Іван Байдак : “Надихає кава, артхауз, жінки, Львів, дощ, ніч, безсоння, розмови… спокій”.

Дебютна книга молодого українського письменника Івана Байдака знайшла своїх читачів та набула неабиякої популярності серед молоді. Нещодавно автор презентував другу книгу “Рольові ігри”, у якій прагнув заглибитись у психологію людей, зробити своїх літературних героїв особливими. Він робить це яскраво та вміло. Але Іван завжди живе своїми новими творами, адже, як він вважає, “коли ти задоволений своєю працею – час подумати, чи не варто завязувати”. Я мала нагоду поспілкуватися про це із самим автором…

Іван Байдак

— Існує думка, що справжній письменник повинен бути незадоволенийсвоїми книгами. Він повинен постійно брати за мету все більші висоти. Чи згідні Ви з цим? Чи задоволені Ви своїми книгами?

— Хороше запитання, яке передає моє літературне кредо. Це стосується не лише письменників. Усіх людей, неважливо, в якій сфері вони працюють. Коли ти задоволений своєю працею – час подумати, чи не варто зав’язувати. Я ж завжди живу новими творами. Як тільки ставиться крапка – текст одразу стає неактуальни

— Де Ви берете своїх літературних героїв? Вони є прототипами з власного життя, чи, може, вигадані персонажі?

— Абсолютних прототипів немає. Звісно, вони можуть почерпнути деякі риси моїх знайомих, та й загалом я намагаюсь створювати реальних героїв. Інколи, буває, бачу людину, і про себе думаю: “це потенційний образ для мого оповідання”.

— Чому  нова  Ваша книга “Рольові ігри’ складається саме з 10 оповідань? Чи були Ви поставлені у певні рамки? Можливо, це число має якесь особисте значення для Вас?

— Насправді оповідань було написано більше. Вже з видавництвом ми відбирали кращі. Матеріалу було написано стільки, що цілком можна було видавати ще одну книгу. Хоча й мушу зізнатись – люблю красиві круглі цифри, проте певних рамок собі не встановлюю.

— Ваша попередня книга “Особисто Я Особисто Тобі” була дуже високо оцінена читачами, і я знаю, що у Вас багато фанатів. Чи зустрічаєте Ви час від часу якихось людей, які Вас впізнають і щасливо вигукують : “Я прочитала Вашу книгу! Це так круто!”

— Буває по-різному.  Але варто зауважити, що письменники не можуть похвалитись поширенням співаків чи акторів, їхнє обличчя не настільки крутиться в етері.

— Як Ви ставитеся до критики?

— Як можна розкритикувати книгу, яка сподобалась читачам? І як можна розкрутити книгу, яка читачам не подобається? Відповім, що у мене склався трьохшаровий рівень критики: перший – я сам, у мене присутнє внутрішнє розуміння тексту. Мені вдається адекватно його оцінити.  Друге – бета-рідери, тобто, люди, до яких я прислухаюсь. Саме вони становлять базовий елемент. Третє – читачі, яких я дуже ціную, та інколи в моменти певного відчаю саме їхні позитивні відгуки допомагають не опустити руки.

— Фрідріх Шиллер задля натхнення нюхав гнилі яблука, Вольфганг Гете – запліснявілий швейцарський сир, Густав Майрінк нюхав котячу лапку, а що надихає творити Вас? Можливо, Ви маєте певний зразок для наслідування?

— Якщо коротко: кава, артхауз, жінки, Львів, дощ, ніч, безсоння, розмови… спокій.

— Що стало поштовхом до написання останньої Вашої книги? Які теми є наскрізними у Ваших творах?

— Відповім таким чином: Якщо “Особисто я особисто тобі” була своєрідним підсумком того, як 20 -літній юнак бачить стосунки людей, то нову книгу можна вважати точкою відліку… точкою пошуку! Перш за все, відзначу, що я планомірно перейшов до написання коротших форм. До цього спонукає широка сфера зацікавлення, тому збірка наповнена широким тематичним спектром.По-друге, я люблю гратися з формою твору.  Таким чином,  збірка вийшла надзвичайно різноманітною в стилістичних аспектах. Стосовно концепції твору, то книга знову торкається психології, я знову вбиваюсь в мотиваційний аспект вчинків людей, в створення складних психологічних структур героїв. Також варто відзначити, що у книзі менше лірики!

— Дякую за розмову! До нових цікавих книжок!

Розмовляла Тетяна Корнійчук,
прес-клуб “Юний журналіст”