Багато талановитих людей живуть на Чортківщині, а ще більше славних чортківчан порозкидала вона по світу. Для багатьох вихідців з нашої землі доля була прихильною в нашій країні, за кордоном. І повсюди вони прославляють саме наш чортківський край, їхні імена асоціюються з цією вітчизною. Хто вони – люди, що славлять район? Ми намагаємося знайомити краян з ними на сторінках нашого часопису. Ось і сьогодні – розповідь про львів`янку зі звиняцьким корінням художницю-дизайнерку Анну Федик-Волчак.
На батьківщину, у Звиняч, де таке широке небо й такі великодушні люди, із Львова, міста свого духовного розвитку, вона приїжджає щорічно – провідати бабусю й набратися з кожним подихом, кожним поглядом на весь наступний рік здоров`я, краси природи, нахнення. У Анни Федик-Волчак, героїні нашої сьогоднішньої розповіді, світліють очі й з`являються лагідно-тремтливі нотки в голосі, коли жінка говорить про село своїх бабусі й дідуся. “Народилася я у Львові, але мої маленькі легені не сприймали міського повітря, я задихалася серед асфальту, тому від народження аж до школи виховувалася родичами у Звинячі, втягуючи у себе здоров`я того місця”. Турботлива бабуся Марія, ота природа, про яку ще не раз згадуватиме у розмові Анна (наскільки багаті ресурси цієї землі і наскільки вони прокляті душевно, бо ніхто не розуміє, в якому смаку вони живуть, усі тікають в місто насолоджуватися асфальтовою міською красою), воля до простору, як і в інших сільських дітлахів, – що ще потрібно було дитині для гармонії в дитинстві? З особливим теплом розказує оповідачка про дідуся Мирона. Називаючи його народним філософом, щось на кшталт Сковороди (скільки творів він декламував напам`ять, скількох мудреців цитував!), каже, що саме дідова сильна особистість, ота особлива харизма й надзвичайний талант (як малював – влучно, легко, на камені, папері чи стіні хати – будь-де), який так і не був розвинений в силу особистих обставин, постійні господарські клопоти селянина, дали поштовх до всього.
Батько Михайло – архітектор, викладач Львівської академії мистецтв, автор багатьох пам`ятників, мама Валентина – викладач, доцент факультету архітектури Львівської політехніки… У такій творчій, мистецькій родині зростала Анна. Тому й не дивно, що й сама обрала професію художника: спочатку – коледж прикладного мистецтва ім. І.Труша, відділ «Дизайн інтер`єру та екстер`єру», потім – навчання в Львівській національній академії мистецтв з перервами на декретні відпустки. Тепер відкрилась дуже цікава кафедра «Менеджмент соціально-культурної діяльності», на якій художниця вчиться вже три роки. «Мистецтво треба вміти реалізовувати, рекламувати, влаштовувати різні виставки, за кордоном в тому числі, тобто треба вміти «просувати» те, що твориш, мистецтво має бути рухомим», – пояснює мисткиня теперішнє розширення свого освітнього простору. Зрештою, Анна уже займається організацією виставок – своїх вихованців, учнів гімназії Блаженного Климентія Шептицького. Зараз, наприклад, проходить показ дитячих робіт і її власних у Львівській картинній галереї. Анна любить працювати з дітьми. Чотири роки турбувалася про малих у сиротинці, що діє при монастирі отців-салезіанів, продовжує співпрацювати з ними й зараз. Та й у самої росте троє синів: п`ятнадцятирічний Мирон, дванадцятирічний Микита-Михайло та десятирічний Кирило.
«Я – щаслива людина, бо маю харизму, покров, і тому мені важко зрозуміти тих, хто постійно скаржиться на життя. У мене таке відчуття, що я народилася серед тих людей, саме у той час, в той вік, в тому середовищі, яке найбільше мені імпонує і для якого та у якому – моє призначення», – такими словами розкривається львів`янка зі звиняцькими коріннями Анна Федик-Волчак.
На фото: А.Волчак зі картинами звиняцьких краєвидів.
Оксана Свистун
Фото Ореста Лижечки