Мальовниче село Іване-Золоте розкинулося в долині річки Дністер, на лівому березі за 15 км від Заліщиків. Оточене з усіх природніми скелями, воно скидається на діамант у дорогій оправі. Лівий схил долини входить до заповідної зони регіонального ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Хвиляста рівнина села порізана долиною потічка Золотий Луч численними глибокими ярами постійних та стічних водотоків.
Перша письмова згадка про село Іване – Золоте відома від 1349р. – року втрати самостійності Галицько-Волинським князівством. Отже, за письмовим свідченням воно найдавніше в районі. До 1900 року називалося Іванє, а від 1900 року має назву Іване-Золоте.Звідки ж пішла така милозвучна і дивна назва? Кажуть, походить вона від імені Іван.Про виникнення села розповідають, що нібито колись давно в горах, які прилягають до села, були мідні рудники, де добували мідь. Найбагатшим з поселенців села був Іван, який мав багато міді. Він був засновником села, а тому воно дістало назву Іване-Золоте. В іншій легенді розповідається про те, як колись тут жив багатий пан. Селяни щотижня повинні були голити йому бороду. Коли дійшла черга до бідного Івана, пан пообіцяв йому подарувати волів із позолоченими рогами. Так і став Іван першим багачем на селі, і воно отримало назву Іване-Золоте. А ще є третя легендарна версія походження назви. Над річкою в кінці села жив один чоловік Іван Золотай. Якось через село проходили купці, їм потрібно було потрапити на другу сторону, але вони не мали чим переправитися через річку і звернулися до цього Івана. Він з радістю їм допоміг, а купці за це йому дали мішечок із золотом. Пізніше вони почали співпрацювати. Іван переправляв купців через річку, а вони йому платили данину золотом. Люди почали говорити, що він «озолочений», і так в його честь село назвали Іване-Золоте.Та і це ще не все. Старожили можуть вам розказати і ще одну легенду, яку їм переповідали їх діди і прадіди.Давно- давно жив один сліпий старець. Він із своїм маленьким поводарем Івасиком жебракуючи ходив від села до села і одночасно граючи на кобзі, співав народні думи про мудрих легендарних козаків та гайдамаків. Саме перед Різдвом проходили вони і тими місцевостями, де нині розташоване село. Та сталася біда, старенький дідусь захворів. Маленький хлопчик став просити сільського старосту дозволити їм залишитися зимувати у селі. Староста дав згоду, і навіть на краю села виділив їм стареньку хатину. Івасик наносив сухих гілок і, як міг, напалив у хатині.
Дідусеві не легшало, а ставало дедалі гірше. Хлопчина дуже любив дідуся і тому майже всю ніч провів у молитві.. Він просив маленького Ісусика оздоровити дідуся і допомогти їм обом ще раз сісти за стіл до Святої Вечері.
Маленький так щиро молився, що лише над ранок заснув, а коли пробудився, то свою хатину не впізнав. В ній було тепло, затишно і чисто, а на столі стояло 12 страв.
Хлопчина тихенько підійшов до дідуся. Той міцно спав. Івасик клякнув на колінця і почав дякувати і прославляти Господа і Пречисту Діву Марію за отримані ласки. Згодом прокинувся і дідусь. Він розплющив очі і побачив маленького Івасика , який молився. Дідусь радісно вигукнув: « Я прозрів! Я прозрів, і зовсім не хворий. А який я дивний сон бачив! Ніби сам маленький Ісусик в нас побував і мене лікував, а Його Найсвятіша Мати-Діва Марія, нам вечерю готувала, тебе маленького приспала». А коли дідусь побачив
Святу Вечерю, то разом із хлопчиком на колінах дякували Ісусикові, Пречистій Діві Марії та всім святим за допомогу, за отриману Божу Ласку.
Вставши із молитви , Івасик скликав всеньке село до себе на Святу Вечерю. Він був щедрим, добрим і чуйним хлопчиком. Люди їх зразу полюбили і просили залишитись жити в селі постійно. Вони не могли надивуватися такій порядності і мудрості малого.
З віком Івасик ставав ще мудрішим і всяке діло у його руках горіло. Мав він чуйне і золоте серце, щиру і добру душу, вмілі до всякої роботи руки. До нього йшли за порадою і допомогою звідусіль. А коли питали їх: «Куди йдете?», то лунала відповідь: «До Івана Золотого». Або: « Звідкіля йдете?»-, то лунала відповідь: « Від Івана Золотого». Так і стали називати село Іване- Золоте. Бо проживав тут Золотий Іван, який мав золоте серце і Божу Ласку.
У селі багато історичних пам’яток. Найперше – це церква Перенесення Мощей святого о.Миколая , якій уже 120 років й інших споруд, які побудовані біля церкви.
Пам`ятний хрест святому о. Миколаю був поставлений ще до початку будови церкви 1880 року . Святий Миколай вважається покровителем Іване-Золотого, який оберігає і село, і усіх його жителів.
Олег Вістовський.