У школі учили, що революція – це багато вбитих, скалічених, безліч вибитих вікон і виступи вождя перед масами. Словом – зміна влади. Насправді великі діла творяться незримо у великій. Велике твориться у сфері духу і сила – у слабкості.

Ви чули, що сказано: «Око за око, і зуб за зуба». А я вам кажу не противитись злому.
(Мт. 38,39)

Моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злим і над добрим, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
(Мт. 44-45)

33. «А коли прибули на те місце, що звуть «Череповище», розп’яли тут Його та злочинників, – одного праворуч, а другого ліворуч.
34. Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони…». А як його одіж ділили, то кидали жереба».
35. А люди стояли і дивились…
(Лук. 23:33-35)

Дивні і незвичні то були слова. Таких ще світ не чув! То чи ж почує?
Але, зрештою почув. Ці слова зробили духовну революцію на плянеті.
«Прости їм, Господи, бо не відають…» – це надлюдська висота. Але вона наче була закладена в людині, створеній за подобою Божою.
Те, що слова Христові збереглись на землі, де все так швидко руйнується і забувається…
Те, що пройнялися тим словом прості люди.
Те, що знаряддя кари перетворено на високий символ долі…
Усе це – на рівні чуда воскресіння, що створило духовну революцію, справді «звізда ясна над вертепом увесь світ осіяла».

Християнський світ – то велике чудо нашої цивілізації, бо власне християнство і створило європейську цивілізацію.
І чи не найбільше чудо – то зміна ладу почувань: замість пихи – смиренно мудріє, замість протистояння – злагода, замість помсти – прощення.
Усе це – інша духовна висота, інші вартості, інша мудрість.
Для порівняння згадаймо заповіт Царя Давида своєму синові Соломонові, з якого видно, що помста була тоді на рівні Закону:
«А ось з тобою Шім’ї, Герин син, веніяминівець з Бахуріму. А він прокляв був мене гострим прокляттям того дня, коли я йшов до Манахаїму. Та він прийшов до Йордану стрінути мене, і я присягнув йому Господом, говорячи: Не заб’ю тебе мечем!
9. А тепер не прощай йому, бо ти муж мудрий, і знатимеш, що зробити йому, – і ти сивину його зведеш у крові до шеолу»
10. І спочив Давид з батьками своїми, і був похований у Давидовому місці (Перша книга Царів 2. (8-9)
Усе це могло бути уневажене не словом, а прикладом. Христос учив не так словом, як своїм прикладом. Ця наука породила людину високого подвижництва.
Неправовірно ставити питання про світ, якого не в силі виправити християнство. Страшно уявити, яким був би цей світ без того, що у ньому постійно тихо стукає у кожні двері Христос.