Аплікації, створені силою таланту нашої бджілки-трудівниці, – унікальне явище мистецтва. Немає людини, яка б залишилася байдужою до краси, народженої натхненним серцем. Вічно молода душа Ольги Зеленої замилувана красою природи, пройнята безмежною любов’ю до рідного краю. Творчості майстрині притаманні релігійність, патріотизм, пропагування вічних цінностей: любові, сім’ї, поваги до батьків та знань. Центральними образами панно є природа і людина, яка завжди, хоча й опосередковано, присутня у її шедеврах.
Працьовиті руки спорудили міста і храми, зростили хліб, сади і квіти, «вінцю творіння» властиві духовність і патріотизм, відображені у панно.
Талант Ольги Олексіївни багатогранний і невичерпний, тому, сподіваюся, ця книжка зацікавить як тих, хто знайомий з роботами жінки, так і людей, які вперше відкривають для себе світ аплікації майстрині.
Отож, шановний читачу, вирушаймо до естетичного спілкування з дивовижним світом Ольги Зеленої.
Ольга Олексії-вна Зелена (Корсун) – жінка унікального таланту. Ідучи до свого покликання, вона пробувала сили у різних галузях мистецтва, щоб знайти те, єдине, до якого лежала душа. Майстриня вміє чудово малювати, виготовляти рішельє, в’язати гачком, але усе це відійшло на другий план, коли в житті невсипущої рукодільниці з’явилася аплікація.
Ви навіть не уявляєте, з чого ті витвори її рук, бо вони вражають повнотою кольорів і нагадують полотна, які намальовані фарбами. Важко призвичаїти себе до думки, що ці роботи створюються зі зношеного одягу, клаптиків тканини, відрізків ниток та усього того, що людина непрактична залишить вмирати на запорошеному горищі.
Зелена Ольга Олексіївна народилася в м. Києві 10.07.1937 р. в робітничій родині Олексія Петровича та Наталії Іванівни Корсун.
Під час війни разом з матір’ю була вивезена до Німеччини на примусові роботи, мама працювала на фабриці.
Після війни повернулись на батьківщину, яка зустріла їх вороже як ворогів народу і не приймала в рідне місто. Після кількох років поневірянь в 1948 році разом з батьками оселились у Чорткові. У 1955 р. Ольга Олексіївна вступила в Теребовлянський культурно-освітній технікум підготовки культурно-освітніх працівників на бібліотечний відділ.
1958 р. – початок трудової діяльності в бібліотеках на різних посадах.
З дитинства займалась нетрадиційним декоративно-прикладним мистецтвом – аплікацією на тканині.
Поряд з тим займалась іншими видами рукоділля: мереживом, макраме, вишивкою, м’якою іграшкою, виготовляла набивні килими, малювала картини.
З початку 80 років брала участь у виставках образотворчого мистецтва в Чорткові, Тернополі. Виставки були персональними.
31 липня 1997 року – атестаційна комісія в Тернополі, де було визнано і присвоєно Зеленій Ользі Олексіївні звання «Майстра сучасного декоративно-прикладного мистецтва в галузі аплікації». В доробку майстрині біля 170 робіт.
Ольга Олексіївна дає друге життя стареньким речам і, немов талановитий художник, який тонко відчуває гармонію кольорів і ліній, створює справжнє диво.
Жодна книжка, яка присвячена художникам не описує аплікацію в такій формі, як нею користується майстриня. Справа в тому, що це дуже давній вид мистецтва. Ще скіфи прикрашали свій одяг та сідла коней візерунками із клаптиків шкіри. У наш час є кілька майстрів, які наклеюють папір або тканину на основу, створюючи своєрідні композиції.
Ольга Олексіївна іде іншим шляхом: вона пришиває всі, навіть найдрібніші деталі до тканини-основи, але не тільки. Жінка поєднує макраме, в’язання гачком, і тому її роботи об’ємні, немов живі.
Деякі аплікації наповнені філософським змістом, інші – зображають милі серцю куточки, але, перш за все, вони створені руками жінки, яка тонко відчуває красу природи. Щоб осягнути всю унікальність таланту Ольги Олексіївни, потрібно побувати на виставці робіт або завітати до її дому, який схожий на справжній музей. Кожна аплікація тут – це немов частиночка життя. Вони мають свою історію і відображають якусь важливу подію, погляди на буття людське або просто стан душі жінки. Треба сказати, що кожне з її творінь має особливу внутрішню красу, бо виконувалось, щоб принести промінчик сонця в серце ближнього.
«Книга мого життя»
У нашому житті існують речі, які не втрачають своєї актуальності за будь-яких перепетій. І чи живемо ми у вісімнадцятому, чи двадцять першому столітті, прагнення людини досягнути досконалості, розвинути свої таланти і подарувати цю частинку серця іншим буде струмувати на поверхню животворним джерелом.
Промені творчості Ольги Олексіївни створюють унікальну ауру тепла і душевності, роботи дарують естетичну насолоду і радість відкриття неповторного світу гармонії і барв.
Розпочати нашу подорож у світ аплікації хочеться із грандіозного ансамблю, який складається із п’яти робіт. Вони об’єднані тонкими, наче струни, переживаннями і почуттями світлокрилої душі. Тут закладені вічні цінності, близькі серцю кожної людини. Родина – зв’язок між поколіннями, батьківщина – універсальні святині, фундамент, на якому зводяться храми душ наших.
Перше панно «Як тебе не любити, Києве мій». Авторка зізнається, що в цій роботі втілилась давня мрія створити панораму столиці. Ви не знайдете тут модерних хмарочосів, бо майстриня запросила нас поблукати найбільш давньою частиною міста. Саме тією, де вона вступила в життя, тією, що символізує вічну надію, цілий світ, до якого хочеться доторкнутися, побачити знову і знову.
Височить над Дніпром злотоверхий Київ, сяє куполами церков, красується пам’ятками архітектури. Тут зображено маленьку частинку Печерської Лаври. Над річкою стоїть церква святого Миколая-чудотворця. Навпроти річкового вокзалу – церква Різдва Христового, тут прощалися з тілом Тараса Григоровича Шевченка на шляху до місця його останнього спочинку в Києві. На панно відтворено пам’ятник легендарним засновникам Києва – Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либідь, князю Володимиру Великому – хрестителю Русі.
Друга робота із ансамблю – «Місто моє старовинне, місто моє молоде» – присвячена 480-річчю Чорткова. Кожен житель цієї квітучої місцевості на берегах Серету впізнає собор Верховних Апостолів Петра і Павла та церкву Покрови Пресвятої Богородиці, костел отців домініканців і ратушу, а ще синагогу, руїни замку, Народний дім ім. Катерини Рубчакової, бібліотеки та багато інших будівель. Умілі руки майстрині приладнали до основи кожну, навіть найменшу ниточку, дуже ретельно, тому усе зображене вражає майже фотографічною точністю. Робота наповнена любов’ю до міста, Ольга Олексіївна пишається малою батьківщиною свого чоловіка і дітей, окрайцем землі, що гостинно прийняла її сім’ю у важкі повоєнні роки.
Робота «Дерево родоводу – дерево життя» має філософське звучання. На ній зображено дерево, на якому одночасно є і квітучі пагони і недостиглі плоди, що лишень наливаються соками літа, і дозрілі яблучка.
Отож, погляньмо на вершину крони. Гілки вкриті рясними білими квітами, над якими снують працьовиті бджоли. До речі, ці невсипучі комахи часто зустрічаються на панно Ольги Олексіївни. Бджілки старанно виконують свою роботу,здається, ніби насправді чутно їх гул, ту неповторну музику весняних садів. Природа пробуджується, в’ють свої гнізда лелеки. Між літом і весною зображена їх повна наснаги сім’я. Літо – це молоде щасливе подружжя, весна – їхні діти. Як у житті людина проходить різні періоди, так і на панно після теплого літа іде осінь. Опадають яблука, та це не означає, що життя закінчується. Плоди перейдуть у коріння, щоб дати нові пагони, нові гілки, подарувати свою силу наступним поколінням.
Навколо дерева цвітуть чорнобривці, насіяні матір’ю. Коли дивишся на ці осінні квіти, одразу ж пригадується народна пісня, у серці пробуджуються спогади, щасливі почуття.
Робота «Дерево родоводу – дерево життя» відображає духовний світ українця, адже наші діди і прадіди любили саджати біля своїх осель плодові дерева (у росіян, приміром, така традиція відсутня). Лелека одягнутий у вишиванку – ще один із символів нації. Глибоке значення має і перевесло. Воно відображає прагнення людей до очищення, а виготовляли його після Різдва Христового з дідуха, що був символом єдності поколінь, усієї родини.
Перевесло пов’язували на стовбур, щоб у нього ховалися шкідники, а потім спалювали, щоб не дати їм можливості нищити врожай.
Біля коренів дерева стоїть Книга Буття. Вона оздоблена золотом і маленьким образком, що свідчить про захист Божої Матері. Але книга повернута до нас обкладинкою, тому не можна дізнатися її таємницю, поки не перетнеш межу життя і смерті.
У роботі майстриня поєднала тканини різної фактури, об’ємну аплікацію, а бджоли, яблука і коріння вив’язані гачком.
Перейдімо до четвертої роботи цієї унікальної епопеї – це «Родинний герб». Розкішний павич красується перед замком, захищає двері дому-фортеці від лихого, однак тут завжди раді друзям. Символом початку родоводу є абревіатура З.О.Я. – Зелені Ольга і Ярослав. Свою родину майстриня доручає під опіку Божої Матері, іконка розташована на центральній башті фортеці. Невипадковим є добір кольорів, які є символічними. Блакитний – це чисте небо і життєдайна вода, жовтий – сонце і хлібні лани, а рожевий – добробут.
Робота відображає прагнення майстрині передати нащадкам одвічні загальнолюдські цінності, вкарбувати в генетичну пам’ять повагу до родини, предків, життя, адже саме в наших коренях таїться основа майбутнього.
А п’ятою і завершальною роботою є рушник. Здавна цей предмет побуту посідав значне місце в житті українців. Рушники супроводжували людину в усі ключові моменти її життя – народження, одруження, смерть. Він був оберегом, символом життєвої дороги, тому так доречно підкреслює ідею епопеї «Книга мого життя», стелиться від Києва до Чорткова, від глибини віків до сьогодення. А в глибині душі жевріє сподівання, що дрібним вишиттям проляже шлях від серця майстрині до сердець сотень тисяч людей, які з розумінням і вдячністю відкриватимуть для себе сторінки її творчості, гортатимуть книгу життя жінки, дбайливо вимережену в її роботах.
Як подих яснокрилого вітру, торкають душу панно філософського змісту. Мабуть, людина небайдужа відчує, що намагалася сказати майстриня,створюючи свої роботи. Символіка зрозуміла кожному, бо значення її ми увібрали з молоком матері, з кожним кроком у світ зворушливої та лагідної краси.
Панно «Обереги» своїми обрисами нагадує крашанку. З першого погляду в уяві виникає спогад про Великодні свята і жертву Сина Божого заради спасіння душ наших. «Обереги» Ольги Зеленої – це Земля, яку охороняє лелека – продовжувач роду. Крашанка наче переділена навпіл його крильми. Це світ земний – з його ланами і полями в обрамленні великих маків і ромашок, та світ небесний, у вінку безсмертної краси. За віруваннями наших предків лелека щороку відлітає у вирій – місце, куди переселяються душі померлих людей. Птах символізує зв’язок із потойбіччям. А джерелом життєдайної сили є наші священні обереги – це хліб і, звичайно ж, вода. Їх символізують пшеничні колоски, вітряк і криниця.
Панно втілює ідею вічності життя, яке не закінчується на порозі смерті, бо є надія на спасіння під крилами наших оберегів.
Робота «Слід на землі» наповнена високим виховним змістом. Земля тут зображена у безмежному космічному просторі. Планета наче повна чаша – блакить небес і біла хмаринка – слід людини, наче нетлінна пам’ять у серцях оточуючих.
Історія може забути твоє ім’я, але ніколи не забуде добрий вчинок, результат праці невсипущих рук. Робота змушує задуматися над життям і, можливо, переосмислити мету свого існування на просторах блакитної планети. Людина наділена великою силою змінювати світ на краще, тому навіть тінь зневіри не має права торкнути душу. Докладаючи працю рук своїх, залишаємо свій слід на землі.
З трепетом у серці зупиняємо погляд на панно «Дерево мудрості». Що ж хотіла нам сказати авторка, створюючи цю аплікацію? Перш за все, тут зустрічається мотив зміни пір року – циклічності життя. Крона дерева розташована в крузі, що є символом безкінечності. Клаптики тканини наче промовляють до нас: природа вічна.
Символічне значення має книга. Вона – джерело мудрості, вона – подарунок дерев, які віддали свої життя, щоб бути увічненими в папері. Крім того, зелені промені – це легені планети, це матеріал для наших домівок, меблів, від них ми отримуємо їжу і тепло.
Аплікація Ольги Олексіївни наче справжня ода деревам, які вміють мужньо боротися з незгодами, а вмирають гордо, стоячи. Авторка вірить, що якби дерева вміли говорити, вони б розповіли багато цікавого. Панно «Дерево мудрості» – це вдала спроба засобами мистецтва подарувати мову нашим зеленим друзям.
Бог нагородив Ольгу Зелену перейти земне життя двома шляхами – професія бібліотекаря і хобі – майстриня-аплікатор, – дорогами, що йшли поряд, та ніколи не зливалися воєдино? Ні. Є та точка, у якій з’єдналися робота і покоління. Це панно – «Бібліотекар-бджілка». Маленька комашка, метка і працьовита, як і досвідчений бібліотекар, невтомно трудиться, вибираючи з книг інформацію, яку потім прокукурікає Півень. Бібліотекарю-бджілці нелегко: книга велика – вона маленька. Але все ж шукає місця під сонцем-соняхом, ні на мить не забуваючи, що бібліотека – це аптека для душі, тож цілком до речі тут лікарські ромашки.
Апогеєм циклу філософських робіт Ольги Зеленої є панно «Троянди для матусі».
На темно-синьому фоні, бездонному, наче печаль людська, розміщений вінок із троянд – улюблених квітів матері Ольги Олексіївни. Та вони не звичайні, не земні, а космічні, блакитні. Середина вінка золота, світла, а чотири трояндові листочки розміщені так, що це світло лине у формі хреста. Це хрест небесний. Туди відлетить душа, щоб уже ніколи не знати смутку і тривог. Та є ще один, земний хрест матері. Його утворюють колючі трояндові гілки, і символізує він тернову дорогу життя. Цікавим є образ ластівки. Ольга Олексіївна вірить, що пташки – це зв’язок людей з Богом. Ластівка несе крихітну пір’їнку у дзьобику, а душа доньки тихо вимовляє: «Нехай земля тобі буде пухом,матусю».
Не можна говорити про аплікації Ольги Зеленої і не згадати її соняшники. Уявіть лишень: краплинки світла впали на землю. Діти сонця, смиренно похиливши голови, завмерли, трепетно очікуючи на диво… І ось на горизонті з’явилася золотава дужка. Повільно і велично, із воістину царським достоїнством, вийшло з-за обрію Сонце.
Стрепенулося золоте море. Посміхнулися Золоті сонечка, ясні голівки повернули туди, де вже сяє красою і величчю небесне світило. Скільки безмежної радості, щастя приніс новий безхмарний день.
Напевне, саме така картина торкнула душу Ольги Олексіївни Зеленої, коли вона задумувала свою нову роботу «Квітка сонця – соняшник». Вона символізує одвічне прагнення дотягнутися до світла.
Майстриня створила унікальну роботу. Рослини наче живі, оксамитово-м’які на дотик. Теплі та приємні. Хочеться пірнути у безмежне море жовто-зеленого сяйва, яке заглядає в наші очі, а може, і в самісіньку душу.
Серединки соняшникам майстриня дбайливо вив’язала гачком, використовуючи чорні і сірі нитки. Вони наче справжні зернятка, вже й пустотливий горобчик прилетів, щоб подзьобати смачного насіння. Пелюстки квітів акуратно вирізані із яскраво-жовтої тканини і дбайливо пришиті до основи. Буйні огіркові листочки і зелені плоди обснували старовинний тин, на якому сушаться полив’яні глечики.
Ольга Олексіївна хотіла б, щоб світло і радість, які панують у її душі, і які вона передала за допомогою квітки сонця – соняшника, запанували на всій землі.
Велика кількість робіт призначена визначним місцям Чорткова. Це і «Домініканський костел», і «Церква святої Покрови», і «Храм Петра і Павла», «Будинок культури ім. К. Рубчакової», «Чортківський медичний коледж». Та особливою любов’ю пройнята робота «Діти наші, квіти наші», присвячена дню народження дитячої районної бібліотеки, де довгий час працювала майстриня.
На фоні голубого неба зображено приміщення бібліотеки. В центрі – велика розгорнута книга із ювілейною датою – 50 років та святковий торт. Навкруги діти, ніби ельфи з казок, прийшли привітати музикою і танцями працівників бібліотеки із золотим ювілеєм.
У центрі торта запалена велика свічка. Нехай збудуться бажання колективу бібліотеки, загадані в цей день. Більшого щастя і нагороди не треба.
З щасливою любов’ю в серці створювала майстриня свої роботи для діток. З сяючими вогниками в оченятах розглядає малеча її творіння. Та й дорослі поринають з невимовною радістю у казковий світ дитинства. Персонажі здебільшого олюднені. Підморгують нам колоритні дині-господині і гарбузи-козаки, всміхаються дрібні огірочки, красень-кавун лукаво позирає з-за огудиння. Морквиця – красна дівиця у червоній спідничці, із зеленими косами – пишається своєю вродою. Це панно «Гарбузовому роду нема переводу».
А ось інша робота – «Зимова сплячка». Гарно потрудився за осінь Їжачок: багато запасів має. Тут і гриби, і рибка, солодкі яблучка і груші.
У печі палахкотить вогонь, стоїть зварена кашка, а колючий господар спить, укрившись картатою ковдрою. Він заслужив спокійний зимовий сон, бо добре напрацювався.
Потрапляємо у світ добрих мультфільмів, дивлячись на роботу «Маленька мавпочка». Звірі принесли подарунки мавпеняті у червоній спідничці і бантику. Слоненя – банан, леопард – квіти, а змія – ананас. Вона зовсім не підступна, а навпаки – щира і добра. Є у джунглях і жираф, і яскраві папужки. Напевно, у мавпочки день народження. Всюди панує радість, а дитяча фантазія створює неймовірні історії, що могли б трапитися у цій казці.
Звертається майстриня до сюжетів фольклору. Панно «Лисиця та журавель», «Ходить гарбуз по городу» ілюструють популярні дитячі казки.
Галина Коваль.
