Ірина Лазоревич з Чернівців пише філософсько-осмислені і серйозні тексти

Ірина Лазоревич – молода галицько-буковинська авторка, яка професійно вивчає світову філософію і щиро творить свою власну. Одна з кращих студенток Чернівецького національного університету, активістка і водночас – справжня подруга, яка вміє підтримувати і дуже часто це робить.

Щира у всьому, за що береться, у житті послуговується принципом «Якщо робиш щось, роби це добре». Дівчина яскравої модельної зовнішності з глибоким інтелектом. Жінки бувають або красиві, або розумні? Ірина – яскраве підтвердження тому, що це – шаблон і стереотип. Сонячна і яскрава дівчина у повсякденному житті, яка пише філософсько-осмислені і дуже серйозні тексти – які іноді замислюєшся як краще назвати – віршами, а чи медитаціями до самої себе? Бо виразно проступає тут не тільки образна рамка художності, а й щось іще… Віримо, що згодом Ірина, звісно, якщо буде повсякчас удосконалювати своє письмо, опанує не одну творчу вершину.

Іванна Стеф’юк.

****
ростеш. міняєш портрети й лики
топишся в горі. живеш залізницею
я думала стати кимось великим –
а стала натомість блудницею

бо у темних як ніч і пустих очах
загубилась. ніхто мене не знайде
до біса молитви чи сором чи страх
він не залишиться. з часом піде

ті, хто сплять на його плечі
з ким він вечорами грає у карти
усі, хто складали йому мечі
насправді (для нього) нічого не варті

я боюся жити такими як він
бо я є звичайною. є земною

коли спрагло бігтиме їй навздогін
хай нап’ється, як завше, мною

***
і вона розуміє: у ньому живе їх два
перший – Святий. хороми його – Едем
“той, що говорить”
(у нього є безліч тем, які він складає у речення і слова
які він виводить, дбайливо, як Бог чи Цар
літаючи з нею десь поміж небес і хмар)

другий ламає, мучить, влізає в сни
другий ховається в себе від тих жінок
що з сміхом ідуть у похилий, кривий танок
(перший, спаси його, прошу, і сохрани
бо залежна від нього як Данте від тої колись
що до раю його завела і сказала “молись”)

*
усе, що здається мілким
має (насправді) глибокий зміст
межа між добром і злом зникає в полоні моїх сновидінь

(в яких я не буду чекати, одразу прокладу до нього міст
в яких я не стану дивитись на нього принишкло, як тінь

на чоловіка, в якому, здається, живе їх два
перший залежний від мене
а від іншого, звісно, я)

****
гріємо руки об себе – серця студимо
біс із тобою, а з нами – печаль незрима

коли у мого чоловіка вмирає людяність
у мені вмирає рима

****
Бережи його. Не кидайся наліво – направо
Словами що хочуть злетіти з припухлих вуст.
Я його віддаю. Поєдинків а чи розправи
Не потрібно. Лиш бережи його від алкоголю й чужих розпуст.

Так от стається. Одного разу з очей додолу паде пелена.
Я збайдужіла. А він тим більше. Тобі потрібно? То пий до дна.
Молись на нього, ховай від сонця, радій безмежно холодній зливі.
Я заздрю людям що мають Бога, вони по-справжньому є щасливі.

Я хочу бути від нього чиста. Бо він з тобою. А я сама.
Бо глянеш поспіхом – ніби тепла, а в серці справжня тобі зима.
І не сховатись мені від себе, від найболючішої журби –

Якщо тримаєш в долонях серце, заради Бога, не загуби.

****
У Анни на правій руці оберіг Сварога,
Анна не любить автівки а їздить потягом.
Так, їй здається, легше забути Бога
Що ввірвався з протягом.

Анна вміє чекати і пити. Чекати і пити.
Анна знає – якщо він не прийде, то буде сама.
Сонце більше не гріє, його явно здалося б втопити.
[до біса їй літо, у неї зима]

*
Софія живе у його ідеальному світі.,
Готує обіди, приймає з ним ввечері ванни.
Коли прокидається вранці від запаху квітів –
То невимовно стає шкода Анну.

Софія пливе за рікою, як треба так буде.
Подекуди навіть шкодує обох.
А Анна змирилася. Може колись забуде.
[що кожної ночі Софію вбіймає Бог]

****
ти не ти, якщо відчуваєш що не жива
серце болить у грудях, а всі слова
раптом стають набором безглуздих рим
Бог із ним

так, із Ним, із тим, що без жалю і гіркоти
веде на ешафот, а всі кати
поставали в рядочок і не ховають сміх
потім з Богом поговорю [за них]

поговорю за доторки до ключиць,
поговорю про нього. бо крім очиць
я відчувала гладкість його передпліч
далі – ніч

тільки чомусь ще досі тримаюсь. жива
серце б ще щось сказало – та всі слова
всі відголоски думки – все шкереберть
добий на смерть

там на столі, мій любий, гляди – стоїть ніж
бери його й ріж мене. [ріж мене ріж мене ріж]