Український націоналізм виник з глибини українського духу. Націоналізм – це Дух одвічної стихії. Існує з того часу, відколи існує український народ. Проявився вперше тоді, як перший раз пролилась українська кров в обороні цілісності та незайманості народу України. Одним із тих, хто відстоював українську національну ідею та прививав її своїм прихожанам, був багаторічний політв’язень і мученик за греко- католицьку віру, наш земляк отець Володимир ДІДИЧ.

Син Івана та Марії Пахолків народився у с. Синяково біля Чорткова (тепер мікрорайон міста) 6 березня 1913 року. Під час навчання у гімназії вступає у ряди Організації Українських Націоналістів. Був арештований польською пол­іцією, відбув покарання у Чортківській тюрмі. У 1933 р. вступає у Львівську духовну семінарію, яку закінчує 1938 р.
12 червня 1938 р. висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким. Акт висвячення і благос­ловення великого митрополита залишив глибокий слід у його душі: вже у найближчому майбутньо­му він стає на шлях священиків-мучеників Української греко-католицької церкви.
Пасторську діяльність розпо­чав у 1938 р. помічником пароха о. Галія у м. Городку Львівсь­кої області. За відстоювання національної ідеї та борючись проти утисків греко-католицької церкви вже в червні 1939 року був знову арештований польською поліцією і відправ­лений у концтабір Береза-Картузька. В ешелоні перебу­вало близько ста українських священиків, перед якими відк­рились ворота одного з найжорстокіших таборів Польщі.
У 1942-1943 рр. за доручен­ням митрополита Андрея Шептицького працював на Східній Україні у місті Кам’янці-Подільському та навколишніх селах.
Зазнаючи репресій комуніс­тичного режиму, 5 грудня 1949 року о. Володимир Дідич з дво­ма сестрами-студентками Ольгою та Ярославою був ви­везений у м. Балей Читинської області. На засланні разом із ним перебували такі греко-католицькі українські свяще­ники: канонік о. Степан Рудь, о. Володимир Харина, викла­дач духовної семінарії о. Сампара, о. Роман Білик, ієромонах Іван Юськів, о. Михайло Давибіда, о. Володимир Словський, о. Іван Гринчишин. Під час транспортування репресова­них, яке тривало цілий місяць, помер о. Нечай. Мертве тіло конвоїри просто викинули з вагону у тайгу.
Із  заслання повернувся у 1959 році. Жив у рідному селі Синяково біля Чорткова. Був під пильним наглядом органів КДБ.
Помер 14 червня 1978 року при загадкових обставинах. Швидка допомога забрала тіло померлого, якому перед тим зробили якусь ін’єкцію. Тіло з моргу не дозволяли забрати для поховання. При допомозі добрих людей тіло о. Володими­ра викрали та поховали поб­лизу Чорткова у с. Вигнанка.
В кімнаті-музеї, що знахо­диться в Карітасі м. Чорткова, є експозиція, присвячена цій особистості, детальніше про яку можна дізнатись, відві­давши вищезгаданий музей.

Олег Бойчук.

Поселення Балей Читинської області.
Зліва направо: о.Степан Сампара, о.Володимир Дідич, о.Степан Рудь,
канонік о.Володимир Харина, п. Дометей Цегельський,
о.Іван Юськів, о.Роман Білик(1952-1953 рр.).

Leave a Reply

Your email address will not be published.