Скільки вже разів з екранів телевізорів, у журналах і газетах різної ваги, стилю та направленості нам доводилося чути і читати про шляхи розвитку зеленого, історико-краєзнавчого, культурного чи ще там якогось туризму в усіх, без винятку, регіонах України. Сьогодні про це знову поведемо мову.
Звісно, що крім розмов чи пустопорожньої балаканини ніяк той віз не зрушиться з місця. Та й як він може зрушитися, коли дороги в Україні загалом препогані, готельний та туристичний бізнес розвинений дуже слабо (правда, винятки є вражаючі) або взагалі не розвинений, а підприємливі люди, як завжди, пасуть задніх. Як не дивно, а ми маємо чим похвалитися і що показати туристам. На Чортківщині, наприклад, у цьому списку тісняться церкви, костели, синагоги, фортеці (Чортків-Ягільниця), природні заказники, карстові печери… Та якщо говорити про Чортківську районну владу, то вона питанням туризму ніколи всерйоз і не займалася. Одного разу, ще за царя Гороха, їздили ми у складі делегації чортківських чиновників до хутора Млинки (околиця села Залісся), де знаходиться гіпсова карстова печера і якою опікується чи вивчає її Чортківський спелеоклуб “Кристал”, зареєстрований у селищі Заводському.
Майже 100 років тому біля села Залісся місцеві жителі, добуваючи гіпс для господарських потреб, вирубали в скелі велетенську нішу і натрапили на щілини та розколини, якими можна було проникнути глибоко під землю. Офіційно першим дослідником цієї печери став учитель Михайло Біль із сусіднього села Угринь, який 1960 року із своїми учнями пройшов більше сотні метрів центральною частиною лабіринту. Після цього її досліджували тернопільські спелеологи. Але з середини 80-х років починається новий етап дослідження. У 1984 році новостворений спелеоклуб “Кристал” інтенсивно проводить пошукові роботи, проникаючи у нові лабіринти. Паралельно з ними працюють у Млинках спелеологи з інших областей України. Загальна довжина відкритих ходів печери “Млинки” сягнула більше 45 км.
Жителі Залісся задоволені роботою спелеологів: був випадок, коли вони врятували життя двом місцевим дітям, багато сил і часу потратили, аби розчистити печеру від сміття. Та вони не розуміють, чому спелеологи не перереєстровуються на нову адресу, себто за місцем їх діяльності, і гроші, які вони заробляють, проводячи екскурсії, минають сільську раду, а тільки сплачують жалюгідні «копійки» щомісяця за своїх зареєстрованих працівників?
А дорога до хутора – яма на ямі, в обдертих “халупах” на нарах ночують спелеологи чи то туристи з інших країв, але факт, що в Млинках є кілька добротних будиночків, в яких зупиняються, за висловлюваннями людей, спелеологи, мабуть що іншої суспільної ваги чи мірки. Нема чого гріха таїти – до журналістської братії доходять чутки, що спелеологи з Чортківського клубу “Кристал”, приймаючи українських і іноземних туристів, «заробляють» добре. Особливої реклами вони не потребують, бо інформації про печеру “Млинки” в Інтернеті та закодонних виданнях є вдосталь.