Треба ж такого: Чортків навчився ходити задом наперед і виглядає якось він нині аж надто приплюснуто і кривобоко. Після Другої світової війни місто мало і вигляд рівніший, і ауру світлішу. На фото бачимо позаду дічаток дорогу, що сьогодні веде від райвідділу міліції до тюрми. Мабуть, тоді в Чорткові час від часу падали з неба цементні дощі-зливи, щоб мати таку рівну добротну (повоєнну) дорогу, яку у сьогочассі так перекособочило.

Ошатний вигляд мав вхід у скверик по вулиці Міцкевича (тепер С.Бандери). Дивина, але там навіть вази-клумби у той час “росли”. У центрі міста був будинок побуту, а біля нього вирувало ялинкове царство і сміття не було на ринку, а росла трава. На площі Чорткова аж світились акуратно підрізані газони – це і була головна окраса міста. Пам’ятник вождю світового пролетаріату ми демонтували ще на зорі незалежності, лише забуваємо знищувати чагарники по краях теперішньої головної площі нашого рідного Чорткова.
В місті живе жінка, – це пані Галина Олонцева. Все життя вона пропрацювала музичним керівником у садочку. А от її захопленням було і є фотографування. Я вдячна пані Галині за її світлини-екскурсії по колишньому Чорткову. Дякуючи їй можна тепер побачити щойно побудовану лікарню у 60-х роках, будівництво на площі міста готелю “Супутник” і поруч нього п’ятиповерхівку, та огрому того, як і чим жило місто 60-х та 70-тих років. Старше покоління знає. Що на площі, на місці теперішнього райкому, була будівля гідроміліораційного технікуму. Коли її зносили, то думали, що щойно побудований готель, розсипеться вдрузки, такою міцною виявилася ця споруда. Біля ЗОШ №2 стояв пам’ятник матері і дитини, але нинішнє покоління чортківців про це навіть не здогадується.
Переглянемо декілька фотографій давнього Чорткова, скажімо за Польщі та Австії. На світлині бачимо ще одні сходи біля ратуші. Фото датоване 1917 роком. Видно навіть ще не повністю добудоване приміщення ринку.
Недавно дізналась історію про будинок по вулиці Маньовського, зараз там корпус молодших груп садочка №5. У двоповерховому будинку на Новій (так колись називалась ця вулиця) жив якійсь високий міліцейський чиновник, здається, полковник. Точно не пам’ятає чоловік, що розповідав мені про це, але тоді ходили розмови, що він був командиром окремого полку по боротьбі з бандитизмом, так званими “червонопогонниками”. Займав він обидва поверхи і досить великий сад біля нього, у якому постійно бігала величезна німецька вівчарка.
Після початку реабілітації репресованих і повернення людей з таборів цей “діяч” миттєво зник, а будинок віддали родині репресованих . Вони приїхали з Росії, й відносилися до категорії “старих більшовиків-ленінців”. Сиділи десь з
1937 року, років двадцять. Дід був персональним пенсіонером і я його зовсім не запам’ятав, – продовжив розмову чоловік. А його дружина працювала у санстанції й зовні була точною копією актриси Фаїни Раневської, навіть постійно ходила у пенсне, коли люди вже давно перейшли на звичайні окуляри. Цих більшовиків запрошували виступати у нашій школі, я запам’ятав лише їхні розповіді про тундру, поїздки на собачих упряжках при спалах Північного світіння. А більше нічого. Як родина ця з’явилася у Чорткові несподівано, так і зникла вона кудись. А у 1960-х роках у їхньому будинку вже діяв дитячий садок.
Отак, разок за разком, силою волі відкриваєш для себе невідому сторінку рідного міста, яке нині, на превеликий жаль, перетворилося у великий базар, втративши свою “первородну цноту”.

Вікторія Пахолюк.

фото 1

фото 2

фото3

фото 4

фото 5

фото 6

фото7

фото8

фото 10

фото11

фото12

фото13

4 коментарі

  1. Вікторія

    Рано чи пізно, керовники зрозуміють в Чорткові, що можна заробляти не тільки на продажі міста, а й на його відреставрованних красотах

  2. Андрій

    За Радянського союзу вбили історію Чорткова, навіть назву трохи змінили, а за України – вбивають фізично Чортків, архітектуру яка не реставрується і нічого для міста не робиться. Надіюсь колись Чортків зазнає кращої долі ніж за жебракуватої України. Czortków заслуговує на кращих власників та жителів.