У мальовничому передгір’ї Сірої гори, між бескидами Карпат, розкинулося красиве село Ванівка Краківського воєводства, простягнувшись вздовж ріки на сім кілометрів. Це село знане тим, що тут була копальня нафти. Ванівчани працювали в ній чорноробочими, не полишаючи своєї господарки. А який клімат – цілющий бальзам, які сприятливі умови для ведення сільського господарства!
Життя в селі йшло своїм ходом. На формування духовного і культурного розвитку сільчан мав вплив священик Цолта, семикласна українська школа, осередок “Просвіта”, читальня, при якій був чудовий хор. Для організації хору багато зробив Микола Вороняк. Ще будучи студентом, він вніс вагомий вклад у розвиток української народної пісні на Тернопільщині, здобувши визнання – заслуженого працівника культури. Серед активістів культурного життя села були: лікар Андрій Шуфлад та його брат Ярослав, що вчителював у місцевій школі, а також сім’ї Мотовиляків, Оршаків…
Ванівка – одне із співучих сіл Лемківщини. В родині Івана Матвійовича Чарноша було п’ятеро дітей: Володимир, Микола, Ярослава, Олег, Богдан. З молоком матері – Марії Теодорівни – прищеплювалася їм любов до пісні, адже вона походить із роду Вороняків. Довгими зимовими вечорами хата Чарношів перетворювалася на музично-танцювальні прядки. Тут збиралася не тільки молодь, а й літні люди. Іван Матвійович сам добре грав на скрипці, мав чудовий голос і прищепив всім своїм синам, доньці Ярославі любов до музики. Так, Володимир навчився грати на акордеоні, Микола на барабані, а наймолодший Богдан – на трубі. Ось чому так весело було на прядках в зимові вечори, бо Чарноші мали свій домашній оркестр, який ванівчани любили слухати. Він був окрасою сільських фестин, шкільних свят.
Пізньої осені 1945 року родину Чарношів насильно депортували з Польщі в Україну. Смуток і сльози по втрачених Бескидах, рідній Ванівці ще довго будуть у їх спогадах.
Тут, в Ягільниці, зустріли родину Оршаків, які вже декілька днів як були поселені, і в цей же день спільно з ними влаштували вечір в Сокольні (нині Народний дім). Вперше тоді ягільничани почули чарівні мелодії Лемківського краю у виконанні Чарношів і Оршаків.
Туга за рідним краєм виливалися у музиці, пісні. А в школі Микола Вороняк знову створює хор, якому судилося захищати Тернопільщину на шкільному огляді художньої самодіяльності. На цей раз аж у самому Києві. Спів хору школярів з Ягільниці, в якому співали Чарноші, вітали міністр освіти України П. Г. Тичина та Григорій Верьовка, присудивши їм почесне друге місце.
По-різному склалися їх долі. Всі діти Івана Чарноша вийшли у широкий світ з батьківської оселі, але пісня, любов до музики ріднить їх і сьогодні. Доречно буде зазначити, що серед п’яти дітей наймолодший Богдан все ж таки залишився вірним пісні і музиці. Здобувши відповідну музичну освіту, працює у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка.
Нині Ярослава і Микола співають у сільському світсько-церковному хорі, в репертуарі якого поряд з духовною піснею значне місце посідає українська народна та лемківська. Майже половина учасників хору – вихідці з Лемківщини, тож недаремно хору з села Ягільниці було надано право відкрити Перший Всесвітній конгрес лемківської культури, що проходив у Тернополі.
Давно вже повернули літа на зиму, зимова пороша посріблила скроні, та культ пісні, музики не полишив цих чудових, скромних, привітних людей, які все своє життя несуть людям поряд з піснею злагоду і добре слово.
Степан Бубернак,
заслужений працівник культури України