Ювілейне число «Ямгорова» складається з традиційних вже рубрик: «Листки трепети» (літературна сторінка); «Редакторська сторінка», в якій друкується краєзнавче дослідження В.Никифорука, присвячене історії Покуття; «Покутське підсоння»; «Шрами на росі»; «Підслухані дзвони»; «Історичні перехрестя»; «З дерева пам’яті»; «З перших вуст»; «Сторінка для дітей»; «Куток народознавця»; «Скрижалі» й наприкінці подана інформація про членів редколегії альманаху.
ЮВІЛЕЙНИЙ ЯМГОРІВ
Ямгорів. Літературно-краєзнавчий альманах, 2014. – Число 24-25.
Журнальна політика у нас провалена. Кажу про літературні, літературно-мистецькі, літературно-краєзначі проекти. Це сталося не сьогодні і не вчора. Історія сягає 1992 року. Більшість журнальних видань не зуміли ні зорієнтуватися в нових економічних умовах, сиріч відсутності таких, ні перебудуватися. Кожен виживав, як умів. Хтось орієнтувався на державну підтримку, хтось на українську еміграцію, хтось просто «крутився», як «щось» в ополонці, ловлячи рибку у мутній воді.
У результаті з літературних журналів, яких було негусто, залишилося їх на пальцях однієї руки – «Кур’єр Кривбасу», історія якого починається з 1994 року і пов’язана з іменем її редактора, краєзнавця і письменника Григорія Гусейнова, лауреата Шевченківської премії від 2006 року. Журнал «Київ», який тримався на плаву за рахунок бюджетних коштів. Журнал «Березіль» у Харкові, який невідомо за рахунок чого ще тримається, і «Дзвін», який змаргіналізувався до краю. Про інші видання, такі, як «Літературний Тернопіль» чи «Золота Пектораль», які виходять вряди-годи, говорити серйозно не доводиться. Хоча та ж «Золота Пектораль» тримається за рахунок інтернет-сторінки (головний редактор Володимир Погорецький), яка поповнюються сливе регулярно, тоді як паперовий варіант, складається таке враження у світлі дворічних подій, виходить від „виборів до виборів“ або ж за ентузіястичного „зриву“ головно-редакторського…
Франківський «Перевал», який теж має непросту історію, тримається завдяки політичному рішенню обласної ради. Але складається так, що перманентні скандали, пов’язані з редакторською діяльністю останніх років, можуть увірвати патріотичне терпіння депутатів, і тоді журнал, який цьогоріч перейшов на тематичну основу подання матеріялів, що виправдовує себе, оскільки працює не на сучасність, а на українську перспективу, може опинитися за межею існування.
Який вихід? Видавати «Ямгорів», як це робить спокійно і не крикливо краєзнавець Володимир Никифорук ось уже 25 років. Де він брав кошти на таке видання, – нехай і раз у рік, ніхто його не запитував. Він нікому й не казав. Так, останні два чи три роки його підтримували за рахунок обласної програми книгодрукування. Але вона – програма – провалена вже три роки, то що є основою для видання «Ямгорова», – один пан Біг знає.
Ювілейне число «Ямгорова» складається з традиційних вже рубрик: «Листки трепети» (літературна сторінка); «Редакторська сторінка», в якій друкується краєзнавче дослідження В.Никифорука, присвячене історії Покуття; «Покутське підсоння»; «Шрами на росі»; «Підслухані дзвони»; «Історичні перехрестя»; «З дерева пам’яті»; «З перших вуст»; «Сторінка для дітей»; «Куток народознавця»; «Скрижалі» й наприкінці подана інформація про членів редколегії альманаху.
Маємо різнолике читання, правильне в своїй основі. Оскільки Альманах виходить раз у рік, – то кожне число є певним зрізом культурно-історичного життя Покуття протягом якогось окресленого часу. Оскільки цей рік ювілейний Шевченківський, то в альманасі знайшла своє відображення і ця подія – через окремі літературні твори й через історико-краєзнавчу інформацію (зокрема, матеріял Богдана Купчинського про пам’ятник Тарасові Шевченку в Тишківцях).
Пізнавальність друкованих матеріалів очевидна, так само як і їх тематична новизна (цінною є мистецька сторінка, присвячена майстрам народної творчости). Оригінальним і свіжим є матеріял Миколи Васильчука про коломийську торговицю. Несподівано живим є матеріял Івана Бондарєва «Анекдоти про Потоцького» (того, котрий Микола, в народі прозваний «паном Каньовським»). Є в альманасі спогади, сторінки щоденника, бувальщини («бувалиці»), природознавчий та етнографічний матеріяли, навіть такі, які пов’язані з етимологією називання і означення кольорів.
Словом, це цікава і пізнавальна книга для тих, хто хотів би більше знати про Покуття – її культурні, історичні сторінки, про особливості природи краю.
Таких альманахів ніколи не буде забагато. Так, у нас виходить «Краєзнавець Прикарпаття» (також періодичністю раз у рік), але особливість Никифоруківського альманаху (никифоруківського євангелія) – вірність і відданість раз обраній темі – відтворення життя Покуття у всіх його різноликості. У такому сенсі названий Альманах є взірцевим і виїмковим на літературній мапі України. Виїмковим і самовідданим є служінням Покуттю, що є райським куточком української землі. Принаймні таким його бачить і передає свою віру майбутнім поколінням краєзнавець і редактор альманаху Володимир Никифорук.