Видавництво «Фонтан казок», що дебютувало цього року, засновує нову серію, цього разу – поетичну. Вони, власне, починають новий формат гуцульського казкарства. 

– Отже, у «Фонтані казок» з’явилася нова серія. Розкажіть, що це буде?

– У розвитку дитини добра казка неодмінно має поєднуватися з добрим віршем – недарма найкращі народні казки, як-то кажуть, випробувані тисячоліттями, звучать як ритмізований верлібр, а нерідко навіть як силабічний вірш. Тому цілком закономірно, що видавництво «Фонтан казок», поряд із серіями «Добрі казки», «Добрі пригоди» та «Добре чаклунство», запроваджує і серію «Добрі вірші». Щойно у цій серії вийшла моя збірка, яка містить два поетичні цикли – «Чупакабра та інші зайчики» та «Усе солодший сад» – така собі книжка-«перевертун».

Зараз ми закінчуємо роботу над ще одним «перевертуном» – збіркою Василя Карп’юка також із двох циклів, «За руку з черепахою» та «Івасик, Ісусик і Марічка». Наступного року в цій серії вийдуть ще принаймні дві книжки – «Снюсь» Юрія Бедрика і збірка віршів для дітей Сашка Дерманського, назву якої ми з автором ще «шукаємо». Це цілісні книжки, тому сенсу штучно робити з них «перевертунів» немає.

obkl_fontan

– Чому перша книжка серії саме ваша?

– Тому що я в такий спосіб «задаю тон», так би мовити, кажу читачеві: ось серія, яку я починаю як поет і формую як редактор – тож прошу знайомитися з нею і довіряти моєму смаку. При тому в моїй книжці дві доволі різні «половинки»: «Чупакабра та інші зайчики» продовжує таку собі «розбишацьку» лінію моєї попередньої збірки віршів для дітей «М’яке і пухнасте», яка полюбилася багатьом читачам; натомість «Усе солодший сад» – цикл значною мірою експериментальний, де я намагаюся привнести в дитячу поезію деякі засоби сучасної поезії «дорослої». Волію робити це «привнесення» максимально м’яко й делікатно, та все ж мені дуже хочеться ці можливості поєднувати на користь як дітей, так і батьків.

Власне, саме так ми цю серію і мислимо: як поєднання найкращого «дитячого» поетичного письма з найяскравішими художніми засобами, притаманними сучасній поезії. Цим і обумовлюється вибір авторів: добра поетична «школа» – і водночас якась несподіванка, художнє відкриття. Василь Карп’юк, напрочуд кайфовий «дорослий» поет із ґенерації двотисячників, дебютує в дитячій літературі смаковитими верлібрами з оригінальною гуцульською «колористикою» – такого досі не робив ніхто. Юрій Бедрик – як на мене, один із найбільших сучасних європейських поетів, великий майстер, який, до того ж, пише так мало, що відкриттям є кожне його слово. А Сашка Дерманського ми всі знаємо і любимо як чудовезного дитячого прозаїка – а тут він постає в природній для себе, але ще незвичній для нас іпостасі неймовірно яскравого і «розбишацького» дитячого поета!

Василь Карп’юк: Мені завжди хотілося писати для дітей. Проте думав, що то станеться «колись», коли матиму вдосталь часу й можливість зосередитися. Але сталося зовсім інакше – без «колись» і без зосередження. Ми з друзями якось сиділи в парку поряд з дитячим майданчиком. Там відбувалися різні ігрові процеси, і я почав на цю тему імпровізувати. За один раз написалося з десять віршів. Потім писав ще і ще в такому стилі. Врешті, зрозумів, що воно виходить не зовсім доросле й зовсім цілісно. Так з’явилася ця книжка.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Іван Андрусяк

– Чим поетична серія «Фонтану казок» відрізнятиметься від поетичної серії колись популярного видавництва «Грані-Т»?

– О, я б не поспішав «списувати з рахунку» видавництво «Грані-Т»! Так, у них зараз не найкращі часи – однак, за моєю інформацією, «Грані» помалу «оживають», принаймні ще цього року там мають вийти дві нові книжки, і я сподіваюся, що це стане початком відродження. Зрештою, чимало з того, що встигла напрацювати в «Гранях» команда на чолі з головним редактором Оленою Мовчан, і зараз є дуже популярним як у маленьких, так і в дорослих читачів, – і я певен, що ще довго таким залишатиметься.

Але запитання логічне, бо «гранівська» серія «Сучасна дитяча поезія» була моїм дітищем – і дуже добрим досвідом для мене. Цілком природно, що моя робота у «Фонтані казок» базується на досвіді, здобутому в «Гранях-Т». Але водночас ми воліємо йти далі, шукати нових шляхів, нових можливостей, зокрема й у виданні дитячої поезії.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Іван Андрусяк

– А якщо говорити про формат?

– Так, серія «Добрі вірші» «вдягнена» в зручний для поезії формат 165х170 міліметрів – це книжка не занадто маленька, щоб не «губилася» робота художника, а водночас і не надміру велика. Таку книжку дитині зручно гортати, обертати, гратися з нею, розбирати літери і слова, роздивлятися малюнки, – а батькам зручно носити, вирушаючи з дитиною в гості чи на прогулянку, адже вона і в «мам’ячій» сумочці легко поміститься.

– Як обираєте ілюстраторів для нових книжок? Радитесь з дітьми чи з авторами?

– Це ще одна важлива «родзинка» нашої серії. Ми намагаємося відкривати нових художників – юних, талановитих, перспективних, з несподіваним поглядом на світ. І львів’янка Марта Кошулінська, співавторка моєї «Чупакабри», і Христина Стринадюк із мого рідного Косова, яка працює з «Черепахою» Василя Карп’юка, – цьогорічні випускниці мистецьких вишів, це їхні перші книжки. Причому книжки дуже різні: у Марти м’які грайливі інтонації, «кучеряві» зайчики і рибки в аквалангах, зворушливі малявки з пухкенькими згинами рученят – все вийшло дуже ніжно і по-доброму кумедно; натомість у Христини маємо чудовезну гуцульську орнаментальну метафорику, правічні символічні коди, напрочуд тонко адаптовані до сприйняття сучасної дитини – це буде знакова книжка.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Василь Карп'юк

– Мабуть, щоразу, коли з’являється видання дитячих верлібрів, зчиняється дискусія про недитячість неримованих віршів. Чому більшість батьків сприймає вірш без рими як «дорослий»? Особисто ви читали верлібри своїм дітям?

– Мої діти вже читають самі – вони виросли, так що я тепер уже починаю мріяти про онуків ☺. Зрештою, в моїх дітях відображена вся парадигма сприйняття поезії: Івась не читає її взагалі; Ліза сприймає традиційну поезію, а до верлібрів ставиться відверто прохолодно (вона ще в школі «воювала» з «Лелекою» мого улюбленого Василя Голобородька – і, як на мене, мала рацію, бо той вірш чудовий, але не для дитячого сприймання; на місці укладачів шкільної програми я б звернув увагу на відзначену White Ravens Голобородькову збірку «Віршів повна рукавичка» зі згаданої вище «гранівської» серії); натомість «художниця-семикласниця» Стефа верлібри любить, здається, навіть більше, ніж традиційну силабо-тоніку.

Так, у частини українських читачів є до верлібрів упередження – але сучасний вірш, у тім числі й дитячий, розвивається в напрямку звільнення від будь-яких шорів, тож і видавцям нерозумно ігнорувати цю тенденцію. Тому «Фонтан казок» видає і силабо-тоніку (традиційну й експериментальну), і Карп’юкові (а в перспективі, може, і ще чиїсь) верлібри – хай читач обирає те, що йому до душі. Зрештою, для нас важлива передовсім спільна «робота душі» батьків з дитиною, – а верлібри до цього дуже добре надаються.

Василь Карп’юк: В дитинстві я читав лише народні казки. Відповідно – це проза. Але нерідко можна б із окремих абзаців зробити вірші. Може те й уплинуло на те, що склалися верлібри. Я вибирав не спеціально й думаю, що то книжка не є виключно дитяча. Вона дитяча «в тому числі», на відміну від більшості дорослих поетичних збірок.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Василь Карп'юк

– У вашій книзі є вірш про чупакабру й іноземні мови. Багатьом він видасться дуже потішним, бо справді ж йдеться про наболіле, але для багатьох буде, можливо, образливим. Чи варто торкатися таких гострих тем в дитячих творах?

– Я люблю читати цей вірш перед російськомовною авдиторією – на словах «Иди домой!» вони, звісно, ображаються, але фінал із закликом вивчати іноземні мови стає доброю розрядкою, так що все закінчується цілком позитивним сміхом. Так, це вірш-провокація – але добра провокація, яка не шкодить нікому, а лише схиляє дитину та її батьків до того, щоб замислитися над гострими питаннями. Схиляти до розмислу – це дуже важлива функція літератури, і я певен, що боятися робити такі речі не слід. З дитиною треба говорити про все – інша справа, що у висліді це неодмінно мусить бути розмова, спрямована на добро.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Іван Андрусяк

– Які книжки слід починати читати дітям першими? Прозові чи поетичні?

– Я переконаний, що дитині треба читати, причому вголос, ще до її народження, коли вона ще живе у мами в животику. Уже тоді вона дуже добре сприймає ритм, гру звуків, евфонію – себто поезію або ритмізовану казку (я вже казав про це на початку). Час прози приходить тоді, коли дитина вже здатна сприймати сюжет.

Дитяча поетична серія «Фонтану казок». Василь Карп'юк
Василь Карп’юк: Думаю, що мою книжку можна сприймати на різних рівнях. Це може бути просто поезія, яку зможуть читати й дорослі. Це може бути й дитяча читанка, бо, як мінімум, дитячі теми й настрої. Проте, гадаю, було б найкраще сприймати це видання, як збірник «тем» для розмов дорослих з дітьми. Щоб дорослі самі пробували вдуматися й розібратися, а не лише сприйняти на емоційному рівні. А тоді розвинути цю тему в розмові зі своїми малюками. Мабуть, саме так і мало би бути. Книжка для спілкування. А коли є розмова, то й поруч порозуміння. Було б дуже гарно, якби мої вірші мали такий наслідок.

Іра Батуревич
http://www.chytomo.com/