“Ми повинні знищувати населення… Якщо мене спитають, що я під тим розумію, то я відповім, що маю на увазі знищення цілих расових одиниць…”
А.Гітлер
Літо 1941 року видалося надзвичайно спекотним. На сході від Тернополя кипіла кривава бійня. Броньована навала чорних хрестоносців, вминаючи гусеницями танків колосисту пшеницю, стрімко рухалася вглиб України. Панічно залишений напризволяще Тернопіль завмер у тривожному очікуванні…
До приходу нацистів місцеві мешканці ставилися по-різному. Тільки євреї усвідомлювали своє жахливе становище. Знущання німців над “юдами” в Європі, зокрема у Польщі, не залишало жодних шансів – вони знали: йде люта смерть…
Арійська ”помста”
Отже, німці вступили у Тернопіль 2 липня 1944-го. Сіра колона мототехніки та вантажівок в’їхала у центр міста, лякаючи його напружену тишу різкими вигуками команд і тупотінням солдатських чобіт.
Нові господарі стали спритно облаштовуватися, нахабно займаючи зручні для себе будівлі.
Наступного ранку на майдані біля тернопільської в’язниці відбувся мітинг, на якому нацисти вітали громадян зі звільненням від більшовицького рабства і демонстрували трупи – жертви енкаведистів.
“От… дивіться, що наробили червоні жиди… Тепер настав наш час помститися!…” – вигукнув начальник гестапо оберштурмфюрер Мюллер.
Від старої синагоги солдати пригнали майже сотню євреїв, які зібрались на молитву, і примусили переляканих людей обмивати мертві тіла, а потім випити цю воду. Побачивши мовчазну непокору багатьох принижених, солдати прикладами підігнали усіх до стіни в’язниці і відкрили вогонь…
У п’ятницю, 4-го липня, на єврейські вулиці Тернополя чорною зграєю увірвалися німці.
Вони багнетами виштовхували чоловіків з будинків. Потім погнали їх у напрямку ринку та ритуальної лазні на вулиці Зацерковній – до столярної майстерні на Острозького, до будинку Гурфайна на Львівській й там холоднокровно стратили.
Інші кинулися до синагог і молитовних будинків – почалися пограбування, погроми: на вулиці у смітники полетіли сувої Тори, ритуальна атрибутика, книги…
У молитовний будинок “Ребе Янкелес Клойз” нацисти загнали п’ятсот євреїв і заживо спалили разом з будівлею… Пожежа охопила сусідні єврейські помешкання, й там загинули ті, хто переховувався у підвалах і на горищах.
Головорізи “Айнзацкомандо” СС з мотоциклів полювали на втікачів, які металися по місту та волали про допомогу. Вдершись у забарикадовані будинки, німці стріляли в усіх без винятку… Пронизливі крики, плач і передсмертний стогін, нескінченна стрілянина, яка обривала чиєсь життя, – все злилося в жахливу какофонію.
6-го липня нацисти вивісили оголошення проте, що “помсту над євреями здійснено, і тепер треба наводити лад”, однак масове винищення тривало ще кілька днів.
Свідки цих подій розповідають про купи трупів на ринковій площі, на старому цвинтарі на вулиці Острозького, біля синагог; про гори обгорілих кісток у спалених будівлях…
Під час так званої “арійської помсти” в Тернополі, за десять діб, по-звірячому стратили більше п’яти тисяч євреїв.
«Новий порядок – це право єврея на повільну смерть»
Перша спроба “орднунга” (орднунг – з німецької порядок) серед євреїв була невдалою. Німці зібрали групу з 63 діячів єврейської інтелігенції “для організації єврейської адміністрації – Юденрата”. Однак всі вони відмовилися. Тоді есесівці вивезли їх за місто – на Загребелля, де примусили вирити глибоку яму. П’яні садисти жорстоко знущалися над непокірними: відрубували кінцівки, вуха, носи, виколювали очі. У скривавлені тортурами тіла втикали багнети, стріляли впритул у кожного по черзі…
“Більшість з вас знає, – наголошував ідеолог нацизму Г. Гіммлер, -що таке 100 трупів, які лежать разом, або 500, або 1000… Витримати це до кінця, за винятком прояву окремих випадків людської слабкості, та залишитися порядною людиною – от що загартовувало нас. Це славна сторінка нашої історії, яка ще не написана до кінця…”
У серпні 1941-го німці все ж таки організували Юденрат – єврейську адміністрацію, потрібну для централізованого пограбування, контролю за трудовою повинністю. Через два роки 40 її членів заживо закопали в Петриківському лісі.
Після отримання єврейської контрибуції нацисти видали наказ про здачу всіх коштовностей, комерційних товарів, меблів і виробів з хутра: за порушення – розстріл.
Виконання наказу суворо контролювали. Під час обшуку в пекарні Шварца гестапо виявило кілька хутряних клаптів. Коли їх склали, то виявилось, що це розпорота шуба: всю родину з п’яти осіб стратили. Колишнього господаря млина Фінкельштейна розстріляли за те, що він приховував в’язанку дров. Електрика Ейнштейна вбили за жменю черешень…
«Небезпека епідемії – вхід неєвреям суворо заборонено!»
У вересні 1941-го, під час єврейського свята “Роша Ашана” (Новий рік), було створено зону примусового проживання – гето, куди ввійшли колишні вулиці Перля, Поділ, Львівська, Руська, Медова, Старий ринок тощо. На малу територію, відокремлену від міста колючим дротом, зігнали 12500 осіб. Без води, тепла, продуктів, медикаментів, теплого одягу, елементарних санітарних умов не було шансів комусь вижити. Місцевим мешканцям з «арійської території» заборонялися будь-які контакти з євреями та відвідування гето без дозволу. За порушення можна було потрапити за колючий дріт з попереджувальними табличками “Небезпека епідемії – вхід неєвреям суворо заборонено!” або втратити життя на місці.
Від голоду, холоду, інфекційних захворювань у гето щоденно вмирали люди. Фури з голими трупами постійно курсували між зоною і єврейським кладовищем…
Праця робить єврея вільним…
На початку 1942-го нацисти організували “Юденлаге” – так звані табори праці, у яких дієздатних євреїв примушували виконувати важку фізичну роботу. Вони працювали на кар’єрах, дорогах, підприємствах і в земельних господарствах. Умови праці були надзвичайно простими: змучився, заслаб – куля в потилицю… Робоча сила гето танула на очах…
Між тим у зоні ширилися чутки про те, що гестапо готується до акцій знищення…
За наказом нацистів Юденрат повинен був скласти списки “зайвих людей”. Почалась паніка – люди зрозуміли, що для багатьох із них настають останні години життя…
Мобілізація «душ» або списки «зайвих»
Похмурого весняного ранку 25-го березня німці зачинили гето і почали акцію під назвою “Мобілізація душ”. З вулиць Поділ Верхній та Нижній зігнали усіх мешканців, до них приєднали хворих, інвалідів, старих і сиріт. Зібрали близько 700 осіб, яких завантажили в автомашини, вивезли у Підгороднє, там поставили обличчям до викопаної ями і з двох кулеметів розстріляли…
у самому гето щоденно гинули люди: за спробу втечі, крадіжки, порушення режиму, вихід на “арійську територію без дозволу, за “неповагу до німецьких військових” тощо.
Наприкінці серпня 1942-го на територію зони ввійшов загін німецької поліції. Почалась облава. Усіх євреїв зібрали на майдані Січинського (сучасний майдан Мистецтв), де відокремили близько 4000 жінок, дітей, літніх громадян. Їх погнали на залізничну станцію й завантажили у товарні вагони більш ніж по 100 осіб у кожен. До головного ешелону причепили вагони з євреями зі Збаража, Микулинців, Струсова.
Більше двох діб ешелон простояв на станції, в якому люди без води та їжі, не спроможні поворухнутися, вмирали стоячи…
Після цього їх повезли в концтабір “Белжець” – на знищення. У подальшому туди депортували ще 3000 громадян.
На початку 1943-го у гето залишилось приблизно 8000 євреїв: лютував голод, від якого повільно вимирали діти. Але “фантазія” садистів не мала меж. На вулиці Барона Гірша нацисти наказали скласти з дитячих трупів високу піраміду, на її вершину загнали живу дитину, яка тримала в руці шоколадку. Отож, ситі та випещені есесівці із задоволенням фотографувались біля свого “творіння”. Дитина так й не скуштувала “подарунка” – весела німчура почала змагатися у стрільбі з пістолетів – хто перший влучить у “кляйне юден”?…
На початку квітня 1943-го знищення єврейської зони активізувалося. До Тернополя прибув штурмфюрер СС Рокита, відомий своєю звірячою жорстокістю в Янівському концтаборі у Львові, який відзначив свій приїзд акцією знищення декількох сот євреїв у Петриківському лісі.
Від 9-го квітня аж до 20-го липня 1943 року нацисти поступово добивали залишки “поселенців” гето, у центрі якого вони постійно спалювали на великому вогнищі “жидівську науку” – книги, документи, предмети побуту, старий одяг..
Під час перевірки території, на вулиці Барона Гірша, есесівці несподівано наразилися на озброєний опір. Відомо, що група молодих євреїв на чолі з пекарем Зелінгером зі зброєю в руках захищали купку людей, які переховувалися в підземному бункері. Нерівний бій тривав дві доби…
20-го липня 1943 року нацисти урочисто оголосили, що Тернопіль – Юденрайн (чистий від євреїв)…
“Незважаючи на всі старання, німцям не вдалося зламати дух євреїв і деморалізувати перед тим, як завдати їм останнього смертельного удару, – розповідає відомий історик, доктор Корнгрін. – “Негідники в гето становили лише незначну меншість, і можна лише дивуватися, якими незначними були результати цієї диявольської справи німців, які забажали продемонструвати моральне падіння та неповноцінність євреїв і тим самим виправдати перед світом свої звірства…”
***
Євреї мешкали в Тернополі ще за середньовіччя – від заснування міста. Разом з українцями вони будували та захищали його від нападників, брали активну участь у всіх політичних і соціальних подіях. На Тернопільщині народилась ціла плеяда єврейських геніїв – відомих у всьому світі діячів науки, культури, релігії, мистецтв тощо.
Єврейська та українська культури задовгі роки доповнювали одна одну й перетворилися на діамант, який прикрашає скарбницю світової цивілізації.
Владислав САНГУШКО.
Бухгалтерія геноциду
- · Від 18000 громадян-євреїв, які мешкали у Тернополі на початку німецької окупації, у квітні 1944 року залишилось 139 осіб.
- · У місті зруйновано 2 синагоги та 41 молитовний будинок.
- · Знищено усі єврейські релігійні реліквії, атрибутику, документи тощо.
- · Стерто з лиця землі старовинне кладовище на вулиці Острозького, поховані там останки видатних земляків, які відомі всьому світові, викинуто на звалище. Пам’ятні могильні плити розтрощено та перетворено на бруківку.
- · Спаплюжено єврейське кладовище на Микулинецькій, що дотепер сиротливо зеленіє бур’яном.