“Давні елліни поєднали ерос і душу в єдине ціле, від якого народилася богиня насолоди. Такому союзу передували численні перешкоди, помста, заздрість, ненависть і щирі бажання бути разом. Сценарій цієї нової сутності і процесу її становлення (інфра)присутній у текстах Марії Микицей…”
Інфра-дзеркала Марії Микицей
(Микицей Марія. Інфра / Марія Микицей. – Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2014. – 55 с.)
Героїні культових п’єс Теннессі Уїльямса здебільшого бояться дивитися в дзеркало. Потрібна сила, щоб прийняти правду стосовно себе, яка дисонує з бажаним. Протилежне відбувається з ліричними героїнями поетичної збірки «Інфра» Марії Микицей. Тільки дзеркала тут всередині себе, а погляд інтровертивний – але назовні:
те
що так довго
було для двох –
стало для однієї
спеку
чоловічих поглядів
вбираєш сміючись
знаєш:
на цьому все і скінчиться
пружність
довгого ворсу
розкішного перського килима
під гарячою долонею
повертай мене
у далекі часи
мого дівоцтва
Заглиблення в душевний простір жінки тісно пов’язне з її еротичною сферою. У віршах поетеси між ними взаємопороджуючий смисловий зв’язок. Коріння цього синтезу можна знайти ще в античності – у міфі про Ероса та Психею. Давні елліни поєднали ерос і душу в єдине ціле, від якого народилася богиня насолоди. Такому союзу передували численні перешкоди, помста, заздрість, ненависть і щирі бажання бути разом. Сценарій цієї нової сутності і процесу її становлення (інфра)присутній у текстах Марії Микицей.
Психоемоційний стан ліричної героїні – дзеркальне відображення стосунків двох за кавою, ромом чи віскі, і поміж ними:
колись
це мало статися тому
це вже стається
отож
мовчи і пий
що хочеш
валер’янку або віскі
купуй можливо цикламени
півоберта
півслова
півлюбові
до мене/ до тієї
що колись
була можливо мною
Видозміна автосуб’єкта в останніх рядках свідчить про розлам і зсув принципово важливих означень себе під впливом досвіду взаємин із чоловіком – який, як гіркота в каві. Якщо її розбавляють молоком, то відчай – мріями, самонавіюванням:
я саме так
задалеко
як потрібно
щоб йому
снитися
тоді
викривлення простору
відносність руху
нелінійність часу
спричиняють
напади безмежної туги за мною
<…>
у найприкрішому випадку –
просто запроси на каву
Коли стосунки жінки й чоловіка входять у точку біфукації, потрібен час, щоб відчути й обдумати, а відтак увійти в іншу якість чи змінити вектор на інші координати, або інших людей: «якщо йдеш / якщо можеш іти / то – тікай / залишай». Як писав А. Шопенгауер, «любов – найбільша перешкода в житті». У віршах збірки «Інфра» вона є ще й поштовхом до життя і його переінакшення: «о яка несподівана перспектива / можна стати кометою / гайнути у космічні простори / і десь там / у безмежжі / з кометою Галлея / навіть закрутити любов».
Лірика Марії Микицей прямує до почуттєвої рефлексивності, але без істеричних симптомів (що зазвичай супроводжують українську фемінну письменницьку риторику), хоч поринає в болючі конфліктні теми. Поетичний простір «Інфра» – простір без макіяжу, масок і навіть без одягу, а що найважливіше – без фальші. Це тотальне розчинення жіночого суб’єкта в іншому – у чоловікові («заради його», «ШИЗОФРЕНІЯ», «НАЙПРИВАТНІШЕ С»), інтуїтивна ідентифікація з його образом універсалії аніми, аж до депресивного страху, за Ф. Ріманом, залишитись у замкнутому вимірі нелюбові, непотрібності, самотності. Але логічний фінал не поспішає осісти крапкою, щось вітаїстичне далі пронизує й зумовлює рецидив до пошуку душі й еросу – до любові.
найцікавіше
зазвичай
починається після того
як все нарешті
начебто скінчилося
