Леонід ПІДРУЧНИЙ: Мені раніше навіть на гадку ніколи не спало, що на патріотичній Чортківщині є так багато «вишиватників»

Шановні жителі міста Чорткова та району! В Україні, незважаючи на перемир’я, ситуація залишається напруженою та тривожною. Щодня надходять повідомлення про обстріли терористами бойових позицій наших військ. Бандити, підтримувані найманцями з Московії та кремлівським диктатором, не можуть змиритися на досягнутому та прагнуть більших завоювань. Відповідно, ми маємо бути готові у будь-яку мить дати нищівну відповідь агресорам, образно кажучи, завше тримати порох сухим.

Східні рубежі країни перебувають під надійним захистом наших воїнів, які вже набули практики ведення бойових дій. Проте, цих мужніх чоловіків, змучених війною, відірваних від рідних та сімей треба обов’язково замінити, дати їм можливість відпочити. І хоч вони у більшості випадків знов повертаються на передову, відпочинок їм тепер вкрай потрібний, і ми маємо це розуміти. З метою ротації військовослужбовців та збільшення чисельності армії оголошено четверту хвилю мобілізації та поновлено призов на строкову військову службу. Окрім цього, це вимушені кроки пов’язані із загрозою втрати Україною суверенітету та незалежності. І ми теж це маємо добре усвідомити.
З прикрістю змушений констатувати, що усвідомлення стати на захист України покинуло багатьох наших краян. Значна кількість молодих та здорових чоловіків, користуючись ліберальністю вітчизняного законодавства, просто ухилилася від свого обов’язку та переховується від мобілізації. Такі вчинки, більш ніж ганебні. Це запросто можна кваліфікувати як зрада Батьківщини, зрада українському народу, зрада односельцям… А як по-іншому? Чому один сільський хлопчина має воювати за десятьох своїх земляків-«уклоністів», які не лише його зрадили, а й тишком-нишком ще й насміхаються з воїна-героя, оборонця рідної землі? Зрада, цинізм та байдужість з приводу захисту Вітчизни мають стати предметом осуду громадськості, якщо, певна річ, громадськість підтримує патріотичні начала.
Мені раніше навіть на гадку ніколи не спало, що на патріотичній Чортківщині є так багато «вишиватників». В груди б’ємося, на майданах виступаємо, пам’ятники відкриваємо…, а як до важливого діла – то в кущі. Тепер я зовсім не здивуюся, коли, борони Господи, Росія обрушиться на Україну, хоч цього ніколи не станеться, чортківські колабораціоністи можуть вирушити на передмістя зустрічати з хлібом-сіллю москалів. Заздалегідь мушу попередити, що теперішні москалі не поступаються, а може й перевершують своєю жорстокістю енкаведистів Сталіна та есесівців Гітлера. Вони не пожаліють нікого, облесників та зрадників в тому числі.
Оці колабораціоністи, пофігісти, панікери та інші «патрійоти» якраз і розповсюджують чутки та вигадки, що ми все одно віддамо Путіну цілий Донбас, а може й більше. Тому героїчна оборона Донбасу нашими воїнами, нібито марна трата часу, даремно пролита кров та жертви. Відтак, треба саботувати мобілізацію та підтримувати «уклоністів», як ото їх заохочує Путін, запрошуючи на заробітки до Росії. Переконаний, що такі слова не виходять з уст справжніх українців, а з таких собі хохлів, для яких хай би роги на чолі, лиш би сало на столі.
Ні, і це слід запам’ятати хохлам та ворогам, наші жертви на цій Вітчизняній війні не даремні, і Донбас ми нікому не віддамо! Втрата незначних територій Донецької та Луганської областей, а також Криму – тимчасове явище. Ці землі повернуться у лоно України, і це однозначно. Були, щоправда, помилки, але на війні без помилок не буває як і в буденному житті. Помилки виправляються, винні понесуть покарання. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих та щиро співчуваємо їхнім рідним. Вшановуємо живих героїв війни. Також важливим є те, що ворог зламав зуби у пориві здолати оборону українських військ та в подальшому сім разів подумає перед тим, як знову лізти на вірну загибель. Наші воїни продемонстрували чудеса майстерності, відваги та героїзму, покривши себе невмирущою славою.
Нам потрібно готуватися до оборони, готуватися прискіпливо та наполегливо, нарощуючи міць армії, навчати армійські кадри, покращувати дисципліну та виправку. Підготовка до оборони, це не залякування, а крайня необхідність сьогодення, поки ми маємо підступного та жорстокого ворога. Мобілізація – це один з видів обороноздатності країни, і ми в жодному випадку не маємо це ігнорувати, якщо, звичайно, не хочемо з хлібом-сіллю зустрічати розгнузданих москалів.
Проводжати до війська важко, а на війну тим паче. Розумію та поділяю тривогу батьків, дружин, дітей та рідні. Мені теж не просто відправляти людей до війська, знаючи імовірність їх подальшої служби десь у Пісках чи під Маріуполем. А повідомляти рідним про загибель сина, чоловіка, батька…? Це ще у стократ гірше. Вихід є? Не має. Змушують обставини, служба, обов’язок. Хочу щоби цей обов’язок був прищеплений до всіх нас – священний обов’язок захищати рідну Україну!

Маю честь, полковник Леонід Підручний, військовий комісар Чортківського ОМВК