“Орест Білоус за натурою – відверто не баталіст. Мені неважко помітити, що його емоційна піднесеність реалізує себе в іншому: більш прихованому, приватному, не галасливому; для себе – в камерності звукових уподобань. На перший погляд цілком реалістичні засоби живописного письма, мимовільно набирають у творі певного містичного звучання неусвідомленої тривоги, призабутих тривких сновидінь, зачаєних лоскітливих бажань.. І усе це проникає в нас, шанобливих реципієнтів, задоміновуючи в невипадкових спалахах підсвідомості…”

Малярський час Ореста Білоуса
(декілька рефлексійних розмислів)

1.
…Гадаю, у випадку творчості живописця Ореста Білоуса немає якогось особливого резону говорити про приналежність його до реалістичних течій, а чи до формалістичних напрямків або локальних малярських шкіл. За ретельного професійного аналізу подібні дефініції хибуватимуть неодмінно бодай часткою несправжності та майже нічого не додадуть до з’ясування-відчуття його творчості.
…Напевне, спосіб йти від подеяких картин Художника до наступних окремих інших, іноді повертаючись до чогось; сприймаючи малярство, як згусток почуттів автора, застановлюючись над явищами колористичних медитацій – шлях значно цікавіший та безмірно захоплюючий. Власне, затіяти таку естетську гру: реагуючи на художній образ трансформувати авторську малярську метафору в свої світи та можливості творчої уяви. Подеякі записи, в цьому, а чи близьких напрямках, допроваджую до читальника (вдався до послуг, так званої, галерейної експозиції – понад 50 творів темперного малярства Ореста Білоуса, що була розгорнута не так давно в Національному музеї українського мистецтва імені митрополита Андрея Шептицького у Львові та згодом виданих виставкових проспектів, каталогів).

2.
Якби виникла потреба доконче щось узагальнювати, то я б, напевне, прийшов до якихось неформальних визначень: основними якостями картин О. Білоуса є проникливий природний ліризм та ностальгія за справжнім. А ще – правдивість життєвого мотиву та емоційна наснаженість; даленіюча меланхолія осені. І все це втілено у дещо приглушеній колористичній манері, в чомусь співзвучній давньому українському живопису-іконопису, кращим зразкам народної традиції в малярстві.
Крім того, бачу його, як вибагливого стиліста. Що незмінно переймається докладностями та із захопленням непосидющого пошуковця відкриває все нові можливості в цій делікатній царині. Інтуїтивно втішається барвами, однак цілком свідомо й надійно намагається опанувати, і навіть приборкати, природу кольору, не покладаючись лише на стихію, що несе незвіданими руслами та улоговинами. Тобто, шліфує стиль. Що в свою чергу впливає на самого художника, формуючи особистість ще більш стильову, креативну.

3.
…На мене О. Білоус справляє враження художника, якому не доконче дошукуватися на пленері якихось красивостей. Це може бути й непоказний краєвид-фрагмент: із залишками старого вориння та вузьким покрученим гірським путівцем. …Але ж це – „Осінь у Славському”. На картині з’являється – майже магічна місцина. Автор явно із задоволенням впивається густим гірським повітрям. Насиченим багрянцевим золотом могутніх дерев, і даленіюче-зникаючою синявою вже вихолодаючих просторів. І далі „Сині небеса пливуть”: щедрість барви – від переповненості серця. Від лірика та лірника в малярській штуці. Послухайте цю тишу карпатської барви. Вона – поетична.

4.
Майже медитативна авторська внутрішня зосередженість, унікальне відчуття колірної виповненості середовища, проникнення в безконечне розмаїття відтінкових нюансів та здатність доторку до гри колірних рефлексів – саме вони, як на мене, дозволяють художнику рухатися шляхом невичерпних і, разом з тим, дуже конкретних мистецьких відкриттів. І сягати подеколи несподіваних результатів. „Крехівський монастир”. Усвідомлюю, що цей твір, виконаний безпосередньо з натури, і є фактично мало не етюдом… Одначе насправді, сприймається, як цілком довершена картина. Саме завдяки бездоганному змістовому колористичному наповненню. Особливий зміст тримає напругу „дійства”, навіть покликає певну драматургію. Цей добротний малярський синтез реальності життя та фантазійності уяви. І Білоус дає собі з цим раду, беззмінно дбаючи і про інтереси поціновувачів.

5.
„Шенбурський замок”; чи лише спресований між лещатами століть час втілено в цій оборонній споруді?.. О. Білоус за натурою – відверто не баталіст. Мені неважко помітити, що його емоційна піднесеність реалізує себе в іншому: більш прихованому, приватному, не галасливому; для себе – в камерності звукових уподобань. На перший погляд цілком реалістичні засоби живописного письма, мимовільно набирають у творі певного містичного звучання неусвідомленої тривоги, призабутих тривких сновидінь, зачаєних лоскітливих бажань.. І усе це проникає в нас, шанобливих реципієнтів, задоміновуючи в невипадкових спалахах підсвідомості. Матеріалізується з густих надвечірніх сутінків німого замку („Свірзький замок”). …І залишається зі мною назавше.

6.
Композиція цього полотна – проста. Втім, зовсім не спрощена („Тіні старого саду”). Живопис наче переливається за рамці картини, незважаючи на свою нарочиту небагатослівність і буденність деталей. Він прагне жити своїм життям. Це – від авторського загостреного відчуття світу; інтеграція його кольором узагальнень.
…І продовження діалогу душі – „Тіні золотого саду”. Звучить як поезія; співзвучно тим ідеалам краси, що їх, здавалося б, неможливо передати навіть через художній образ… Але живописець таки добре тримає на оці свою стежину й провадить нею тих, хто цього прагне. Чи це не дорога до Храму?..
На цій же „нуті” сприймається „Передгроззя”. Виразно відчуваєш основні кольори й тональності. Автор м’якими мазками пензля, наче нерукотворно, позначає силуети дерев, копички сіна, шпихлір, не порушуючи невидимої структури гармонії. Подекуди манера накладання живописних пластів нагадує акварель (до слова, в О. Білоуса чималенька акварельна практика). Широта письма зближається з ескізністю, однак при цьому картина не втрачає свого самобутнього образного колориту.

7.
Не проминаю увагою, в деяких найновіших творах О. Білоуса колір зазвучав значно декоративніше, формальна ліпнина більш узагальнена, з прихованою символікою, що потребує розвинутого інтуїтивного сприйняття. Головні наголоси робляться на контрастність, колірну вишуканість; на пошуки максимального виявлення барвистої звучності дооколишніх речей та явищ. „Цвіте кактус”, „Мальви”, „Соняхи”. Чи можна тут вести мову лише про певні тимчасові естетські забаганки художника, а чи все ж глибинна енергетика кольору потроху відкриває йому свої сокровенні таємниці й це позначається на всій його наступній творчості? Хтозна?!. Проте, вже можна отримувати насолоду від того нового, мистецьки досконалішого змісту картин. Задля цього, здається, й приходжу на виставки…

8.
Є у доробку О. Білоуса й портретний живопис: „Любава”, „Остап”, „Роман”. Портретовані – переважно друзі, колеги. Тобто, люди, яких він добре знає. Декого зустрічає мало не щодня.
Цей надскладний жанр живопису сприймається О. Білоусом по-своєму: більш камерно, довірливо, без крутих замовлень… Він, видається мені, прагне прочинити бодай маленьке віконце в душу портретованого.
Усі ці картини, за правило, по-особливому закомпоновані. Ніякі акцентовані аксесуари не відволікають увагу від обличчя. Зрозуміло, художник у пошуку якостей ідеального (це в світовому „портреті” особливо поціновується та аналізується, як таїна-таїн, знавцями мистецтва). Зрештою, Білоуса зовсім не цікавить примхлива салонна краса, а чи холодні досконалості штатних вихолених вродливиць конкурсів і різноманітних шоу. А та неповторність, що її випромінює жива душа, світиться нею натхненне духом обличчя. Доброта. Любов. Ласка.
Помітний романтичний характер портретів; очевидна поетизація образів. І ще – щось таке особливе, як національний характер…

9.
…І дещо з біографічного. Принаймні те, що я достеменно знаю. Орест Білоус (прізвище має щось медитативно-погідне та праукраїнське; ім’я, хоч і грецьке за походженням, повністю адаптоване у нашу мовно-мовленнєву культуру та й значення наче зумисне промовляє – горянин; скільки ж то вже того гірсько-карпатського в творчості майстра назбирається) з’явився на Світ Божий 14 лютого 1943 року в селі Старий Витків Радехівського району на Львівщині в селянській родині.
Навчався – закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Маючи таких учителів, як Карло Звіринський, Данило Довбушинський, Ласло Пушкаш, не міг ще тоді не вжитися в часопростір малярства; розпочав пошуки способів сягнення свободи духу.
Дослідники – знавці мистецтва виокремлюють у творчості О. Білоуса „карпатський”, „львівський”, „гологірський”, „кримський” цикли полотен живопису. Певен, усе це слід сприймати з певною часткою умовності. І робити свої аналітично-мистецькі висліди через особисту естетику та вичерпні знання творчості художника… (можливо, це в руслі і моїх майбутніх творчих інтересів).
Понад 30 років фахово працює у львівських музеях. Зараз – у Національному музеї українського мистецтва імені митрополита Андрея Шептицького. Отже має унікальну можливість постійно вивчати мистецькі шедеври в музейних фондових колекціях. Що, зрозуміло, благотворно впливає й на розвиток його олійного та темперного живопису в плані засвоєння чару традицій та харизматичності імен.
Нині Орест розміняв уже восьмий десяток. І він – автор понад десятка персональних виставок в Україні. Не звик гасати світами. Втім, його малярство вже має європейську прописку. Деякі приватні галереї та мистецькі збірні музеїв зробили свій вибір.

Віктор Палинський

4377imgmigr

4378imgmigr

4381imgmigr

4382imgmigr

4384imgmigr

Leave a Reply

Your email address will not be published.