років Тернопільською археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук О. Ситника (тепер доктор історичних наук, завідуючий відділенням археології інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України) у південно-східній частині міста виявлено стоянку мустьєрської епохи середнього палеоліту (200-40 тисяч років тому). Ця пора характеризується подальшим розвитком матеріальної культури. У цей час на історичній арені сформувалася людина нового типу – неандерталець (назва походить від місцевості Неандерталь поблизу Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше було виявлено рештки людини цього типу). Неандертальці почали виготовляти знаряддя праці не шляхом оббивання робочих країв із великих шматків твердих порід каменю (кремінь, базальт), а шляхом сколювання. Тобто зі сколотих пластин кременю виготовляли знаряддя праці – наконечники, різці, скребки.
Аналогічні матеріали знайдено поблизу Чорткова. Ця пам’ятка є однією із найдавніших стоянок давньої людини на теренах нашого краю.
Неандертальці в цей час не лише удосконалили техніку обробки каменю, але й покращили свій побут – навчилися будувати житла, добувати вогонь. Їх життя минало в прильодовиковій зоні. Полювали вони на великих травоїдних тварин (мамонтів, волохатого носорога, первісного зубра).
Упродовж кінця ХХ – початку ХХІ столітя автором цієї статті проводилися археологічні дослідження Чорткова, що дали цікавий матеріал стосовно не лише історії стародавнього заселення міста, але й стародавнього минулого західно-подільського регіону Середнього Подністров’я в цілому. Старожитності різночасових археологічних культур виявлено на багатошаровому поселенні в районі об’їзної автотраси, нижче підрозділу ДАІ по обох схилах яру. На одному шарі поверхні грунту виявлено матеріали пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому). Тут зібрано колекцію крем’яних знарядь праці (скребки, ножові пластини). У цей час відбулися глобальні зміни на Євроазійському просторі з їх епохальними екологічними катаклізмами – насувався льодовиковий період. На зміну м’якому клімату розпочалося похолодання, в результаті чого змінилася флора і фауна. Внаслідок пристосованості до цих умов сформувався новий тип людини – Homo-sapiens.
Печера неподалік автостанції була для житла
Ландшафти цього періоду – лісотундра. Люди селилися, на прикладі цієї стоянки, у долинах річок, пологих і глибоких схилах, які були захищені від вітру; обирали під житла печери, навіси та гроти. Цілком можливо, що чортківська печера неподалік автостанції застосовувалася для цих цілей давніми мисливцями.
Наступний період урочище заселене землеробськими племенами трипільської культури (IV-III тис. до. н. е.) мідно-кам’яного віку. На поселенні зібрано значну кількість фрагментованого посуду – це переважно товстостінні посудини столового призначення (великі посудини – зерновики) та кухонного начиння (тонкостінні горщики, миски). Колекція крем’яних знарядь праці репрезентує крем’яну сокиру, що виготовлена з білого подільського кременю внаслідок сколювання та шліфування нижньої робочої частини леза, два наконечника стріл до лука, крем’яні скребки для вичинки шкіри тварин, ножові пластини.
Скарб прикрас із Залісся
Велику увагу стосовно вивчення археології краю виявлені тут стародавності ранньослов’янського часу культури Лука-Райковецька (VII-поч. Х ст.). На сьогоднішній час вони відомі з наукової літератури у с. Звиняч, а з с. Залісся походить скарб срібних прикрас, що був випадково знайдений у середині ХІХ ст. місцевими жителями при копанні ями льоху. Правда, автором у ході археологічних досліджень краю пам’ятки культури Лука-Райковецька досліджено в селах Великі Чорнокінці, Росохачі та Шманьківцях. Слід зазначити, що в інших регіонах Тернопільщини старожитності цієї культури трапляються вкрай рідко.
Посуд, що зібраний в даному урочищі репрезентує товстостінні фрагменти горщиків і мисок з чорною або темно-коричневою поверхнею. Вміст тіста (глиняної маски) має домішки жорстви (товченої кераміки). Посуд ліпний, виготовлений без застосування гончарного круга, неорнаментований. Іноді, глечики та горщики були прикрашений орнаментом у вигляді хвилястих ліній. Із знарядь праці знайдено залізний ніж, що має трикутникоподібний стержень для закріплення руків’я, дугоподібну спинку та косо зрізаний край леза.
Тут же трапляється кружальна кераміка темно-червоного та сірого кольору, що датується XV-XVI ст. і відноситься до пізнього середньовіччя.
Прикро, але археологічна пам’ятка практично повністю знищена на початку 1980-х років внаслідок проведення тут земельних робіт при прокладанні об’їзної автотраси.
Біля синяківського ставу – сліди трипільської культури
Сліди поселення трипільської культури (IV-III тис. років до н. е.) спостерігаємо біля піщаного кар’єру коло синяківського ставу. Воно розташовувалося на пологому схилі плато. Але пам’ятка повністю зруйнована кар’єром. Лише іноді на одному шарі поверхні сучасного грунту трапляються поодинокі фрагменти ліпного глиняного посуду.
На високому пагорбі (гора Чортківська), що навпроти автостанції знаходилося пізньо-середньовічне селище XV-XVI ст., на що вказує зібрана колекція кераміки — куски залізної криці і фрагменти виробів із заліза.
Трохи нижче від цього селища в напрямку с. Угринь біля крутих схилів пагорба та кар’єру знаходиться поселення трипільської культури (IV-III тис. років до н. е.). При обстеженні цієї пам’ятки трапляються великі куски обпаленої глиняної обмазки, конструкції стін жител, на яких чітко збереглися сліди дерев’яних плетінок стінок. Керамічний матеріал, що зібрано на поселенні, репрезентує неорнаментований, переважно товстостінний посуд великих розмірів. Серед знарядь праці знайдено шліфовану кам’яну сокиру з опоки; фрагмент крем’яного серпа з добре відполірованою робочою частиною, що свідчить про тривале застосування в процесі трудової діяльності, ножові пластини, скребки. Старе поселення знайдено в керунку Ягільниці.
Обстежувалася протилежна, права сторона берегу річки Серет вздовж Чорткова. При археологічних розвідках встановлено, що праворуч, при в’їзді до міста зі сторони с. Ягільниця знаходилося пізньо-середньовічне селище XV-XVI ст. Кераміка, що тут зібрана, аналогічна як на попередніх двох пізньо-середньовічних селищах, які існували одночасно.
В одному кілометрі від данного об’єкту, вниз по течії р.Серет на високому мисовому трикутникоподібному пагорбі, що ніби «вклинюється» в район Бердо, досліджено сліди двошарового поселення. Пагорб з обох боків обмежений крутими важкодоступними схилами та природнім, глибоким яром, що веде в сторону колишнього військового об’єкту. В даному випадку поселення спеціально розташоване з використанням особливостей і специфіки рельєфу для захисту у разі небезпеки.
Крах самобутньої культури?
Досліджений археологічний матеріал репрезентує матеріали трипільської культури (IV-ІІІ тис. років до н. е.). Знайдено тонкостінну кераміку темно-червоного та орного відтінку, що відноситься до завершального етапу розвитку трипільської культури. Населення в той час використовувало свої поселення на природних важкодоступних місцях оборонного значення для свого захисту від ворогів. Головним чином це були войовничі племена культури кулястих амфор (кінець ІІІ – початок ІІ тис. років до н. е.). Ця культура сформована в межиріччі Вісли і Одру. В кінці енеоліту (мідно-кам’яного віку) населення носіїв даної культури присунулося із Заходу на Схід на територію сучасної України. Ця експансія, як вважає більшість дослідників, спричинила такі чинники як фізичне знищення мирного, осілого землеробського населення та призвела до загибелі цієї яскравої самобутньої археологічної культури.
Знаряддя праці, що знайдені на поселенні репрезентують крем’яну прокопку, ножові пластини, мікролітичні крем’яні вставки до серпа, фрагмент зернотерки, що виготовлена з місцевого червоного пісковика.
Надзвичайно важливе значення для вивчення й дослідження стародавностей нашого краю виявлені тут артефакти ранньозалізного часу голіградської культури (XІ-VІІ ст. до н. е.). Ця культура генетично походить з території Верхнього Потисся (Угорщина, Словаччина). На Україні поширена в межах Закарпаття, Буковини, Прикарпатті, Львівській та Тернопільській областях. У нашому краю головним чином локалізована в Заліщицькому та Борщівському районах. Останнім часом старожитності цієї культури досліджені автором статті в Росохачі, Угрині, Шманьківцях, Великих Чорнокінцях. Чортківщина є північною межею поширення цієї культури в нашому регіоні, так як межі Гусятинського, Підволочиського, Теребовлянського районів підпадають під зону впливу іншої культури ранньо-пізнього часу – висоцької (XI-VI ст. до н. е.).
На поселенні зібрано голіградську кераміку, що репрезентує товстостінний посуд мисок та горщиків. Із зовнішнього боку він «чорнолощений», тобто при виготовлені поверхня натиралася сажею та старанно згладжувалася до блиску, складається враження, що він ніби налакований. Внутрішня сторона темно-червоного кольору.
Вміст тіста (глиняної маси) має домішки жорстви (товченої кераміки) та шамоту (товчений кремінь, слюда). Тут же знайдено глиняне пряслице до веретена, поверхня якого темно-коричневого кольору із чорними плямами. Глиняна маса складалася з жорстви, сюди ж входила полова злакових рослин.
Сліди черняхівської культури в Чорткові
Поселення черняхівської культури (II-V ст. н. е.) розташовувалося практично в центральній частині Чорткова на невеликій округлій терасі правого берега річки Серет біля ЗОШ № 7. На превеликий жаль, воно вщерт зруйноване на початку 1990-х років під час будівництва гуртожитків Чортківського педагогічного училища і медичного коледжу. Очевидно саме тут був знайдений срібний динар часів правління римського імператора Антонія Пія, що який згадував Ярослав Пастернак ще в 30-х роках ХХ століття. Але на жаль через відсутність інформації про умови його знайдення з плином часу встановити неможливо, як неможливо дослідити цю археологічну пам’ятку, яка зруйнована сучасними вандалами.
Прикро, але всі археологічні старожитності довкола міста, в тому числі у його центральній середньовічній частині, нещодавно зруйновані людиною при проведені земляних робіт і кар’єрами.
Чортків старший за свій офіційний вік
Підсумовуючи, можна констатувати, що історичне минуле Чорткова має набагато глибше коріння чим згадувалося насправді. Його заселення розпочалося в давньокам’яному віці первісними мисливцями епохи середнього (200 -40 тис. років тому) та пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому). Пізніше, впродовж тривалого історичного процесу тут проживали землеробські племена з осілим способом життя мідно-кам’яного віку трипільської культури (IV-III тис. років до н. е.), доби раннього залізного часу (голіградська культура XI-VII ст.до н. е.); перших століть нової ери або римського часу (черняхівська культура (II-V ст. н. е.). У раннє середньовіччя околиці міста заселяли ранні слов’яни носії культури Лука-Раковецької (VII – початок Х ст.н.е.) і на останньому, завершальному етапі формувалося сучасне місто у пізнє середньовіччя (XV–XVI ст.). Наявність середньовічних селищ довкола Чорткова вказує на розташування тут хуторів, що вели сільськогосподарський напрямок ведення господарства.
Обставини, що спонукали до тривалого способу життя людини в межах даного населеного пункту є перш за все вигідне географічне розташування Чорткова з використанням таких природніх факторів, як наявністю родючих грунтів (чорноземи, сіро-опідзолені), водні ресурси (р. Серет, струмки). В період середньовіччя стрімкий розвиток міста спонукав таким факторам, як добре розгалуженою сіткою шляхів комунікацій, тобто доріг, завдяки яким велися жваві торгові зносини з Балканами, Прибалтикою, Сходом та Заходом Європи. На стику цих комунікацій розташовувався Чортків. У теперішній час вони не втратили свого значення.
Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ
археолог