“Ворушити наше минуле не можна без пекучого болю, – писав Іван Гермакiвський. – У ньому ж бо, в минулому, не тільки нашi добрi почуття любовi до Вітчизни і одне до одного, а й тисячі змарнованих та загублених молодих життів… Маємо їх пам’ятати, шанувати i по них вчитися”.
Доля до Марiї Василiвни Потикевич-Заболотної з Чорткова була жорстокою. Зростала сиротиною (мати померла, коли Марійці зозуля встигла накувати лише один рік і дев’ять місяців). Народилася пані Марія 1 травня 1924-го в селі Оришківці Гусятинського району у вчительській родині. Навчалася у Чортківській гімназії. 1941 року вступила до юнацької організації ОУН у Львові, закінчила курси медсестер. 1942-го пішла на Волинь із групою повстанців. У підпіллі Марію називали ”Василихою” або ”Марусею”. Вона надавала першу медичну допомогу пораненим, була зв’язковою. У березні 1946 року її арештували й засудили до 10 років таборів у Комі АРСР і 5 років позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Після звільнення у 1956-му вийшла заміж за політв’язня Володимира Заболотного з Бердо (околиця Чорткова), а через рік повернулася в Україну.
Як членкиня ОУН та медсестра УПА, що вже дев’ятнадцятирiчною лiкувала i рятувала від смертi українських повстанцiв, пройшла тюрми, арешти, концтабори. Скiльки було таких тривожних, небезпечних випадків, коли життя повстанця трималося на волосинцi i в значнiй мiрi залежало саме від неї, повстанської медсестри Марiї?! Мабуть, сотні! І вона, вiдчуваючи високу відповiдальність перед воїнами УПА, перед рiдним народом, вдень i вночi, в спеку і в студінь нерiдко по суцiльному бездорiжжю поспiшала на допомогу, постiйно ризикуючи своїм життям. Вдячнi воїни УПА i члени оунiвськсго пiдпілля завжди радо зустрічали сестру милосердя, шанобливо називаючи Ромашкою та Марійкою. I вона своїм уважним та приязним ставленням до них виправдовувала ті ніжнi наймення.
До виходу на пенсію пані Марія працювала у районній лікарні. Очолювала місцеву спілку політв’язнів та репресованих, була активною учасницею Конгресу українських націоналістів, видала кілька поетичних книжок. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Померла Марія Потикевич-Заболотна на 83-му році життя у Чорткові. Поховали учасницю збройної боротьби за Українську державу на Чортківському кладовищі 29 січня 2007 року.
Про життя і творчість Марії Заболотної можна розповідати багато, бо ця мужня жінка, витримавши всі удари долі, залишила нам цікаві спогади збройної боротьби українських повстанців, свій складний життєпис, помережаний людською злобою, фальшивими свідченнями та одвертою брехнею. Але вона не зламалася, не скорилася перед московськими окупантами, перейшовши сім кіл пекла у радянських концтаборах.
Панi Марiя пройшла воiстину героїчний шлях боротьби за рідну землю i волю, стала еталоном самовiдданого служiння нацiональнiй iдеї та Вітчизнi. Незважаючи на свiй похилий вік, вона завжди перебувала у вирі громадсько-політичного життя, переймалася i працювала на розбудову нашої держави. Відваги й снаги п.Марії Потикевич-Заболотній було не позичати. Її жертовну місію, уквітчану вінцем державотворення продовжують нині діти: дочка Стефанія, сини – Володимир та Юрій. Зокрема Стефанія Басараб вже багато років займається просвітництвом, а отець Володимир Заболотний, протосинкел Бучацької єпархії, щедро засіває у людських душах зерна Господньої науки. Усі діти Марії Заболотної користуються високим авторитетом і повагою серед краян.
У довгому списку борців за Українську Незалежність золотими літерами викарбуване й ім’я Марії Потикевич-Заболотної з Чорткова. Нахай земля їй буде пухом, а пам’ять про неї у наших серцях живе вічно.
Володимир Погорецький.
На світлині: Марія Потикевич-Заболотна (стоїть перша зліва) у музеї більшовицького терору, політвязнів і репресованих при єпархіальному управлінні Бучацької єпархії УГКЦ