27-го листопада 2013 року виповнився 71 рік від дня розстрілу німецькими окупантами 52-х українських в’язнів чортківської тюрми – це були патріотично налаштовані молоді люди, в основному, коломийчани. Їх, за переконаннями поета, краєзнавця, громадського діяча Андрія Базалінського стратили на так званому «зицирпляці» – військовому вишкільному полігоні, що розкинувся поблизу гостинця між містом Чортковом і селом Ягільницею. А по війні «зицирпляц» розорали під колгоспні поля.
Правда, інший знаний чортківчанин Пилип Кульгавець доводить, що 52-х в’язнів Чортківської тюрми розстріляно німцями показово – як відплата-покарання перед зібраним народом для залякування. І то не на «зицирплаці» (такого серед поля не існувало, це – німецьке слово, означає «площа командних навчань»), а під кузнею, біля теперішнього військкомату, за не так давно поставленим хрестом на честь скасування панщини. На тому місці не було тоді і збудованого вже за радянських часів приміщення райвійськкомату, і гаражів…
Сама кузня, на стіні котрої зосталися сліди від куль розстріляних, тепер, порівняно недавно, покрита штукатуркою і служить автогаражем (вул.Пітушевського, 3).
Українців-підпільників розстріляно згідно з провокацією польських комуністів, які, повертаючись з роботи, вбили німця-коменданта міста Чорткова при вході до коридору в будинок, де він проживав і де нині знаходиться центральна районна, бібліотека (по вул.Зеленій,1). Одночасно поляки-вбивці «підкинули» німцям провокаційну інформацію, що це вбивство здійснене українськими націоналістами.
Хлопців привезли з тюрми зі зв’язаними назад дротом руками (це особисто бачила моя покійна дружина). Розстріляли, як я вже згадував, під тодішньою кузнею. І повезли по залитій стікаючою кров’ю вулиці Зеленій у бік Ягільниці, де їх і поховано. Кажуть, що колись на цьому місці був хрест – це десь в районі теперішнього нового цвинтаря.
Хоч названі автори називають різні місця страти чортківських в’язнів, але останній притулок, такої думки й інші диспутанти, убієнні віднашли один – район сучасного міського кладовища, територія між Чортковом і Ягільницею. Знаю точно, що багато часу стратили зацікавлені люди у пошуках братської могили, але так і не знайшли її. Тому сьогодні сиротинцем стоїть біля гостинця лише пам’ятний хрест, де вказані всі прізвища невинно убієнних.
Що мені найбільше не дає спокою в цій історії? Сьогодні держава маючи на озброєнні різну вичисельну техніку (не буду перераховувати яку), не може допомогти розв’язати це принципове питання, аби святі мученики за українську незалежність нарешті обрели душевний спокій, а душпастирі завжди могли прийти на їх могилу помолитися за їх праведні душідуші.
Володимир Погорецький
