Переодягнувшись у камуфляж і заховавши обличчя під балаклавою, 19-річна дівчина-сирота з Черкас «зайцем» поїхала за коханим на фронт і вже місяць допомагає бійцям батальйону «ОУН». Найближчим часом пара планує повінчатися.
Неймовірну історію любові та відданості, яка розчулила навіть загартованих боями солдатів, розповів на своїй сторінці в «Фейсбуці» заступник командира батальйону «ОУН». «Сталося це два або три тижні тому, – написав Борис Гуменюк. – На війні час летить стрімко: день за рік. Загалом, історія давня вже».
Колона вантажних мікроавтобусів їхала з Києва у Дніпропетровську область: поспішали на базу. Бійці сиділи на підлозі, обливаючись потом і міцно стикаючи в руках автомати і ящики з гранатами. У вантажному секторі вікон немає, і, рятуючись від задухи, солдати у буквальному сенсі роздяглися до трусів. Один хлопчина всю дорогу спав, прилаштувавшись між мішками з амуніцією. Дивлячись на нього, хлопці диву давалися: «І не жарко йому у формі?»
– Першу зупинку зробили під Кременчуком, – розповів заступник командира батальйону «ОУН» Борис Гуменюк. – Хлопці зраділи: поруч водойма, можна освіжитися, а потім і по канапці перехопити. Але спочатку, як водиться, жартівлива команда: «Хлопчики – наліво, дівчатка – направо!» Хоча, зрозуміло, що жінок серед нас немає. Дивлюся – один направо побіг. Ну, хто його знає. Може, соромиться, а може – друга причина якась. Бійці скупалися, сіли на травичку перекусити. Я дістав фотоапарата, захотілося зробити знімок на пам’ять. «Так, ставайте тут, – командую. – А ти чого в балаклаві? Ану знімай! Знімай, кажу – це наказ!»
Хлопець неохоче зняв балаклаву, а ми разом ахнули – дівка! Стоїть, почервоніла, плечами волосся порозсипалося… Ой, та це ж Мальвіна наша! Позивний у неї такий. Пройшла з нами весь Майдан. «Ти що тут робиш?! – питаю. – Хто дозволив?». Вона у відповідь лепече: «За нареченим поїхала, – пояснює, – ми недавно заручилися. Я без нього жити не можу». І оченятами така кліп-кліп…
«Ну і що робити тепер, – кажу. А сам аж киплю від злості. – Через тебе одну всю колону на Київ розвертати?! Де твій Ромео?» А він уже стоїть поруч з нею, приголомшений. Явно не знав, що наречена за ним «хвостом» поїхала.
Володя (позивний Леннон) – хлопець толковий. Корінний кримчанин, воює за Україну. Лізе під кулі, коли не треба. Доводиться ловити його за штани і затаскувати назад до окопу. Одним словом, справжній герой. Я його називаю «навіжений». Тому що під час бою він стає агресивний. Та я і сам такий стан переживаю. Адреналін зашкалює, здається, що серце ось-ось вискочить з глотки. І від перенасичення емоціями кричиш що є сили…
Стоїть, значить, Леннон біля своєї Мальвіни, обоє голови так винувато похилили. А я візьми і випали: «Ромео і Дездемона, блін!» Потім зрозумів: щось я не так зморозив, і сам же розсміявся. Бійців також сміх розібрав. Це розрядило ситуацію. Посміялися і давай радитися: що робити з «зайцем»? Точніше, з зайчихою. Вирішили, що залишимо їй грошей на зворотну дорогу, хай ловить попутки і добирається додому.
І тут Мальвіна як почне проповідати: «Ой, не висаджуйте мене, будь ласка! Візьміть з собою на війну! Я буду шити, варити, прати, рани перев’язувати… І не буду вам заважати, чесне слово! А не візьмете – під трамвай кинуся!» – «а де ж ти, дитя, серед поля трамвай знайдеш?» – «А нема трамваїв – то втоплюся!» Бачу – справа серйозна. Ця і правда готова іти за коханим через вогонь, воду і мідні труби. Знову давай радитися. «Та хай уже йде з нами, – просять бійці, – дівчина ж хороша. Та і любов у них.»
«Ну добре, – кажу, – тільки доведеться за нею приглядати. А то ось так зайцем і в бій полізе. А Мальвіні строго-настрого наказав: «І щоби надалі без цих коників! Забудь про передову – на базі сидітимеш!».
Поки слухається, сидить… Мені хлопці доповіли, що днями їй дев’ятнадцять виповнилося, а на вигляд не більше шістнадцяти. Личко дитяче, і вдачею вона чиста, добра дитина. Бійці ласкаво називають її «сніжинкою». В основному у нас воюють члени Організації українських націоналістів, звідси і назва батальйону. Але є і молоді безпартійні хлопці, як наприклад наш «Ромео» Леннон. Більшість добровольців – сиві чоловіки (найстаршому кадровому офіцерові – сімдесят) ставляться до неї з батьківською любов’ю – буквально пилинки здувають.
А вона, загальна улюблениця, кидається всім допомагати. На базі багато чоловіків, а отже – багато клопотів. Одному бороду підстригти треба, другому – зашити розірваний в бою кітель, третьому рану перев’язати. Четвертий просить набрати на мобільний повідомлення дітям, тому що не вміє користуватися телефоном…І Мальвіна скрізь встигає, носиться по базі від ранку до вечора. Я навіть не знаю, коли вона спить.
База батальйону «ОУН» розташована в двохстах кілометрах від зони активних бойових дій, звідси солдати постійно від’їжджають на спецзавдання. Тому закохані бачаться тільки в коротких перервах між бойовими завданнями.
– У мене свято, – щиро ділиться своєю радістю Мальвіна. Дівчині подобається її позивний, і вона просить називати її саме так. – Вчора Леннон повернувся з завдання! Привіз мені букет польових квітів…
– А батьки знають, де ви знаходитеся?
– Я сирота. Подруга покійної мами взяла мене під опіку. Потім я вступила до училища, вивчилася на повара. Жила в Черкасах там у мене квартира є. Минулої зими приїхала до Києва, аби підтримати мітингувальників. Прийшла на Майдан і розгубилася: наметів багато і людей багато, а куди йти? Нікого ж не знаю. У цей час стояли поруч двоє чоловіків: «Ти що, загубилася?» Ну я їм і пояснила. «Ходімо до нас, – сказав один з них, – переночуєш, а вранці придумаємо що-небудь». І привели мене до намету «ОУН».
Там якраз вечерю готували: картоплю варили. Я попросила дозволу допомогти. Швиденько зробила підливку, змішала її з картоплею, і вийшло рагу. Чоловіки мою страву нахвалювали. А я майже нічого не чула. У кутку намета сидів синьоокий хлопець. Я зловила на собі його погляд, посміхнулася у відповідь, і все – пропала.
– Це був він, Володя?
– Я не знала тоді ні його імені, ні хто такий і звідки. Чогось вирішила, що в такого хлопця напевне є дівчина. Ще подумала: «Ну чого так несправедливо? Ось був би він вільний…» Потім Леннон сам підійшов до мене. Познайомилися, розговорилися, але про особисте ні слова. Тоді на Майдані була тривожна обстановка, «зачистки». Всі розмови були тільки про це.
Отже, я залишилася на Майдані в наметі «ОУН». Там зібралися чудові люди, справжні патріоти. Я готувала для них їжу, допомагала по господарству. А чоловіки турбувалися про мене, ніби про рідну дочку. По суті, мешканці намету стали для мене великою родиною. Ніхто ніколи так про мене не турбувався…
– Коли ви дізналися, що ваші почуття до Леннона взаємні?
– За тиждень після знайомства. Одного разу ввечері сиджу в наметові, листуюся з телефону з подругою в мережі «ВКонтакті». Тоді Леннон чергував на барикаді. Раптом приходить повідомлення від нього: «Ти мені подобаєшся». «Це взаємно», – відповідаю. «Давай зустрічатися!» Я написала, що такі питання он-лайн не вирішують. Він вибачився, і потім, коли закінчилося його чергування, прийшов до мене, і, дивлячись у очі, запропонував бути разом.
Майдан переміг, і ми ненадовго розлучилися. Я повернулася до Черкас, а Леннон затримався в Києві. Коли Росія забрала його рідний Крим, Леннон подзвонив мені: «Іду воювати. Не хочу, аби Україну шматували.
– В інтернеті є зворушливе фото: ви стоїте поруч, обоє в камуфляжі, і він змахує з вашої щоки сльозу.
– Володя якраз прийняв присягу. Зразу після цього вони з хлопцями повинні були повертатися на базу. До цього Леннон уже був у зоні АТО, воював з терористами. Я тоді страшенно переживала за нього, ледве не збожеволіла. І ось він приїхав на кілька днів до Києва. Я примчалася, щоби хоч трохи разом побути, а тут знову проводжати треба на фронт. Момент прощання був дуже болючим…
– «В Мальвіні є все, що повинно бути в жінці. Вона красива, ласкава, хороша господиня»…
– Ось тоді я і вирішила: поїду за ним! – продовжує Мальвіна. – Камуфляж мала вже, балаклаву випросила в хлопців знайомих. Кажу Леннону: «Я з тобою!» А він: «Ти збожеволіла? Не можна!» Ну добре, думаю, потайки поїду. В загальній метушні, коли всі стали прощатися з проводжальниками, я непомітно проникнула в вантажне відділення і заховалася за мішками.
Після того, як мене виявили, по приїзді на базу влаштували ще одну прочуханку. Я розуміла, що недобре вчинила, розкаювалася. Просила, щоби нікого, крім мене, не карали. Але мене також не покарали. Думала – на кухні буду працювати. Але тут вже трудиться бригада поварів. Тому мені доручили відповідати за прання і різні дрібні клопоти. Трохи допомагаю в медицині, ходжу на стрільбище. Вчора з десяти вистрілів у мене було дев’ять попадань! Інструктор сказав, що це хороший результат і, можливо, мене візьмуть на неважке завдання.
– Та хто тебе відпустить?! – вклинюється в розмову 25-річний наречений Мальвіни.
– А не угледіли ж, коли Мальвіна в мікроавтобуся заховалася.
– Та я шокований був! – зізнається Володя. – Вона казала, що зі мною поїде, але я думав, що це така собі несерйозна заява. Хоча, знаючи характер Мальвіни, такого розвитку подій можна було сподіватися. Коли всі фотографуватися стали і вона зняла балаклаву, в мене очі що п’ятаки стали. «Ти як тут?» – питаю. «Куди ти – туди і я», – відповідає.
– Тепер на ваших плечах велика відповідальність: через вас дівчина приїхала в зону бойових дій. Доведеться оберігати її від можливих ризиків.
– Вона постійно рветься поїхати зі мною на завдання. Про всяк випадок перед від’їздом ретельно перевіряємо машини. Вчора тільки повернулися з зони АТО. Через два дні новий бойовий виїзд. А Мальвіна знову за своє: «Можна з вами? Буду медиком. Лише би з тобою».
– Пам’ятаєте старий радянський фільм «Гусарська балада»? Там дівчина також поїхала на війну вслід за милим і стала справжнім героєм.
– Таке буває, напевне, раз на сторіччя. Такий вчинок жінки говорить про щирість її почуттів краще всяких слів. Зараз Мальвіна у безпечному місці – на базі – але я все одно дуже за неї переживаю. На завданні, бувало, бігаю лісом, шукаю мобільне покриття, аби подзвонити і дізнатися, чи в неї все нормально.
– Чула, що ви уже зробили пропозицію коханій.
– Для чоловіка пропозиція руки і серця – досить таки серйозний крок. Певна річ, я все добре обміркував. Мальвіна повністю мені підходить. У неї є все, що має бутив справжньої жінки: вона гарна, ласкава, добра господиня… І я дуже її кохаю.
– Володя зробив мені пропозицію ще в Києві, – пояснює Мальвіна. – Це сталося після того, як я вирушила у, так би мовити, незаплановану мандрівку. Це був вечір, ми грілися з компанією біля вогнища. І тут коханий став переді мною на одне коліно і запропонував обвінчатися. На очах в усіх хлопців! Від несподіванки я заніміла. Потім розплакалася, обняла його і кажу: «Так, я згодна!» Вирішили, що якщо все буде нормально, на початку вересня приїдемо до Києва і там обвінчаємося.
Ірина КОПРОВСЬКА, «Факти»
