Вересень 1939 року не приніс галичанам жаданої волі. Фашистська Німеччина і Радянський Союз поділили Польщу навпіл. Східна Галичина увійшла до складу найпотужнішої Совєтської імперії. Почалися переслідування, репресії і арешти свідомих громадян. Панічний страх, здавалося, скував душу кожного галичанина. У Чорткові панували дні народного безправ’я. Найстрашнішим місцем стала Чортківська тюрма, що була запруджена арештантами. Тут чинилися нелюдські тортури, панували насилля і садизм. Коли з приходом німців відкрилися ворота цього „пекла на землі”, то люди побачили страхітливу картину: понівечені і розтерзані тіла невільних в’язнів, яких знищили більшовики в останній день відходу.

   Другу частину в’язнів, а це близько однієї тисячі осіб, 2 липня 1941 року московські окупанти погнали на схід. Етапування пролягло через Скалу, Кам’янець Подільський і Вінницю. Аж в Уманьській тюрмі знайшли свій останній притулок наші ув’язнені краяни. Відступаючи з Чорткова москалі замордували отців-домініканців, пароха села Угринь о. Антона Ричаківського та ін. Вдячні жителі Заболотівки, звідки родом священик,  і Угриня й досі бережуть пам’ять про нього.

   Отець Антон Ричаківський народився в селі Заболотівка 1903 року в сім’ї Івана та Олени Ричаківських і був найстаршим се­ред шістьох дітей у родині. Здобув початкову освіту в селі Заболоті­вка, навчався у Чортківській гімназії.

   Родина Ричаківських була глибоко віруючою, тому молодий Антон Ричаківський, не вагаючись, обирає священичий шлях. Всту­пає до греко-католицької духовної семінарії у Станіславі (нині Івано- Франківськ). Семінарія в Станіславі на той час була під орудою єпи­скопа Григорія Хомишина. Тому й не дивно, що молодий семінарист, а згодом і греко-католицький священик веде активну просвітницьку роботу серед населення, особливо серед молоді, бере активну участь у популяризації української творчості, драматургії, на рівні з усіма грає у виставах біблійного змісту, одночасно виконуючи священичу місію – засівати душі людей Словом Божим.

   Отець Антон Ричаківський обрав монаше життя і життя мученика за віру. Ще перебуваючи на служінні у селі Хмелева Заліщицького району, дізнався від людей, що його особою активно цікавляться представники нової червоної влади, і ця цікавість не несе нічого доброго. Тому змушений був тимчасово повернутися до рідної Заболотівки. Час від часу проводив Святі Літургії у рідному селі. Відтак його направляють до села Угринь Чортківського району, де отець Антон продовжує нести Слово Боже і слова патріотизму, національної гідності у душі односельчан. За це отця високо цінили парафіяни. Він був незаперечним авторитетом для всіх, і ця повага, підсилена пам’яттю про духовного наставника отця Антона, залишилася донині.

   У 1941 році, коли відступали московські окупанти під натиском ні­мецько-фашистської армії, каральні загони НКВД робили свою чор­ну справу. Майже одночасно, коли в чортківській тюрмі був винишений цвіт нації і безліч безневинних людей, у с. Угрині сталося полювання за греко-католицьким священиком. 28 червня його знай­шли співробітники НКВД і повели дорогою вгору в напрямку лісу. Більше про отця Антона Ричаківського ніхто нічого не чув. Зробив­ши свою чорну справу, червоні карателі покинули село. Майже два тижні жителі села розшукували свого духівника. Та все марно. Лише випа­дково, 6 липня, коли тіло почало розкладатися, його знайшли. Очам відкрилася страшна картина – жорстоко замордоване тіло лежало в житі неподалік дороги, у якому впізнали отця Антона Ричаківського: шкіра була знята, нігті повіддирані і з вирізаним хрестом на плечах.

   Хоронили отця на самого Івана на подвір’ї церкви села Угринь. Про­вести замордоване тіло отця Антона Ричаківського в останню путь прийшли віруючі з усіх довколишніх сіл.

_DSC8728 (1)

_DSC8727