Одним із питань Етики в літературі є те, чи зобов’язаний автор орієнтуватися на читача, на свою цільову аудиторію. Очевидно, ні, якщо він – геній. Очевидно, так, якщо хоче бути успішним. Проте трапляються нечасті випадки, коли геніальність стає успішною, а успіх – геніальним, а тому спробуй – отримай тут однозначну ствердну, або заперечну відповідь.
ФОРМУЛА ТРЬОХ «Е»
Нічого так не боїться письменник як втрати голосу – на літній/зимовий сезон, або назавжди. Ніщо так не лякає письменника як непочутість – якщо не тієї ж миті, то хоча би через сто років. Ні в чому так не сумнівається письменник як у власному таланті, котрий легко сплутати із бездарністю. Той, що пише, зв’язаний нитками забобонів та страхів, перманентно перебуває в стані стресу, а тому, як ніхто інший, потребує заспокоєння у вигляді майже безпрограшного плану дій на все подальше творче життя.
Попри посередні математичні здібності, мені вдалося вивести алгоритм успіху для літераторів, який я лаконічно назву «Формулою трьох Е». Що ж, почнемо і перше місце у моїй математичній комбінації займає Естетика. Неозброєним оком важко визначити межу між естетичним та неестетичним. Краса – поняття умовне і жоден шедевр не застрахований від того, аби котрогось дня з легкої руки юного неопереного критика опинитися на смітнику історії. У красі прихований вічний пошук спільного/відмінного, себе/іншого, нарцисизм/самозречення, голод/пересиченість врешті решт. Краса настільки неоднозначна, що навіть фахівець губиться у безкінечному потоці «гарного». Недарма Ніцше писав, що «Голос краси звучить тихо: він проникає тільки в найчуйніші вуха». За Достоєвським, краса взяла на себе місію врятувати світ, то нехай врешті зробить це.
Другим необхідним компонентом щасливого співіснування письменника зі світом є Еротика. Як не крути, тілесність невіддільна від мистецтва і літератури зокрема. Тілесність стоїть біля витоків творчості, а тому боротися з нею неможливо і навіть шкідливо. Бо що таке письменник, який зрікся власного тіла? Туманний фантом без оболонки… Еротика та Естетика нерідко є синонімами, гіпонімами та антонімами одночасно. Починаємо про красу, а закінчуємо сексом. Починаємо про секс, а закінчуємо красою – і так аж до… естетичного оргазму. Легко помилитися, але ж як приємно розгадувати ці ребуси, набираючи правою рукою назву майбутнього роману, а лівою обіймати коліно легковажної Музи. І навпаки.
І якщо з Естетикою та Еротикою більш-менш зрозуміло, то найнеосяжнішою і найболючішою точкою зіткнення письменника з навколишнім середовищем завжди залишалася Етика. Одразу виникає питання – чи повинне мистецтво бути етичним, а разом з тим толерантним? І взагалі, що таке толерантність у культурному контексті? Можна судити про умовну відокремленість «штуки» від життєвих реалій (толерантність як ігнорування), адже, з одного боку, ніщо так не псує продукт інтелектуальної праці як накладені на нього формальні обмеження, а з іншого – хіба література не твориться за наперед встановленими та узгодженими більшістю законами (толерантність як дотримання традицій)? Відтак, що би не говорили анархісти від культури, Етика все-таки накладає своє умовне вето на свободу творчості і цей феномен майже не піддається трактуванню – ні позитивному, ні негативному.
Одним із питань Етики в літературі є те, чи зобов’язаний автор орієнтуватися на читача, на свою цільову аудиторію. Очевидно, ні, якщо він – геній. Очевидно, так, якщо хоче бути успішним. Проте трапляються нечасті випадки, коли геніальність стає успішною, а успіх – геніальним, а тому спробуй – отримай тут однозначну ствердну, або заперечну відповідь.
Звісно, запропонована формула не претендує на завершеність і, напевне, потребує вдосконалення та доповнення, адже не менше в творчому процесі важать і Енергетика автора, і похідна від неї Енергія. А ще – Експресія, Екзистенція та її Еволюція, невтомне Експериментування, інколи зовнішня, або внутрішня Еміграція, і так аж до Епітафії .