“Я уважно прочитав книгу Ірини Червінської. З олівцем. За винятком кількох технічних помилок, скажу, що це дебют зрілий і якісний. Так- так „зрілий дебют“. Бо ця молода ще жінка вже знає, що хоче сказати. А коли чіткою є світоглядна картинка, то і форма знаходиться відповідна. Так. Іринині вірші важкі для цитування напам’ять, бо загальна ритмічна основа її виповідання, як традиційна силабо-тоніка є „густими“. І приймати у цих віршах треба не окремий образ чи метафору, а вони є, а цілісну картину вірша. Вірш як цілість, а не вірш як метафора…”
„ЗАПЛЮЩУЙ ОЧІ І ЧИТАЙ ЦІ ЗВУКИ…“
Бараненко Оленка. Остап Микитюк. Ірина Червінська. НАС. ТРОЄ / Переднє слова Тараса Прохаська. – Брустурів: Дискурсус, 2015. – 48 с.; Ірина Червінська. Приват (folder innocent / holy private file) / Передмова Тетяни Белімової.– Івано-Франківськ: місто НВ, 2015. – 120 с.
Буду говорити про вірші Ірини Червінської. Хоча її перший книжковий дебют у колективному збірнику „Нас. Троє.“ не вразив. Ці 11 віршів ( а кожний з „трійці“ запропонував по 11 віршів) про щось говорили, але мені було замало прагнення сказати, хотів почути голос, а його не чулося. Вгадувалися настрої – гострого бажання говорити правду, ще раз правду і тільки правду. Але правди замало, коли бракує інтонації і слів. Але це так, розминка перед головною бесідою (хоча сама книжечка, як і „ніяка“ передмова Прохаська потребують конкретнішої розмови)…
Перша авторська книга Ірини Червінської вийшла за сприяння Івано-Франківського обласного бюджету. Наголошую, бо це важливий чинник культурної програми і державної підтримки культури. Я з осторогою брався читати книгу, хоча й бачив рукопис, переглядав його і, навіть, активно підтримував на експертній раді. Але пам’ятав також і перші проби Ірини Червінської, моєї студентки-заочниці, яка писала у мене магістерську роботу. Проби були, скажу просто, ніякими.
Цікаво було подивитися, що скаже автор передмови Тетяна Белімова, київська письменниця. І хоча у передмову теж вкралися авторські „блуди“: то пані Тетяна говорить про сучасних митців, які „відмовляються від будь-якої соціальної заагажованості у своїх творах, схиляються до різних цікавих експериментів, епатують і дивують, перетворюючи власний текст на шоу та роблячи ставку на гру, видовищність, авторське виконання“, і твердить, що в цьому руслі „розгортається і дебютна збірка Ірини Червінської «Приват…»“, і тут же твердить, що „Ірина тяжіє у своїх текстах до інтелектуальної поезії, камерності й елітарності, а високе мистецтво, як відомо, завжди є актуальним“. Але з іншими міркуваннями я погоджуюся і дякую за них.
Що стосується Ірини, то її експеримент – це пошуки власної поетичної мови, і тільки. А якщо приймати перші невдалі проби за експеримент, то ми далеко зайдемо у розумінні експериментальної поезії.
Але. Я уважно прочитав книгу Ірини Червінської. З олівцем. За винятком кількох технічних помилок, скажу, що це дебют зрілий і якісний. Так- так „зрілий дебют“. Бо ця молода ще жінка вже знає, що хоче сказати. А коли чіткою є світоглядна картинка, то і форма знаходиться відповідна. Так. Іринині вірші важкі для цитування напам’ять, бо загальна ритмічна основа її виповідання, як традиційна силабо-тоніка є „густими“. І приймати у цих віршах треба не окремий образ чи метафору, а вони є, а цілісну картину вірша. Вірш як цілість, а не вірш як метафора.
У цій книзі я знайшов багато добрих віршів, як і певну кількість навіть не прохідних, але статично-авторських. Але назву ті вірші, які читав і перечитував: „Коли відсікаєш маршрути до точки «назад»…“; „І більше не існує того світу…“; „я розчиня…розчиня…розчиняюся…“; „фотографії ріжуть краями, кутами і вмістом…“ (авторська назва вірша «Меч в голові» страшенно невдала, взагалі, Ірині треба було зняти будь-які назви і подавати вірші за першим рядком); „Огорни мене містом…“; „Мости. Мости. Запалені і цілі“; „Людина – це міф…“; „Налити тобі у кварту збитню?“; „За селом і за містом сніги і сніги, і сніги…“; „навчитись чекати…“; „великий чорний кіт втомився бути чорним…“ (один із найкращих віршів книги); „Чомусь захотілося вимити посуд…“; „Де правда? скажи, ти ж знаєш усе…“ – усі назви віршів я подаю за першим рядком. Є окремі добрі рядки у здавалося б посередніх віршах. Навіть вульгаризм „срати“ (вірш починається рядком „Замовкни!..“) в контексті думки сприймається на своєму місці. Взагалі, треба сказати, що в Ірини Червінської добрий поетичний слух. У неї фактично немає слів не на своєму місці. Кажу „фактично“, бо, можливо, хтось таки знає якийсь дисонанс змістовий, але не звуковий.
Авторська відвертість, моментами категоричність і різкість, – зовсім не жіноча, попри наскрізне „фемінне начало“ (Тетяна Белімова) роблять їх не легенькою мелодраматичною прогулянкою, а твердим маршем людини переконаної і твердої у своєму переконанні. Але є, і це закономірно, якісь жіночо-лагідні (не ніжні) нотки.
Словом. Ірина Червінська своєю книгою „Приват (folder innocent / holy private file)“ ствердила за собою право поетичного голосу. І це найголовніше у її дебюті в часи варварські і зовсім непоетичні.
