Більшість, звичайно, диференціює російську літературу, людей-росіян і путінську медвежо-агресивну владу. Тому я також як людина навіть співчуваю совісним російським митцям. Їм, можливо, складніше, ніж нам… Але як порозумітися, коли сусід нагло вибиває замки у моїй хаті, убиває моїх предків і нащадків?..
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ: З АВТОРСЬКОГО ДОСВІДУ
Велика циганська поетеса родом із Польщі Папуша (лялька), яку у свій час помітив і благословив у культурно-інформаційні луги великий польський поет Юліан Тувім, казала, що біля поезії треба збиратися, як біля високого та іскристого вогнища.
Отож, ми знову біля вогнищ предків і нащадків.
Як медіуми між ними.
1. Поняття, термін «Сучасна українська література» ми маркуємо вже навіть не роками формальної незалежності України, навіть не Майданами, а початком війни. До неї відбувався повільний, агоністичний розвал Радянського Союзу з усіма філософськими, психологічними, ідеологічними рецидивами і дивами.
Тепер почалося справжнє переформатування і творення України в економічній, духовній, політичній та інформаційній сферах.
Говоритиму про духовну, зокрема про одну з її віток (окрім церкви, театру, образотворчого мистецтва, музики тощо) – літературу, яку, здається, найкраще знаю, бо сяк-так примазуюся до неї ось уже майже тридцять років – з моменту виходу у світ моєї першої книжки.
Мало хто з нас, репрезентантів покоління останніх піонерів і комсомольців, був навчений молитися до Всевишнього, більше того – червона влада і компартія суворо карали за це безперспективністю… Сповна це відчув на собі.
Поза тим лише віруюча людина може створити щось справжнє, природне, безсмертне. Тому вважаю, що письменник-літописець більше особа сакральна, релігійна, ніж політична, принаймні медіумом між ними, між просторами і часами.
Тому так мало із творів так званого соцреалізму радянського періоду цікаві попри все і вся живому, пульсуючому всепланетарному світові. Тому так просто зауважити подібності на історичних колах між, скажімо, епохою Данила Галицького з ярликами від хана і короною від Папи та нашою, між подіями початку 20 століття і теперішніми…
Справа лише в тому, щоби взяти уроки у минулого і не повторити трагічних помилок у комедійно-гротескному варіанті…
2. Майдан гідності і війна з Росією виразно ідентифікували нас, українців, перед цим, таким жорстко глобальним і таким маленьким, кришталево-ніжним світом.
Це я також кажу, спираючись на власний чесний досвід світового паломника у реалі та віртуалі, який почав подорожувати світом ще у 1999 році і маю цілу не видану ще книгу дорожніх спостережень і відчувань.
Не раз доводилося вперто наполягати на різних рівнях на своїй українськості, коли майже всі іноземці – від серйозних дипломатів до афроамериканців у нічних сабвеях Нью-Йорка, – дивлячись мені в очі, упритул не пригадували, де та Ukraine, де я народився і чиїм громадянином є.
У кращому/гіршому разі нас сприймали як околицю, колонію, провінцію, маргінес… як завгодно виразно ідентифікованої у світі Russia.
Кажу це, наголошую, знову ж таки із власної екзистенційно-побутової практики, адже три роки вчився і жив у Росії, рік жив і працював у США, об’їхавши ці країни вздовж і впоперек, жив-був, брав участь у різних літературно-мистецьких дифілядах у Польщі, Ірландії, Франції, Туреччині, Англії, Пакистані… Наразі вийшли друком книги моєї лірики в Росії, Польщі, США, Англії[1], перекладені їх поетами і таким чином хоч трохи мирячи їх між собою. Адже, на моє глибоке переконання, поет у часи застою – бунтар, а в часи війни має бути миротворцем, місіонером.
Кілька днів тому після чотирнадцятирічної перерви аз грішний був у США. Правда у 2000 році – як заробітчанин, тепер як поет і науковець (це, як кажуть, у принципово нашій Одесі, дві великі різниці), запрошений на виступи, презентації, світовий конгрес із нейроестетики лауреатом Нобелівської премії з літератури Мо Янем, який написав передслово до моєї англомовної, виданої у Лондоні і премійованої Британським ПЕН-клубом книги «AFlightOvertheBlackSea» («Політ над Чорним морем»), медіувавши таким чином підтримку двох культур: східної (Китай) і європейської (Англія).
Отож, маю купу матеріалу для аналізів і висновків на різних рівнях суспільних ієрархій, текстів, контекстів, метатекстів і дискурсів разом узятих. Про це, можливо, колись напишу роман… у віршах чи у прозі.
3. А наразі, у форматі конференційного виступу, дозвольте кілька міркувань на цю тему.
– Світ нас помітив, пожалів… і почав серйозно вивчати і використовувати… Чого варті зарубіжні заяви про безплатне навчання наших кращих студентів в Оксфорді. Діти у нас конкурентноздатні на світовому рівні, це незаперечний факт. Що ж до країни і держави загалом, то як казав незабутній філософ, один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухівІндіїМахатма Ганді, «спочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, потім борються з тобою. А потім ти перемагаєш». Цю максиму, як ми розуміємо, можна адресувати як окремій особистості, так і цілій нації.
Отож, нас, зокрема нашу літературу, помітили і зацікавились, помітно зацікавились.
Окрім набуття власного досвіду, про який чи не найкраще написали найближчим часом ірландський поет, бард Том Мур у статті «Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява»[2], відомий англійський поет та есеїст, Наомі Фойл (одна із передмовників моєї книги), яка зараз на потужних британських сайтах містить свої есеї про Україну[3], маю творчу радість від успіхів побратимів по перу і лептопу.
– Так, у світі, як свідчить Вікіпедія, найбільше українських письменників, серед яких Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, перекладають польською та німецькою мовами. П’ятдесятьма мовами світу перекладені окремі твори Сергія і Тетяни Дзюби. До найпродуктивніших перекладачів з української належать (як правило, українці за походженням): Забіне Штер, (німецька мова), Михайло Найдан, Стів Комарницький (англійська мова), Віра Вовк (португальська мова), Рита Кіндлерова (чеська мова), Лоренцо Помпео (італійська мова), Олена Марінічева, Віталій Науменко, Завен Баблоян (російська мова), а також українсько-польські перекладачі Оля Гнатюк, Анета Камінська, Богдан Задура, Тадеуш Карабович. Українські письменники все частіше є учасниками міжнародних літературних фестивалів та організовують свої фестивалі, запрошуюяи іноземних гостей, як-от міжнародний фестиваль на Форумі видавців у Львові, міжнародний поетичний фестиваль «Terra Poetica» тощо.
– Два українські письменники (Андрій Курков та Ігор Павлюк) представлені у книзі «EuropeanwriterIntroduction»[4]. Твори Сергія Жадана і Тані Малярчук надруковані у збірнику кращої європейської белетристики «BestEuropeanFiction» 2012 та 2013 років відповідно[5]. Два українські романи стали лауреатами літературної нагороди Центральної Європи Angelus: «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича в 2006 р. та «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко в 2013 р.
– Український поет, зазначає та ж Вікіпедія, Ваш покірний слуга «вперше в історії української літератури став лауреатом премії британського ПЕН-клубу в 2013 році»[6].
– Вийшли окремі антології української прози і поезії в перекладах, серед яких: «Ukraineliteraturetoday (Українська література сьогодні) / Упорядкув. та вступ. ст. В. Рубана; Пер. А. Бондар. – К.: Журналіст України, 2003; «VejsnoUkrainas» («Вітер з України»): Антологія української класичної та сучасної поезії латиською мовою / Упорядники І.Аузінь, Р.Чілачава. – Рига, 2009. – 384 с.; «Нова украинска поезия» («Нова українська поезія») болгарською мовою (Софія-Варна, «Мультипринт», Словянська літературно-мистецька Академія, 2012, 144 с., переклад з української Димитра Христова); «Сонячні кларнети: антологія української поезії / Упорядкування, переклади й переспіви, передмова і примітки Дмитра Чистяка. – Париж: Інститут культури Солензара, 2013. – 110 с.».
– Українські письменники почали все активніше одержувати міжнародні гранти як на переклад своїх творів, так і на переклад творів інших літератур українською мовою. Так-от, найсвіжіший грант, буквально кілька днів тому отримала перекладацьку премію Metaphora за 2013-2014 рік отримала Катерина Калитко.
Тобто триває, набираючи обертів літературний взаємообмін між Україною і світом.
Активно співпрацюють на польсько-українському літературному лузі Маріанна Кияновська, Остап Сливинський, Олесь Гордон та інші.
Цьому сприяє легендарний незалежний літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал іноземної літератури «Всесвіт», який редагує вже також легендарний молодий літературознавець і письменник Дмитро Дроздовський.
4. Що ж до теоретичного осмислення видавничо-перекладацьких практик, то в минулому році з’явилося фундаментальна робота Надії Поліщук «Переклади з української мови англійською мовою з 1991 до 2012 дослідження фонду NextPage в рамках проекту BookPlatform»[7], в якій здійснено «загальний огляд перекладів української літератури англійською мовою», який «дозволяє помітити певні тенденції, відмінні від перекладацького процесу будь-якої іншої національної літератури, що зумовлені насамперед історико-політичними факторами, які, своєю чергою, визначили характер перекладів, який чітко визначається за географічним принципом: англомовні переклади, здійснені на теренах Європейського континенту і поза його межами. При цьому можемо об’єктивно стверджувати про виразне домінування останніх над першими. На нашу думку, це зумовлено об’єктивними причинами, оскільки саме у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Австралії містяться потужні наукові центри і осередки україністики, що повстали завдяки зусиллям ще повоєнної еміграції українських інтелектуалів»[8].
Поза тим, ми, звичайно, диференціюємо переклади українських художніх текстів представниками діаспорні та переклади носіями мови, що у світовому культурно-інформаційному контексті котується значно вище.
З тієї ж вербалізованої опери стаття Галини Бабак «Декілька слів про магнітне поле сучасної поезії»[9], в якій молода авторка, сама добротний поет, аналізує стан сучасної української поезії у внутрішніх та зовнішніх геополітичних та геокультурних координатах, завершуючи своє дослідження симптоматичним пасажем: «Літератори, митці, культурні та громадські діячі підтримали український народ й стали на захист людських прав та свободи слова з вимогою відставки чинної влади на чолі з В. Януковичем».
5. Наші ж внутрішні павукобанкові шляхетні і не дуже баталії, на світовий рівень постараємося не виносити, як сміття з хати. Досить із нас у цьому контексті недолугих політиків.
Адже нас підтримали своїми заявами і лауреати Нобелівської премії з літератури німецька письменниця Герта Мюллер, австрійська письменниця Ельфріде Єлінек, лауреат Нобелівської премії миру, духовний лідер Тібету Далай Лама XIY[10]…
Опублікували свої відкриті листи про своє ставлення до окупаційної війни своєї країни і російські письменники[11], деякі з них, як-от чудовий поет, колишній працівник «Литературной газеты» Геннадій Калашников, з яким я близько познайомився на Волошинському фестивалы кылька рокыв тому, виклично-демонстративно читають вірші українських поетів у Москві. Від відомого поета Євгена Чигрина я одержав індивідуального відкритого листа з бажанням порозумітися, де він, зокрема, пише: «Дорогой Игорь!Пишу тебе напрямую, учитывая всю сумбурную и крайне непростую ситуацию, в которой находятся наши страны-соседи.. Что же мы, поэты, молчим? Затаились, таимничаем, сомневаемся в нашей поэтической дружбе? А как же наша любовь к Гоголю и Пушкину, Шевченко и Кулешу, Коцюбинскому и Гребенке, Блоку и Волошину, Симоненко и Мандельштаму? Мы что, всё забыли? Мы забыли наши песни, нашу литературу, наших великих художников? Мы забыли музыку наших сердец?Мы теперь слушаем пропагандистов, которые оккупировали украинское и российское ТВ и радио? Ради чего, ради кого?» і пропонує «готов обратиться к русским деятелям культуры (если будет взаимопонимание Украины) с призывом; незамедлительно выехать на Украину, выступить на любых площадках, СМИ, в провинции: с призывом к диалогу, обмену мнением, попыткой найти компромиссные решения в данной ситуации.В том числе, на площадках твоего европейского Львова. Хотелось бы, чтоб это обращение, было прочитано мэром г Львова Андреем Садовым, учитывая его видеообращение к жителям Крыма и России.А также ко всем политическим и культурным деятелями Киева».
Тобто реакції письменників світу на інтервенцію Росії різні: від жорсткого осуду до заклику до взаєморозуміння, слов’янської єдності і наївного нерозуміння ситуації… аж до пацифістських ідеологем.
Час і Всевишній, як кажуть, усім судді.
Більшість, звичайно, диференціює російську літературу, людей-росіян і путінську медвежо-агресивну владу. Тому я також як людина навіть співчуваю совісним російським митцям. Їм, можливо, складніше, ніж нам… Але як порозумітися, коли сусід нагло вибиває замки у моїй хаті, убиває моїх предків і нащадків?..
Сусідська війна після громадянської і релігійної (або з елементами релігійної і громадянської) – найжахливіший тип війни.
Хоча саме в окопах твориться істинна література.
Де є позиція, там нема пози.
Правда, в окопах не напишеш роман…
Зате можна створити пісню, яка може стати народною.
А це найвища проба для письменника.
Хоча зараз пригадуються слова класика радянської літератури, які ми вчили напам’ять: «Я хочу,.чтоб к штыку. приравняли перо», «Тише,ораторы! Ваше слово,товарищ маузер» тощо.
Тут уже кожен український і світовий, зарубіжний митець вибирає своє місце у цій війні, яка вже в кожному з нас: одні йдуть воювати з автоматом, треті – як Штірліц, інші – художнім чи публіцистичним словом, треті просто піаряться на крові…
Так було завжди в історії людства і в нашій зокрема, адже комусь і війна – рідна мати, а комусь і література та церква – джерело матеріального прибутку.
6. Та ми зараз не про це.
Ми знову про кругообіг історії, як води у природі, тобто екскурсуємо в епоху Данила Галицького, до ізборника «Галицько-Волинський літопис» (1201 рік), який містить чарівливу легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, Літописець згадує, як цей князь розгромив половців, вигнав хана Отрока в Обези за Залізні Ворота, а брата його – Сірчана – за Дон:«Після ж смерті Володимирової лишився у Сірчана один Співець – Орев, і послав він його в Обезя, кажучи: „Володимир умер уже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою». Перекажи ж ти йому ці слова мої, заспівай йому пісень половецьких. А як не схоче послухати, то дай йому понюхати зілля, яке зветься євшаном. А як той відмовився повертатись і слухати, дав він йому зілля. І понюхавши, заплакав той і сказав: «Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині славному бути». І прийшов він у землю свою…»
——————————–
[1]IhorPavlyukandLouriLazirko: CathingGossamers. A doubl hat trick in Poetry. – New York: Create Space, 2011. – 164 p.; Павлюк Игорь. Исповедь последнего волхва: Лирика. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2012. – 172 с.; IhorPawluk. Męskiewróżby. – Lublin: Wydawnictwo «Episteme», 2013. – 64 s.; IhorPavlyuk. AFlightovertheBlackSea. –London: WaterlooPress, 2014. – 126 p.
[2]Том Мур. Спокуса доступності: Ігор Павлюк: мова як постімперська заява // Всесвіт. – 2010. –- №9-10. – С.242-244.
[3]Naomi Foyle. If you can’t get your head around what’s happening in Ukraine perhaps a poet can help…// http://bridgetwhelan.com/2014/03/06/if-you-cant-get-your-head-around-whats-happening-in-ukraine-perhaps-a-poet-can-help/
[4]BARNES & NOBLE. European writer Introduction: Gjergj Fishta, Nar-Dos, Marko Cepenkov, Johannes Mario Simmel, Ihor Pavlyuk, Mit’hat Frash ri, Vartan Pasha. – USA: General Books LLC. – 2011. – 122 р.
[5]Best European Fiction http://www.amazon.com/Best-European-Fiction-Aleksandar-Hemon/dp/1564787923/
[6]http://worldbookshelf.englishpen.org/Writers-in-Translation-books-authors-Ihor-Pavlyuk
[7]http://www.bookplatform.org/images/activities/496/ukrainiantoswedishtranslationsstudy_ukr1.pdf
[8]Там само.
[9]Бабак Галина. Декілька слів про магнітне поле сучасної поезії// http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/2942
[10]Далай-лама XIY: «Думай про благо інших. Думайте про Україну в цілому» // http://ningma.org.ua/index.php/stati-i-intervyu/55-18/514-xiv-l-r
[11]Писатели – о происходящем в Украине // http://www.pisateli.co.ua/index.php/o-nas/401-pisateli-o-proiskhodyashchem-v-ukraine